Стандарти критеріїв діагностики сухого перикардиту

Клінічні критерії:

• постійний біль у ділянці серця по типу кардіалгії — основний симп­ том захворювання, який пов'язаний з положенням тіла (біль посилюєть­ ся в лежачому положенні на спині та послаблюється в вертикальному положенні); зв'язок болю з кашлем; відсутність купуючого ефекту нітро­гліцерину;

• вислуховується шум тертя перикарду на основі серця, котрий ніку­ ди не проводиться, посилюється у вертикальному положенні та при нахи­лах тулуба вперед, при максимальному вдосі, при натискуванні стетоскопом на грудну стінку, має скребучий, грубий непостійний характер, синхронний з фазами серцевої діяльності

ЕКГ-критерії:

• конкордантний (однонаправлений) підйом сегмента ST у багатьох ЕКГ- відведеннях;

• відсутність патологічного зубця Q;

• зменшення амплітуди, інверсія зубця Т в багатьох відведеннях;

• відсутність змін комплексу QRS

ЕхоКГ-критерії:

• потовщення листків перикарду;

• інколи невелике розходження листків (сепарація) і поява між ними вузь­ кого ехонегативного простору (свідчить про наявність у порожнині пе­ рикарду дуже малої кількості ексудату)

Лабораторні критерії:

— Лейкоцитоз, прискорена ШОЕ, підвищення активності ферментів (ознака супутнього міокардиту)

Перикардити тривалістю менше 6 тиж. вважаються гострими, до 6 міс — підгострими та більше 6 міс — хронічними.

Розрізняють 4 ЕКГ-стадії гострого перикардиту:

1. Підйом сегмента ST у всіх відведеннях (окрім в aVR і V, відведеннях).

2. Зворотнє наближення сегмента ST до ізолінії (через декілька днів) при сплющеному, позитивному зубці Р.

3. Інверсія зубця Т (тижні — місяці — роки).

4. Нормалізація сегмента ST і зубця Т, який стає позитивним.

У більшості хворих визначається синусова тахікардія, окрім уремічних міокардитів.

Критерії тампонади серця:

• різко виражена задишка;

• виражений набряк обличчя та шиї;

• набухання шийних вен, які спадаються на вдосі;

• швидко наростаючий асцит, збільшена болюча печінка;

• набряки на ногах;

• пульс малий — альтернуючий або ниткоподібний;

• зниження AT до колапсу;

• періодична втрата свідомості;

• висока гектична температура тіла, мороз при гнійному випоті в порож­ нині перикарду;

• гіперкінез передньої і задньої стінок серця

Стандарти лікування резистентної форми перикардиту

Крок 1

Етіотропне лікування:

антибіотики застосовують у залежності від чутливості мікрофлори до них

Крок 2 Патогенетичне протизапальне лікування:

• НПЗП (диклофенак натрію, індометацин, моваліс, німесулід);

• глюкокортикостероїди (преднізолон із розрахунку 1 мг/кг маси тіла) про­ тягом 1 міс.;

• у разі неефективності НПЗП і глюкокортикостероїдів застосовують колхі­ цин по 2 мг/день протягом 1-2 днів, після чого призначають 1 мг/день;

• азатіоприн по 75-100 мг/добу протягом 2-3 тиж., а потім дозу обережно зменшують;

• при вірусних перикардитах призначають противірусні препарати інтер­ ферони, але ефективність їх ще остаточно не з'ясована

Крок З

Пункція перикарду при підозрі на пухлинний, бактеріальний, туберку­льозний і грибковий перикардит з наступним уведенням антибіотиків

Перикардіоцентез і сечогінні препарати здебільшого не запобігають по­вторному накопиченню рідини

Оперативне лікування при «панцирному серці» — перикардектомія

Профілактика перикардитів — етіологічне, патогенетичне, адекватне лікування основного захворювання, що може призвести до розвитку перикар­диту.