Застосування основних антигіпертензивних препаратів різних груп для лікування хворих на гіпертонічну хворобу

Назва препарату	Добова доза в мг	Частота прийому на добу	Примітка
Тіазидові та тіазидоподібні діуретини Гідрохлортіазид Політіазид Хлортіазид Циклотіазид	12,5-50 1-4 125-500 1-2	1-2 1 1 1	Ці препарати більш ефективні і менш небезпечні, ніж петльові діуретики
Тіазидоподібні діуретики Індопамід (індопрес) Хлорталідон	2,5-5 12,5-100	1 1
Капійзберігаючі діуретики: Спіронолактон (верошпірон) Амілорид	25-100 5-10	2-3 1-2	Не застосовуються, якщо креатинін плазми більше 220 мкмоль/л
Бета-адреноблокатори: Атенолол Метопролол Бісопролол Небіволол Талінолол Надолол Пропралолол (аиаприлін) Карведилол	25-200 25-200 5-10 2,5-5 150-600 20-40 60-120 25-50	1-2 1-2 1-2 1 3 1-2 2-3 1-2	Можуть знижувати ФВ, посилювати симптоми ХСН, особливо показані при поєднанні з ІХС та аритміями серця. ЧСС можна знижувати до 50-55 за 1 хв, що є критерієм повноти блокади Р-адренорецепторів
Антагоністи кальцію: Верапаміл Дилтіазем тривалої дії Ніфедипіи тривалої дії Амлодипін Лацидипін Ісрадипін	240 120-360 30-120 2,5-10 2-3 2,5-10	1-2 1-2 2-3 1 1 1-2	Викликають брадикардію, володіють антиаритмічною дією Викликають тахікардію чи нормокардію
Інгібітори АПФ: Каптоприл Еналапрші Лізиноприл Периндоприл Фозиноприл Раміприл	12,5-150 2,5-10 5-40 1-16 10-40 1,25-20	2-3 1-2 1-2 1-2 1-2 1-2	Викликають кашель. Можуть спричиняти гіперкаліємію у хворих з хронічною нирковою недостатністю. У хворих з креатиніном крові > 220 мкмоль/л дозу препаратів необхідно зменшити. Показані при ХСН, цукровому діабеті

Антагоністu рецепторів ангіотензину II:
Лосартан	50-100	1
Ірбесартан	75-300	1
Валсартан	80-160	1
Кандесартан	8-16	1
Епросартан	200-800	1
Теямісартан	40-80	1

Препарати не викликають кашлю, показані при ХСН, цукровому діабеті

Альфа-адреноблокатори виключені із основної групи антигіпертензивних препаратів, оскільки вони не зменшують смертність.

Проведено багато рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень з вивчення клінічної ефективності кожної групи антигіпертензивних препаратів. Доказовою медициною встановлено, що ефективність препаратів усіх антигіпертензивних груп приблизно однакова (!).

Стратегія вибору антигіпертензивних засобів
Показання	Рекомендовані антигіпертензивні препарати
	діуре-тики	БАБ	ІАПФ	блокатори рецепторів AT II	АК	антагоністи альдо-стерона
Серцева недостатність	+	+	+	+		+
Інфаркт міокарда		+	+	+		+
Високий ризик виникнення ІХС	+	+	+	+	+
Цукровий діабет		+	+	+	+	+
Хронічні захворювання нирок			+	+	+
Вторинна профілактика інсульта	+		+	+	+

Дотепер використовують ступінчату схему призначення антигіпертензивних препаратів, однак вона у порівнянні з минулими роками суттєво змінилась.

І ступінь включає можливість застосування монотерапії 5 груп антигіпертензивних препаратів, які здатні знижувати ризик ускладнень АГ. Багато кардіологів розпочинають лікування АГ з застосування інгібіторів АПФ та АК. Разом з тим діуретики та БАБ найбільш вивчені як препарати, що здатні зменшувати ризик виникнення ускладнень АГ. Однак нещодавно було проведено мета-аналіз застосування БАБ при АГ, в якому доведена здатність БАБ підвищувати розвиток інсультів. Безумовно, будуть проведені допоміжні дослідження з метою перевірки цього повідомлення та прийняття певного рішення.

