3.Особливості впливу сім’ї на процес соціалізації дошкільника

Дитячий соціум був, є і завжди буде відмінним від соціуму дорослих. Пояснюється це не стільки фізіологічними особливостями дітей, скільки

їхнім особливим сприйняттям навколишнього світу, ставленням до нього та взаємодією з ним. Діти сприймають усе інакше, ніж дорослі. Вони не бачать того, що бачимо ми, і, навпаки, завважують те, чого ми не помічаємо. У своїх вчинках вони керуються вищою логікою або ж чинять зовсім алогічно. Світ дитинства казковий і фантастичний, сповнений яскравих барв і гострих емоцій. У дитини, яка живе й розвивається у нормальних умовах, цей

світ здебільшого добрий.

У сучасному світі зростає розуміння ролі інституту сім’ї як такого, що визначає не тільки долю дитини, а й розвиток суспільства. Взаємодія дитини з батьками є першим досвідом взаємодії з навколишнім світом. Цей досвід закріплюється й формує моделі поведінки з іншими людьми, які передаються від покоління до покоління. У кожному суспільстві складається певна культура взаємин та взаємодії між батьками й дітьми, виникають соціальні стереотипи, певні настановлення й погляди на виховання в сім’ї.

Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і

зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці .

Сім’я, як персональне середовище розвитку – один з найважливіших інститутів соціалізації особистості, адже вона зумовлює спосіб життя дитини, її соціальне існування, впливає на формування нових соціальних якостей, умінь та навичок. Як різновіковий колектив, сім’я представлена певною системою закріплених традиціями, звичаями, моральними й правовими нормами стосунків між старшими й молодшими, батьками й дітьми. Під їхнім впливом формується світогляд дитини, ставлення до довкілля й зокрема

соціуму.

Сім’я, насамперед, – це школа, де дитина навчається, як жити в суспільстві. Тут вона отримує досвід соціальних стосунків у м’якій, емоційно підкріпленій, захищеній формі, серед близьких людей, для яких вона є найвищою цінністю. І тільки після цього дитина готова до налагодження об’єктивних стосунків з іншими людьми .

Протягом перших шести-семи років у житті дитини домінують соціалізуючі впливи сімейного оточення. Порівняно з будь-якими іншими соціальними інститутами, сім’я, як безпосереднє соціальне оточення, має максимальні можливості для поступового залучення зростаючої особистості до світу соціальних і емоційних цінностей, до виконання незнайомих

і водночас соціально значущих ролей, до оволодіння знаннями, вміннями й навичками, необхідними дитині для становлення її соціальної компетентності. Перший досвід спілкування в сім’ї є для дитини тим підґрунтям, на якому будуватимуться її взаємини з людським оточенням, спочатку з найближчим, а з часом і з далеким .

Взаємовідносини в сім’ї – це перше, що засвоює дитина, що впливає на характер її соціалізації, засвоєння нею соціальних норм життя. Важливе значення у розвитку соціальної поведінки дитини відіграють емоційні зв’язки батьків з іншими людьми. Прихильність матері чи батька до людей, їх відкритість (закритість) контактам, щирість стосунків з оточуючими стають для дитини першою школою соціальної дієздатності. Вибірковість у

стосунках батьків певною мірою визначають вибірковість контактів дошкільника. Таким чином, спілкування батьків один з одним, з друзями, знайомими, колегами, сторонніми людьми є важливим досвідом, на ґрунті якого будується соціальна стратегія поведінки дитини .

У сім’ї діти дошкільного віку орієнтовані на дорослого, його оцінки, знання, вчинки. Світ дорослих людей приваблює дитину. Не усвідомлюючи того, вона бачить в дорослій людині перспективу власного розвитку, шукає свій ідеал, вибирає для наслідування з різноманітної діяльності, яку спостерігає, визначену і притаманну конкретній людині. Враження, які дитина отримує в житті, дозволяють їй створити більш повне і різностороннє

уявлення про людей, їх дії, ціннісні орієнтації, поведінку. Діти дошкільного віку цікавляться взаєминами дорослих, переносять їх у свою поведінку, поступово у них складаються правильні уявлення про суспільне життя, людей. Знання викликають переживання, поглиблюють почуття, сприяють формуванню взаємовідносин з дорослими, однолітками, формують соціальну поведінку. І щоб ввести дитину в складний світ людських взаємин,

необхідна допомога дорослого .

Побудова відносин у системі «дорослий-дитина» – складна проблема, яка лише на перший погляд не стосується виховання громадянських почуттів. Саме відносини з дорослим презентують дитині суспільство, багатство відносин у ньому й уперше включають її в соціальну взаємодію.

Вже в дитинстві малюки мають опанувати правила, які визначають їх взаємини одне з одним та з дорослими. Важливою умовою спілкування є вміння уважно ставитися до бажань своїх однолітків і дорослих, рахуватися, співвідносити з ними свою поведінку. Здійснюючи соціалізацію дітей в родині, потрібно вчити їх узгоджувати свої бажання з конкретними обставинами, вчити розрізняти стани дорослих, розуміти їх, співчувати і допомагати, якщо потрібно. Необхідно звертати увагу на формування у дитини культури поведінки, обов’язково вчити дитину дотримання

правил особистої гігієни .

У родині дитина набуває соціального досвіду впевненої поведінки. У неї формується відчуття власної значущості та значущості своєї поведінки, закладаються основи почуття гідності. Адже саме родина дає відчуття захищеності – важливе для розвитку самостійності, впевненості, задоволення потреби у соціальній відповідності вже у дитинстві. Почуття моральної захищеності особливо важливе для позитивного сприймання себе, що

уможливлює виховання поваги до інших людей .