4. Травлення в шлунку

Їжа, подрібнена і змішана з слиною в ротовій порожнині, через стравохід потрапляє у шлунок.

Шлунок являє собою мішкоподібне однобічне розширення травної трубки і служить як резервуаром прийнятої організмом їжі, так і місцем, де їжа піддається гідролізу під дією наявних у шлунковому соку ферментів.

Крім цього, шлунок виконує і функції безпосередньо не пов'язаних із травленням:

1. шлунок виділяє речовину, що полегшує всмоктування вітаміну В₁₂;

2. виконує ендокринну функцію;

3. бере участь у процесах обміну речовин, у першу чергу у водно-сольовому обміні;

4. через шлунок екскретуються деякі речовини.

Будова стінки шлунка характерна для будови трубкоподібних органів травлення. Стінка шлунка має зовнішню оболонку – серозну, середню – м'язову, що складається з трьох прошарків непосмугованих м’язів і слизової. Слизова оболонка зібрана в численні складки, у ній міститься велика кількість трубчастих залоз.

За будовою розрізняють три групи залоз, наявних у шлунку: кардіальні, донні (фундальні) і пілоричні. Кожна з цих груп залоз займає певне місце в шлунку і продукує специфічний секрет.

У шлунку виділяють декілька зон: кардіальну зону шлунка, що примикає до вхідного отвору; донну або фундальну і пілоричну.

У шлунку розрізняють також велику і малу кривизни; при вході стравоходу і на пілоричній частині є сфінктери. Відповідно зонам у шлунці є різні за характером секреції залози.

У кардіальній зоні є кардіальні залози, що продукують слиз, фундальні продукують шлунковий сік, причому різні клітини продукують його різні складові – головні продукують ферменти, обкладові – соляну кислоту, додаткові – слиз. У пілоричній зоні є тільки клітини, що виділяють слиз і ферменти, але немає обкладових, тому активність травних ферментів, що виділяються в цій зоні, залежить від кількості соляної кислоти, що виділяється в інших зонах.

Так улаштовані шлунки кишкового типу, декілька інакше улаштовані шлунки стравохідно-кишкового типу. У шлунках цього типу зберігаються всі зони, про які ми говорили, але добавляються зони, вистелені багатошаровим плоским епітелієм. Шлунок кишкового типу має собака, а шлунки стравохідно-кишкового типу мають свині і коні.

Ще більш складно улаштований шлунок жуйних.

Вивчення процесів травлення в шлунку почалося давно. Так, ще в XYIII сторіччі Реомюр давав ковтати тварині прив'язану на мотузці губку. Через деякий час губка витягалася зі шлунка, рідина віджималася і досліджувалася. Так були вперше отримані дані про хімізм шлункового вмісту і його травній спроможності.

Наприкінці XYII – початку XIX сторіччя вивчення травлення проводилося шляхом дослідження вмісту шлунка, а також при випадкових його пораненнях.

Поворотним пунктом у відношенні методики дослідження фізіології травного тракту з’явився метод хронічних фістул, запропонований у 1842 році російським вченим Басовим і, незалежно від нього, французьким вченим Н. Блондло. Ця методика давала можливість вивченню шлункового травлення і моторики шлунка, але вміст був змішаний із слиною, їжею, що не давало можливості одержання чистого шлункового соку.

Надалі (1878, 1894 гг.) були розроблені методики ізольованого шлунка по Гейденгайну, Павлову.

Різниця між цими методиками полягала в тому, що якщо за методикою Гейденгайна малий шлуночок викроювався так, що перерізалися нерви шлунка, то за методикою Павлова малий шлуночок зберігав нервовий зв'язок із шлунком і процеси, що відбуваються в ньому, цілком відповідали процесам, що відбуваються в шлунку.

До даного часу розроблена велика кількість різноманітних модифікацій цих методик, а також нові методики, що дають можливість вивчати все різноманіття процесів, які відбуваються в шлунках різних тварин.

Фістульні методики, розроблені в основному І.П. Павловим та його школою, дають можливість проводити хронічні досліди. При цьому досліди проводяться на здоровій тварині, яка не зазнає ніяких больових подразнень і яка знаходиться в нормальних умовах життя. У цьому полягає цінність цих дослідів.

Переходячи до процесів, що відбуваються у шлунку, необхідно відзначити, що спочатку ми вивчимо ці процеси стосовно собак, а потім ті особливості, які зустрічаються в шлунковому травленні сільськогосподарських тварин.