На II ступені, при недостатній ефективності одного препарату, проводять заміну чи додавання другого препарату. В якості другого препарату частіше використовують діуретик.

III ступень: допоміжне призначення третього препарату — це стандартна потрійна терапія. Наприклад, еналаприл + діуретик + АК.

Ефективність і тактики застосування ангіпертензивних препаратів при АГ

1.Спочатку у хворих на АГ проводять монотерапію, а при відсутності ефекту — комбіноване лікування, котре підвищує ефективність лікування, посилює антигіпертензивну дію та зменшує побічні реакції препаратів. У випадку, коли рівень AT у хворого перевищує цільовий на 20/10 мм рт. ст. і більше,доцільним є призначення двох лікарських препаратів. Такий підхід не тільки підвищує ефективність терапії, але і зменшує економічні затрати.

2.Інгібітори АПФ здатні знижувати ризик виникнення ускладнень у хво рих на АГ з цукровим діабетом (рівень доказів А). У РКД PACK [1989] встанов лено, що при гіпертонічній хворобі не слід застосовувати клофелін і адельфан. БАБ рекомендують для ініціального лікування АГ у хворих з ІХС і СН. Од нак БАБ можуть мати обмежене застосування у людей похилого віку з ізольо ваною систолічною АГ. Поряд з цим недопустимим є ініціальне застосуван ня альфа-адреноблокаторів при АГ, оскільки вони здатні підвищувати ризик виникнення кардіоваскулярних ускладнень (рівень доказів А). Використання інгібіторів АПФ особливо ефективне у чоловіків похилого віку білої раси з АГ. Однак у представників негроїдної (на відміну від білої) раси використання ін гібіторів АПФ у комбінації з тіазидовими діуретиками недоцільне.

3.Ще в 1998 р. було встановлено, що дієвість та ефективність усіх анти- гіпертензивних препаратів при АГ майже однакова, тоді як вартість різна. В економічно слабких країнах слід призначати такі ефективні та недорогі пре парати, як діуретики та БАБ, а в економічно розвинутих країнах (в яких люди більш економічно спроможні) — АК, вартість яких значно вища, інгібітори АПФ, БРА II тощо.

4.Актуальним питанням є з'ясування, до якого рівня необхідно понижувати AT. В останніх програмних документах [Європейське товариство з гіпертонії, 2003] за цільові рівні AT прийнято значення < 140/90 мм рт. ст., а у хворих на ЦД — < 130/80 мм рт. ст. Встановлено, що ризик розвитку ускладнень корелює з величиною систолічного та діастолічного AT. Згідно з цими рекомендаціями, пацієнтам з АГ антигіпертензивну терапію можна розпочинати як з мототерапії, так і з низькодозової комбінації двох препаратів. Таким хворим (у 80% випадків) для досягнення цільового рівня AT потрібно застосовувати два і більше препа рати. Усім пацієнтам, у яких AT перевищує 160/90 мм рт. ст., необхідно відразу розпочинати лікування з комбінованої терапії.

5.Згідно з даними, отриманими під час численних рандомізованих до сліджень із доказової медицини, однією з найкращих комбінацій антигіпер- тензивних препаратів є інгібітори АПФ і АК .БАБ не можна комбінувати з діуретиками, оскільки вони прискорюють розвиток цукрового діабету.

