Підстави набуття громадянства України (натуралізація)

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Конституційно-правова теорія і практика визначила два основні

способи набуття громадянства:

* за народженням (філіація);

* натуралізація (укорінення).

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони). Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які е громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, та осіб без громадянства;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті

громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкуванні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

3. Поняття правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Правове регулювання перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні.

Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України (ст. 26), Законами України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р., "Про біженців" від 21 червня 2001 р., Конвенцією про статус біженців 1951 р. (10 січня 2002 р. ратифікована Верховною Радою України) та іншими нормативно-правовими актами.

Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. До іноземців прирівнюються особи без громадянства.

Особи без громадянства (апатриди) - це особи, які постійно або тимчасово проживають чи перебувають на території України і не мають фактичних доказів своєї належності до громадянства чи підданства будь-якої держави.

Виокремлюють три категорії іноземців, які:

1) постійно проживають в України з метою набуття громадянства України;

2) постійно перебувають в Україні з метою працевлаштування;

3) тимчасово перебувають на території України у всіх інших цілях. Перші дві категорії іноземців отримують посвідчення, де зазначено ціль та термін перебування. Третя категорія осіб перебуває на території України на підставі дійсних національних паспортів або документів, що їх заміняють. Іноземці в'їжджають і виїжджають з території України на основі дійсних національних паспортів або документів, що їх заміняють, за наявності в'їзних та виїзних віз, якщо інше не передбачено законом.

В Україні щодо іноземців застосовується переважно національний режим. Національному режиму властиві відповідні ознаки.

1. Іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України). Такий режим застосовується лише до тих іноземців, які перебувають в Україні на законних підставах.

Іноземці мають право володіти майном на території України, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права. Вони мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземці, як учасники процесу, користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України. Наприклад, суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ст. 43 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право на освіту нарівні з громадянами України. Всі інші іноземці та особи без громадянства оплачують своє навчання, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, прийняті до навчально-виховних закладів України, мають права і обов'язки учнів і студентів відповідно до законодавства України. Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

2. Межі національного режиму перебування іноземців в України Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини та громадянина можуть бути обмежені у випадках, передбачених законодавством України. Наприклад, згідно зі ст. 24 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" на іноземців та осіб без громадянства не поширюється військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України. У ст. 23 зазначеного Закону закріплено, що іноземці та особи без громадянства не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах. Подібна практика існує і в інших державах.

Деякі обмеження прав і свобод іноземців в Україні передбачені й іншим галузевим законодавством. Так, у положенні ч. 2 ст. 81 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року визначено, що іноземці можуть набувати право власності на земельні ділянки лише несільськогосподарського призначення у разі:

* укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни тощо;

o прийняття спадщини;

* викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм за правом власності.

3. Національний режим мас неперсоніфікований характер, тому що поширюється на всіх іноземців, які перебувають в Україні на законних підставах.

4. Національний режим мас абсолютний характер, тому що поширюється на всіх законослухняних іноземців, які перебувають в Україні, незалежно від того, чи є аналогічні права в громадян України у відповідних країнах. Проте Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (ч. З ст. 2) передбачає можливість застосування реторсії. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

4. Правовий статус біженців в Україні.

Конституційно-правовий статус біженців визначається Конституцією України (ст. 26), Законом України "Про біженців" від 21 червня 2001 року, Конвенцією ООН про статус біженців 1951 року та іншими нормативно-правовими актами.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Умови набуття статусу біженця визначені Законом України "Про біженців".

1. Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули Державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання Державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.

2. Якщо Державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена з сім'єю, і заявляє про намір набути статус біженця або про це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування. Орган міграційної служби разом з органом опіки і піклування зобов'язані вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім'ю.

3. Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули Державний кордон України і перебувають на території України, звільняються від відповідальності за зазначені дії у разі, якщо вони без зволікань звернулися до відповідних органів із заявою про надання їм статусу біженця.

Статус біженця не надається особі (ст. 10 Закону України "Про біженців"):

1) яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

2) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

3) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

4) стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 даного Закону, відсутні;

5) яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

6) яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні. Проте дана вимога не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Втрата статусу біженця згідно зі ст. 15 Закону України "Про біженців" здійснюється, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянство України чи добровільно набула громадянство, яке мала раніше, чи набула громадянство іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.