4.14. Всмоктування у передшлунках

Стінка рубця з численними сосочками, позбавленої залоз і лімфатичних вузлів і слизовою оболонкою, що добре постачається кров'ю, вже в перші місяці життя теляти досягає високої спроможності до всмоктування кінцевих продуктів перетравлення й інших важливих для життя компонентів корму. Виявлені в слизовій оболонці за допомогою електронної мікроскопії міжклітинні щілини, розміром 0,1 мкм, свідчать про її спроможність резорбувати високомолекулярні сполуки. Проходження продуктів обміну рубцевого травлення, електролітів і інших сполук через слизову оболонку в кровоносні судини стінки рубця відбувається, почасти, за рахунок перепаду концентрацій між вмістом рубця і кров'ю, почасти, у результаті активного транспорту проти градієнту концентрації, а так само в обмін на інші сполуки, що можуть переходити з крові в рубець.

Кровоносні судини, що відводять кров від рубця, впадають у ворітну вену, по якій усі речовини, що всмокталися, потрапляють у печінку. Поряд із проникністю клітин слизової оболонки, однієї з головних передумов для успішного всмоктування з рубця є достатньо інтенсивний кровообіг у його судинах, який відповідає інтенсивності травних процесів.

У передшлунках всмоктується аміак, летучі жирні кислоти, у малій кількості амінокислоти, неорганічні іони, до 70 % від загальної кількості води всмоктується у книжці . Всмоктування ЛЖК залежить від кислотності і збільшується при її збільшенні. У великої рогатої худоби всмоктується до 1500 г оцтової кислоти за добу.

5. Травлення у сичугу.

Травлення в сичугу має деякі особливості. Сичуг – витягнутий у довжину грушоподібний мішок, вистелений слизовою оболонкою, що секретує шлунковий (сичуговий) сік, близький за складом до шлункового соку інших тварин. Секретується до 100 л соку, секреція безупинна, головним подразником є хімус, який розтягує шлунок. При поїданні корму секреція збільшується, виявлені рефлекторні й умовно-рефлекторні впливи на секрецію. Їжа в сичуг надходить здрібнена і перемішана, тому пошарового розташування її тут не спостерігається. Завдяки складкам слизової, рух їжі по шлунку гвинтоподібний. Це сприяє кращому змочуванню їжа шлунковим соком.

Корм надходить у сичуг сильно здрібненим у порівнянні з тим, який попадає в рубець. Він втрачає в передшлунках до 70 % клітковини, що перетравлюється, велику частину крохмалю і розчинних цукрів. Хімус, що надходить у сичуг, збагачений мікроорганізмами і вітамінами. Під дією шлункового соку в сичугу відбувається розпад мікроорганізмів і інфузорій і їхнє перетравлення.

З шлунка харчові маси поступово надходять у нижче розташований відділ травного тракту – кишечник, де на них починають діяти травні соки: кишковий, підшлунковий і жовч. Всі ці соки мають потужну перетравлюючу дію у відношенні усіх видів їжі. Реакція цих соків, а отже, і кишкового вмісту – лужна. Найбільше значення з цих соків має сік підшлункової залози.

Довжина тонкого кишечника у корів – 40 – 49 м, у овець – 24 – 26 м, у свиней і коней до 20 м.

6. Травлення в кишечнику Вивчення підшлункового соковиділення

Вивчення підшлункового соковиділення почалося у 19 сторіччі. Методика виведення протоку з одержанням хронічної фістульної тварини спочатку запропонована Гайденгайном, потім змінена І.П. Павловим. Операція ця провадиться так. Вирізається шматок стінки дванадцятипалої кишки разом із вихідним отвором протоку підшлункової залози. Потім кишка зшивається, а вирізана ділянка вшивається через прокол у шкірну рану на черевній стінці. Проте треба мати на увазі, що в зв'язку з різним розташуванням протоків підшлункової залози техніка цієї операції в різних видів тварин має свої особливості. Тривале використання оперованих тварин із виведеним протоком підшлункової залози дуже важко, тому що значна втрата лужного підшлункового соку призводить тварин до виснаження і смерті від ацидозу. Тому були продовжені розробки методик, що дали б можливість поза періодом досліду спрямовувати підшлунковий сік у кишечник. Перші варіанти таких методик були запропоновані Жиловим на великій рогатій худобі і Синьощековим на свинях. При цій операції фістула вставляється в обмежений відрізок кишки з протоком підшлункової залози. З її поміччю сік виділяється назовні. Після з'єднання відрізків кишки, що утворилися в результаті першої операції, друга фістульна трубка вставляється в сусідній відрізок кінця кишки, що відходить, і також виводиться назовні. Трубки розташовуються по сусідству і з'єднуються за допомогою гумової трубки. Під час досліду, гумовий місток виймається, і сік через першу фістульну трубку збирається в колбу. У перервах між дослідами місток відновляється і тоді сік із підшлункової залози надходить в кишку. Зайвий сік, що збирається під час досліду, виливається в кишку через другу фістулу.