6.Гіпотензивна терапія тіазидовим діуретиком хлорталідоном у біль шій мірі знижує частоту розвитку ССЗ і вимагає менше затрат на лікуван ня у порівнянні з терапією інгібітором АПФ лізиноприлом чи АК амлодипі- ном, тому діуретики слід вважати гіпотензивними препаратами першого ряду Мета-аналіз РКД (160000 хворих на АГ) з визначенням ефективності антигіпертензивних препаратів показав, що застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II, діуретиків, АК і БАБ в однаковій мірі впливає на загальну частоту розвитку ССЗ. Однак АК менш ефективно запо бігають розвитку СН, хоч можуть відвертати розвиток інсульту. Більш вира жена антигіпертензивна терапія призводить до зниження частоти виникнен ня інсульту і загальної частоти розвитку ССЗ. Зниження AT тісно пов'язане зі ступенем розвитку ССЗ (за виключенням СН). Ступінь зниження AT є більш важливим фактором, що визначає клінічний перебіг, у порівнянні з вибором антигіпертензивного препарату.

7.Згідно з рекомендаціями Об'єднаного національного комітету США з про філактики виявлення та лікування АГ, тіазидові діуретики складають основу антигіпертензивної терапії більшості РКД. У переважної більшості хворих на АГ необхідно застосовувати 2 антигіпертензивних препарати (другий препа рат додається тоді, коли не досягнуто цільового рівня зниження AT).

• Застосування аспірину в малих дозах можливе тільки при досягненні ба жаного зниження рівня AT (на фоні високого AT аспірин розглядається як фак тор ризику розвитку геморагічного інсульту).

• При ІХС у поєднанні з АГ застосовують БАБ, а при розвитку гострого ко ронарного синдрому додають інгібітори АПФ. Доведено, що після перенесено го ЇМ найбільш ефективні інгібітори АПФ, БАБ та антагоністи альдостерону.

• У хворих на АГ без СН слід застосовувати інгібітори АПФ і БАБ, а при розвитку СН ті ж препарати та допоміжно блокатори рецепторів ангіотензину II, антагоністи альдостерону та петльові діуретики.

8. У РКД вказується, що при АГ у поєднанні з ІХС гіпотен зивна терапія ґрунтується на застосуванні АК верапамілу, який знижує смерт ність, розвиток ЇМ та інсульту в тій же мірі, як стандартна терапія, заснована на застосуванні антигіпертензивних препаратів інших класів, і може застосо вуватись у якості альтернативного лікування при непереносимості стандарт ної терапії.

9. Поєднане застосування лозартану та аспірину в оптимальних дозах зни жує комбінований показник частоти розвитку ЇМ, інсульту і смертності від ССЗ.

За даними РКД , у хворих на АГ комбінація інгібітора АПФ беназеприлу та АК амлодипіну дозволяє успішно контролювати AT і більш ефективно запобігати ССЗ, ніж комбінація беназеприлу і тіазидового діурети-ка гідрохлортіазиду.

У більшості випадків при лікуванні АГ використовують комбіновану терапію, коли CAT і ДАД перевищують відповідно > 20 / > 10 мм рт. ст. вище цільового.

Комбінована терапія резистентної форми гіпертонічної хвороби

Слід надавати перевагу таким комбінаціям:

• антагоніст кальцію (дигідропіридин амлодипін) + інгібітор АПФ (одна із найкращих комбінацій);

• інгібітор АПФ + діуретик гіпотіазид;

• антагоніст кальцію (амлодипін) + бета-адреноблокатор;

• блокатор рецепторів ангіотензину II + бета-адреноблокатор

Менш ефективні комбінації:

• антагоністи кальцію + діуретик;

• бета-адреноблокатор + інгібітор АПФ;

Не рекомендуються комбінації:

• бета-адреноблокатор + тіазидовий діуретик (збільшують розвиток цукрового діабету і порушень ліпідного обміну);

• бета-адреноблокатори + верапаміл чи дилтіазем (викликають сильну брадикардію, інколи асистолію та появу або наростання симптомів ХСН);

• антагоністи кальцію (дигідропіридини) + альфа-адреноблокатори (викликають тахікардію, підвищують роботу серця, збудливість міокарда та потребу міокарда в кисні)

