Міокардити

Частота міокардитів складає 4-25% усіх некоронарогенних захворювань.

Міокардити (запальні кардіоміопатії) — вогнищеві або ди­фузні запальні захворювання міокарду, які виникають внаслідок безпосеред­нього чи опосередкованого (через імунні механізми впливу) на серцевий м'яз інфекції, хімічних, фізичних, алергічних та аутоімунних факторів.

Етіологія. Міокардит може спричинятись бактеріями, вірусами, паразитар­ними, протозойними інвазіями, грибами, хімічними та біологічними агентами.

Основні патогенетичні ланки міокардитів:

1.пряма цитолітична дія етіологічних факторів (бактерії, віруси, токсо­ плазмоз), які пошкоджують серцевий м'яз;

2.пошкодження кардіоміоцитів та інших клітин циркулюючими токсина­ми при системній інфекції (дифтерійний, скарлатинозний міокардити);

3.неспецифічні пошкодження кардіоміоцитів в наслідок системних імунопатологічних реакцій (наприклад, при дифузних захворюваннях сполучної тканини);

4.специфічне пошкодження кардіоміоцитів факторами клітинного (Т-лімфоцити) та гуморального (антитіла) імунітету у відповідь на віруси Коксаки,грипу;

5.ушкодження ендотелію дрібних вінцевих артерій із розвитком коронариту (рикетсіози);

6.вплив лікарських препаратів (пеніцилін, тетрациклін, доксорубіцин, сульфаніламіди, трициклічні антидепресанти, фенотіазини), а також кокаїну, метилдопи.

Розрізняють інфекційну фазу — перші 2-3 тиж. — та імунологічну (ауто-імунну) фазу — до 6 міс. і більше. В інфекційну фазу відбувається реплікація вірусів і пряма цитоклінічна дія вірусів на міокард; в імунологічну — вторинна клітинна та гуморальна імунна відповідь.

Класифікація міокардитів (наказ № 54 МОЗ України від 14.02.2002 р.)

I. Гострий

а) з установленою етіологією 140, 141 (інфекційні — 140, бактеріальні — 141.0, вірусні — 141.1, паразитарні — 141.2, при інших хворобах — 141.8);

б) неуточнений (140.9).

II. Хронічний, неуточнений (151.4).

3. Міокардіофіброз (151.4).

4. Поширеність:

а) ізольований (вогнищевий) (140.1);

б) інший (дифузний) (140.8).

V. Перебіг: легкий, середній, важкий.

VI. Клінічні варіанти: аритмія, порушення реполяризації, кардіалгія тощо.

VII. Серцева недостатність (СН о — III ст.).

Приклади формулювання діагнозу:

1. Гострий вірусний (післягрипозний) міокардит, вогнищева форма, легкий перебіг, АВ-блокада II ступеня, СН II А ст, II ФК.

2. Міокардіофіброз, ізольована форма, шлуночкова екстрасистолія V града­ції, СН І ст, І ФК.

Клініка. Критерії діагностики міокардиту (Нью-Йоркська асоціація серця, 1964, 1973 із доповненнями)

Великі критерії:

визначається перенесена інфекція протягом попередніх 10 днів та поява після неї:

1. ознак застійної СН;

2. кардіогенного шоку;

3. повної АВ-блокади із синдромом Морганьї-Адамса-Стокса;

4. патологічні зміни ЕКГ;

5. підвищення активності міокардіальних ферментів у сироватці (КФК-МВ, ЛДГ).

Малі критерії:

1. лабораторне підтвердження перенесеної вірусної інфекції (позитивні реакції на запальний процес);

2. тахікардія;

3. послаблення І тону на верхівці;

4. ритм галопу;

5. результати субендокардіальної біопсії.

Для діагностики легкого перебігу міокардиту достатньо наявності перене­сеної інфекції та 2 великих критеріїв, або 1 великого та 2 малих. Наявність одного із трьох перших великих критеріїв свідчить про середньоважкий чи важкий перебіг захворювання.