Стандарти критеріїв діагностики міокардиті

Клінічні критерії:

— зв'язок захворювання з перенесеною інфекцією (грип, ОРЗ, ОРВІ, ангі­ на тощо) через 1-2 тиж. від початку розвитку інфекції;

— переважне виникнення захворювання у молодому та середньому віці, але воно може протікати безсимптомно;

— у типових випадках міокардит розпочинається з лихоманки;

— перебої в роботі серця, ознаки СН і тиск за грудиною, біль може бути ниючим, колючим;

— поступовий розвиток захворювання, в 60% випадків передують болі в суглобах;

• розширення лівого, рідше правого шлуночка серця;

• послаблений І тон, інколи протодіастолічний ритм галопу

Лабораторні критерії:

Слабко виражені ознаки запального процесу: збільшення ШОЕ, вмісту сіалової кислоти, <х₂- та у-глобулінів; поява С-реактивного білка; збільшен­ня титру антистрептолізину; лейкоцитоз; визначення антитіл до міокарда; позитивна реакція бласттрансформації; підвищення активності тропонінів та кардіоспецифічних ферментів (MB КФК, ЛДГ^); підвищення концентрації в крові імуноглобулінів (IgG, IgM), рівня циркулюючих імунних комплексів, зниження Т-лімфоцитів

ЕКГ-критерії:

• ущільнений, двофазний або негативний зубець Т (зустрічається най­ більш часто);

• зниження сегмента ST при тахікардіальному синдромі;

• різні порушення ритму та блокади серця (екстрасистоли, ФП, АВ-бло- кади, блокади ніжок пучка Пса тощо);

• ознаки гіпертрофії ЛШ, ПШ, лівого передсердя;

• можуть появлятись патологічні зубці Q і QS

ЕхоКГ-критерії:

гіпо-, акінезія та дискінезія стінок ЛШ, збільшення порожнин серця (КСО, КДО), незначне зменшення ФВ; ознаки діастолічної дисфункції ЛШ обумов­лені ригідністю і набряком стінки шлуночка; приблизно в 15% хворих ви­значають внутрішньосерцеві тромби.

Рентгенологічні критерії:

збільшення розмірів порожнин серця, кардіомегалія при дифузному міо­кардиті

Критерії ендоміокардіальної біопсії:

лімфоцитарні та клітинні запальні інфільтрати, моноцитарні некрози, фіб­розна тканина (міокардіофіброз); найбільш важкий перебіг мають гіганто-клітинні міокардити, однак негативні результати біопсії не виключають діагноз міокардиту

Стандарти лікування міокардитів Крок 1

Обмеження активності процесу (вона може посилювати запалення) Протизапальна терапія впродовж 4 тиле.:

• диклофенак, індометацин — 75-150 мг/добу;

• моваліс — 7,5 мг/добу;

• німесулід — 200 мг/добу (ефективність НПЗП не доведена);

• амінохінолінові препарати (делагіл — 250-500 мг/добу чи плакве- ніл — 400 мг/добу впродовж 6-9 міс);

• глюкокортикостероїди: преднізолон і його аналоги, згідно з даними останніх експериментальних і клінічних досліджень, негативно впливають при гострих міокардитах, а також при вірусних міокардитах (збільшують смертність). їх обережно застосовують диференційовано тільки при важких, аутоіммунних і часто рецидивуючих міокардитах, особливо якщо вони су­проводжуються перикардитом;

• антибіотикотерапія показана тільки при міокардитах з розповсюдже­ ною інфекцією (при інфекційному ендокардиті, сепсисі);

• противірусна терапія при вірусних міокардитах

Крок 2

Профілактика тромбоемболій за допомогою антикоагулянтів і антиагрегантів:

• гепарин по 5 тис. ОД 4 рази на день п/ш;

• фраксипарин, надропарин по 0,3-0,6 мл/добу п/ш;

• через 10-14 днів від початку лікування переходять на непрямі анти­ коагулянти (варфарин під контролем МНВ — 2—3);

• антиагреганти дипіридамол (курантил) по 300 мг/добу, аспірин по 75-100 мг/добу