• У хворих з рефракторною АГ застосовують, як правило, антигіпертензивні препарати тривалої дії (пролонговані препарати), які забезпечують контроль AT протягом доби при одно- та дворазовому прийомі. Найбільш тривалою ан-тигіпертензивною дією володіють лізиноприл (диротон), трандолаприл (гоп-тен) периндоприл (престаріум), надолол (коргард), карведилол, амлодипін (стам-ло), верапаміл SR (ізоптин SR), лозартан (козаар) та інші препарати, які можна застосовувати один раз на день. Однак навіть при застосуванні пролонгованих антигіпертензивних препаратів спостерігається недостатній антигіпер-тензивний ранковий ефект препарату. У таких випадках можна збільшувати дозу препарату і приймати його два рази на день. У більшості випадків антигіпертензивні препарати потрібно застосовувати протягом всього життя постійно. Не слід робити перерву в прийомі препаратів навіть при нормальному AT. Є спостереження про те, що після відміни антигіпертензивних препаратів смертність при АГ збільшується приблизно в два рази. Тому антигіпертензивні препарати таким пацієнтам потрібно приймати навіть при нормалізації AT.

При справжній рефракторній АГ застосовують три (інгібітор АПФ, АК і діуре-тик), чотири (інгібітор АПФ + БАБ + АК амлодипін + діуретик) і навіть 5 (інгібітор АПФ + АК амлодипін +торасемід + спіринолактон (верошпірон) + БАБ) засобів.

У хворих на АГ з перевантаженням ЛШ збільшують дозу діуретика чи до гіпотіазиду добавляють торасемід. Інколи таким пацієнтам призначають міноксидил, празозин, інфузії нітропрусиду натрію та екстракорпоральні методи терапії.

Відомо, що при АГ часто розвивається ГЛШ, яка збільшує розвиток СН у 8 разів, частіше викликає виникнення всіх ускладнень АГ (ЇМ, РСС, різних аритмій серця). У рандомізованих контрольованих дослідженнях показано, що інгібітори АПФ, АК, БАБ без внутрішньої симптоміметичної активності і діу-ретики приблизно в однаковій мірі зменшують ГЛШ при АГ. Однак за даними більшості досліджень, регрес ГЛШ найбільш часто викликають інгібітори АПФ. Поряд з цим прямі вазодилататори (апресин, міноксидил) викликають збільшення ГЛШ. Тому хворим на АГ з ГЛШ спочатку необхідно призначити інгібітори АПФ чи АК, а при недостатній ефективності — їх комбінацію. Аналіз результатів Фреміигемського дослідження показав, що зменшення ступеня ГЛШ може покращувати прогноз захворювання.

Вважають, що БАБ при АГ у людей похилого віку, як правило, малоефективні. Найбільш ефективними антигіпертензивними препаратами для таких пацієнтів є діуретики, інгібітори АПФ та АК.

У проведеному мета-аналізі відзначається, що на відміну від хворих, які перенесли ЇМ, і хворих з СН, у осіб з АГ зниження ЧСС, обумовлене прийомом БАБ, призводить до збільшення ризику ускладнень ССЗ і смертності. У зв'язку з цим необхідно провести допоміжні дослідження з метою з'ясування взаємовідношень між ЧСС і величиною AT при АГ.

На основі проведених рандомізованих досліджень з доказової медицини хворих на гіпертонічну хворобу з різними поєднаннями антигіпертензив-них препаратів зі статинами встановлено, що при лікуванні таких хворих гідрохлортіазидом відбувається значне прогресування атеросклерозу сонної артерії, а при лікуванні інгібітором АПФ фозиноприлом прогресування атеросклерозу не відбувається. Поряд із цим при поєднанні гідрохлортіа-зиду з правастатином відбувається сповільнення розвитку атеросклерозу, однак комбіноване застосування фозиноприлу та правастатину не забезпечує допоміжної ефективності профілактики атеросклерозу сонної артерії . Подібні результати отримані і в інших дослідженнях. Цікавим є той факт, що фозиноприл і правастатин у найбільшій мірі позитивно діють в області біфуркації сонних артерій, яка значно сприятливіша для розвитку атеросклерозу.

