Крок з Лікування серцевої недостатності:

• інгібітори АПФ (еналаприл, лізиноприл, каптоприл) у поєднанні з ді- уретиком гіпотіазидом у вигляді моно- або комбінованих препаратів (еналазид, енафрил, ліпразид, капозид, енап Н чи HL);

• БРА II (валсартан, лозартан, вальсакор);

• БАБ метопролол (50-100 мг/добу), карведилол (12,5-50 мг/добу), бісо- пролол (5-10 мг/добу), особливо при поєднанні з синусовою тахікардією, тахіаритмією, екстрасистолією;

• серцевий глікозид дигоксин застосовують тільки при тахісистолічній формі ФП, оскільки він у гострій фазі захворювання часто спричиняє інток­сикацію; дигоксин слід поєднувати з інгібіторами АПФ чи калійзберігаючими діуретиками (верошпірон 25-50 мг/добу)

Крок 4

Лікування аритмій серця проводиться в залежності від форми пору­шень ритму серця. Найбільш безпечними ААП є БАБ, аміодарон (кордарон, аритміл), лідокаїн

Для корекції метаболічних процесій застосовують цитопротектор три-метазидин у дозі 60-70 мг/добу протягом 1 міс, мілдронат по 750 мг/добу

Крок 5

Хірургічне лікування

Трансплантація серця проводиться при неефективності всіх терапевтич­них заходів

Перикардити

Гострі перикардити зустрічаються в 2-6% аутопсій, хоч діагностуються в 1 зі 100 госпіталізованих пацієнтів. Частіше хворіють чоловіки.

Перикардит — фіброзне, серозне, гнійне чи геморагічне за­палення зовнішньої оболонки серця (перикарду). Відомо, що перикардити мо­жуть зустрічатись при 75 захворюваннях.

Етіологія. У залежності від причини розвитку розрізняють перикардити:

1. інфекційного походження (бактеріальні, туберкульозні, вірусні, рикет- сійні, грибкові, амебіазні);

2. асептичні перикардити (алергічні при дифузних захворюваннях, трав­ матичні, епістенокардитичні; при захворюваннях крові, злоякісних пухлинах, уремічні, подагричні, променеві);

3. ідіопатичні (нез'ясованої етіології). Останні дані свідчать, що ідіоматичні перикардити найбільш часто мають вірусну етіологію;

4. аутоімунні (синдром Дресслера, дифузні захворювання сполучної тка­ нини).

Патогенез перикардиту характеризується запаленням перикарду, підви­щенням судинної проникливості, що призводить до ексудації у порожнину перикарду. Розвивається катаральний, а потім фібринозний (сухий) та ексуда­тивний перикардит. У залежності від етіології гострого перикардиту розрізня­ють серозний, серозно-фіброзний, гнійний та гнилісний перикардити. Швидке накопичення рідини в перикарді може призвести до тампонади серця з розвит­ком діастолічної СН. В нормі між листками перикарду може знаходитись до 60 мл рідини.

Класифікація перикардитів (затверджена VI Національним конгресом кардіологів України)

/. Етіологічна характеристика:

• перикардит при бактеріальних інфекціях;

• перикардит при інфекційних (небактеріальних) і паразитарних хворобах;

• перикардит при інших хворобах (системний червоний вовчак, ревмато­ їдний артрит, сироваткова і медикаментозна хвороби, постінфарктний син­дром Дресслера; уремія, гіпотиреоз, хвороба Аддисона (криз);

• перикардит невизначеної етіології

//. Патогенетичні та морфологічні варіанти:

• злипливий, медіастиноперикардит;

• хронічний констриктивний (concretico cordes), у тому числі кальциноз перикарду (панцирне серце), гемоперикард, перикардіальний випіт (не за­ пальний), гідроперикард, у тому числі хілоперикард

///. Характер перебігу:

— гострий, хронічний, прогресуючий

IV. Оцінка ступеня вираженості перикардіального випоту за даними ультразвукових та інших методів дослідження: незначна, середня, велика

V. Серцева недостатність. Розвивається катаральний, а потім фібриноз­ ний (сухий) та ексудативний перикардит.

Стадія СН (І—III), варіант (систолічний, діастолічний, невизначений), функціональний клас (I-IV)