Вибір антигіпертензивних препаратів при АГ з різною патологією
Субклінічні ураження органів
ГЛШ	Інгібітори АПФ, БРА II, АК
Асимптпомний атеросклероз	АК, інгібітори АПФ
Мікро альбумінурія	Інгібітори АПФ, БРА II
Ниркова дисфункція	Інгібітори АПФ, БРА II
Клінічні події
Перенесений інсульт	Любий препарат
Перенесений ЇМ	БАБ, інгібітори АПФ, БРА II
Стенокардія	БАБ, АК, інгібітори АПФ, БРА II
Серцева недостатність	Діуретики, БАБ, інгібітори АПФ, БРА II, антагоністи альдостерону
Фібриляція передсердь: — персистуюча — постійна	БРА II, інгібітори АПФ, БАБ, АК (недигідропіридинові)
Ниркова недостатність/ протеїнурія	Інгібітори АПФ, БРА II, петльові діуретики
Захворювання периферичних артерій	АК
Клінічні стани
Ізольована систолічна АГ (у похилому віці)	Діуретики, АК
Метаболічний синдром	Інгібітори АПФ, БРА II, АК
Цукровий діабет	Інгібітори АПФ, БРА II
Вагітність	АК, БАБ, метилдопа
Особи чорної раси	Діуретики, АК

На основі проведенного нами поглибленого аналізу результатів пониження AT до цільового рівня можна виділити певні особливості розвитку побічних реакцій і навіть ускладнень.

Корекція асоційованих факторів ризику при АГ. Ліпідзнижуючі препарати

1. Усі хворі на АГ з установленими ССЗ або з 2-м типом цукрового діабету повинні отримувати терапію статинами, направлену на зниження загального холестерину і ЛПНЩ в сироватці крові відповідно до < 4,5 ммоль/л (175 мг/дл) і < 2,5 ммоль/л (100 мг/дл) і навіть нижче.

2. Пацієнти з АГ без явного ССЗ, але з високим серцево-судинним ризиком (> 20% ризику випадків захворювань за 10 років) повинні також отримувати терапію статинами, навіть якщо в них рівень загального холестерину і ЛПНЩ в сироватці крові не підвищені.

Антитромбоцитарна терапія

1. Антитромбоцитарна терапія (аспірин в низьких дозах) призначається на віть хворим з АГ, які мали раніше серцево-судинні ускладнення, з контролем при цьому ризику кровотеч.

2. Низькі дози аспірину необхідно призначати хворим без ССЗ в анамнезі віком старше 50 років з помірним підвищенням рівня холестерину в сироватці крові або з високим серцево-судинним ризиком.

3. Антитромбоцитарне лікування повинно бути розпочате після досягнення ефективного контролю AT для того, щоб мінімізувати ризик розвитку геморагічного інсульту.

Вторинні (симптоматичні) форми артеріальної гіпертензії – це орми підвищення АТ, котрі пов’язані із захворюваннями органів, які приймають участь в його регуляції. Вторинні артеріальні гіпертензіі становлять не більш чим 5% всіх випадків захворювання. Важливість діагностики симптоматичних форм артеріальної гіпертензії обумовлена тим, що в більшості випадків специфічне лікування відповідних захворювань дозволяє стійко знизити або нормалізувати АТ. Це особливо важливо у зв’язку суттєвої питомої ваги серед них злоякісної артеріальної гіпертензії (до 24,5%).

Артеріальна гіпотензія являє собою тривалий стан, при якому систолічний тиск опускається нижче 100 мм рт. стовпа та діастолічний - нижче 60 мм рт. стовпа, що призводить до недостатнього постачання головного мозку киснем та глюкозою.

Однак єдиної точки зору на те, при якому зниженні тиску в людини починає розвиватися артеріальна гіпотензія - не існує. Лікарі лише сходяться на думці, що при даному захворюванні діастолічний артеріальний тиск визначається як 60 мм. рт. стовпа і нижче.

У наші дні фахівці виділяють дві форми хвороби - первинну і вторинну.

Есенціальна (первинна) форма проявляється або як хронічне захворювання, або як спадкова схильність.

У випадку вторинної форми артеріальний тиск людини знижується через пороки і патології серцево-судинної системи.

У лікуванні артеріальної гіпотензії існує два основних підходи: симптоматичний і патогенетичний. До недуг, які впливають на кров'яний тиск людини, відносяться: виразкова хвороба, цироз печінки, анемія, гепатит і артеріальна гіпертонія.

На початку 20 століття від артеріальної гіпотензії страждали в основному літні люди, але розвиток технічного прогресу і перехід від фізичної праці до розумової діяльності призвели до того, що знижений артеріальний тиск все частіше виявляється серед молоді у віці від 19 до 30 років. При відсутності адекватного лікування артеріальна гіпотензія призводить до втрати тонусу судин і м'язів серця. Процес цей тривалий, але в будь-якому випадку - неприємний, тому при перших же підозрах на артеріальну гіпотензію необхідна консультація лікаря-кардіолога.

Симптоми і клінічна картина

Гостра артеріальна гіпотензія - Ортостатичний колапс.

Основним симптомом захворювання є зниження артеріального тиску відразу після переходу тіла з горизонтального положення у вертикальне. Даний процес супроводжується погіршенням кровопостачання мозку і, як наслідок, запамороченням, шумом у вухах, потемніння в очах. Тривають неприємні відчуття недовго - небільш 2-3 хвилин.

У деяких випадках занадто низький артеріальний тиск призводить до непритомності, ішемічного інсульту і травм.

Артеріальний тиск у людини може знизитися не тільки через різку зміну положення тіла, але і в результаті перенесених захворювань, вживання яких-небудь сильнодіючих ліків або після операцій.

Хронічна артеріальна гіпотензія

 характеризується наступними ознаками:

• слабкість;

• швидка втомлюваність;

• нервозність;

• низька працездатність;

• відчуття втоми відразу після нічного відпочинку;

• головний біль;

• неприємні відчуття в області серця;

• схильність до непритомності;

• погана переносимість задухи, холоду, спеки або вологості.

Лікування

Незалежно від форми хвороби, лікування має бути комплексним.

Немедикаментозне

нормалізацію способу життя:

• уникати тривалого впливу високих і низьких температур на шкірний покрив (вони викликають дилатацію судин і зниження артеріального тиску);

• припинити прийом лікарських засобів, що можуть знизити тиск;

• харчування не менше 4 разів на день, скорочуючи кількість їжі, вживаній при кожному прийомі;

• достатній вміст в їжі необхідних вітамінів та мікроелементів

• при отсутсвии протипоказань - збільшити кількість споживання кухонної солі;

• повноцінний сон (відпочивати не менше 8 годин на добу, під час сну голова повинна знаходитися вище рівня ніг приблизно на 20-30 см)

• раціональне чергування роботи і відпочинку,

• відмова від шкідливих звичок (звести до мінімуму вживання алкоголю),

• правильне харчування.

• заняття спортом,

• регулярно гуляти на свіжому повітрі (прогулянки по 2-5 км)

• тонізуючий контрастний душ

лікувальна фізкультура, (оскільки вправи приводять артеріальний тиск в норму, дозволяють позбавитися від його різких перепадів.)

фізіотерапевтічні процедури:

- Масаж голову та комірцевої ділянкі,

- Гальванізація та електрофорез кальцію на комірцеву ділянку та ділянку шийно симпатичних гангліїв;

- Електросон,

- Електростатічній душ,

- Д'арсонвалізація або ультратонтерапія волосістої Частина голови,

- Циркулярний душ,

- Хлоридно-натрієві, хвойні, перлисті ванни,

- Аероіонотерапія

- Кісневі коктейлі та інші

• голкорефлексотерапія

консультація психолога, якщо знижений артеріальний тиск супроводжується емоційною лабільністю, неприємними відчуттями в області серця і зниженням розумової працездатності - потрібно відвідування психологічних тренінгів та курсів емоційного розвантаження для підвищення витривалості при впливі агресивних факторів зовнішнього середовища і формування стійкої психіки.

Медикаментозна терапія

• природні тонізуючі препарати:

 жень-шень,

 аралія,

 лимонник

 елеутерокок.

• полівітаміни та мікроелементи

• холінолітики,

• антиоксиданти,

• ноотропні препарати,

• транквілізатори

• церебропротектори.

При вторинній артеріальній гіпотензії необхідно лікування основного захворювання, оскільки короткочасне усунення симптомів не здатне позбавити людину від головної причини дискомфорту.

Непритомість, або синкопе, - це раптова короткочасна втрата свідохвилинний об’єм серцяті, супроводжується втратою постурального тонусу, яка проходить сахвилинний об’єм серцятійно.

Поширеність: непритомність зустрічається у 3% чоловікив і 3,5% жінок. Приблизно у 30% таких хворих непритомність виникає повторно. У переважній більшості випадків (у 79% чоловіків і у 88% жінок), непритомність відзначаються при відсутності видимої патології з боку серця і нервової системи. При цьому вони виникають вперше зазвичай в зрілому віці - в середньому в 52 роки і 50 років відповідно. Схильність таким ізольованим непритомностям підвищується з віком.

Фізіологія мозкового кровообігу. Мозковий кровоток у нормі становить 10-15% величини ХВИЛИННИЙ ОБ’ЄМ СЕРЦЯ в спокої і підтримується в досить вузьких межах - 50-60 мл / хв • 100 г тканини - завдяки здатності до місцевої саморегуляції шляхом змін судинного тонусу при коливаннях системного (перфузійного) тиску. Інші механізми, що у його регуляції, включають:

1) місцеву зміну тонусу судин в залежності від рівнів РС02, Р02 і, в меншій мірі, рН артеріальної крові. При цьому значення симпатичної іннервації судин мозку вельми невелика. Вона забезпечує головним чином вазоконстрикцію при різкому підвищенні системного артеріального тиску. Роль парасимпатичної частини вегетативної нервової системи на локальному рівні залишається неясною (проте, при її активації розширюються судини травного каналу і внутрішніх органів, завдяки чому знижується об’єм крові, що циркулює, і отже системний тиск; також ваготонія спричиняє брадикардію) ;

2) системну рефлекторну регуляцію ЗАГАЛЬНОГО ПЕРИФЕРИЧНОГО СУДИННОГО ОПОРУ і ЧСС за допомогою барорецепторного рефлексу, що має важливе значення при системній артеріальній гіпотензії;

3) підтримання сталості обсягу внутрішньосудинної рідини поч-ками і ренін-ангіотензин-альдостеронової системою.

Мінімальна величина доставки кисню головного мозку, необхідна для збереження свідохвилинний об’єм серцяті і постурального тонусу, становить близько 3 мл (хв) 100 р. Її зниження тривалістю більш ніж 10 з унаслідок короткочасного неспрацьовування механізмів підтримки сталості мозкового кровотоку призводить до виникнення непритомності.

Причини непритомності.

 Непритомність поділяються на 3 великі групи:

1) не пов'язані з органічними захворюваннями серця; (46-64%)

2) пов'язані з органічними захворюваннями серця; (8-18%)

3) непритомність, причина яких не встановлена (36-28%)

Непритомність, не пов'язана із захворюваннями серця: