Тема 3.Основи правового статусу людини і громадянина. Громадянство України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Статус біженців.

1. Поняття та елементи статусу людини і громадянина та їх конституційне закріплення. Правосуб’єктність і принципи правового статусу.

Правовий статус громадянина - це правове положення в суспільстві людини, що володіє громадянством даної держави.У структурі правового статусу громадянина центральним елементом є суб'єктивні юридичні права, волі й обов'язки, які передбачені Конституцією, іншими нормативно-правовими актами даної держави. Передумовою цих прав, воль і обов'язків є громадянство, тобто стійкий правовий зв'язок особистості й держави, що виражається в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Гарантії (організаційні, соціально-економічні, політичні й ін.) реалізації суб'єктивних юридичних прав, воль і обов'язків громадянина доповнюють його правовий статус, роблять його реальним, а не фіктивним. Наступним додатковим елементом правового статусу громадянина є юридична відповідальність, що наступає у випадку невиконання громадянином своїх суб'єктивних юридичних обов'язків.

Правовий статус громадянина у відомій мері відрізняється від правового статусу іноземця (громадянина іншої держави), особи без громадянства. Останні, наприклад, в Україні не беруть участь у референдумах, не обираються в органи державної влади й т.д.

Види правового статусу громадянина :

-загальний статус, тобто однаковий для всіх громадян України (закріплений Конституцією України);

-спеціальний статус, тобто закріпляючої особливості правового положення деяких категорій громадян (державні що служать, підприємці, учні й т.д.);

-індивідуальний статус, тобто выражающий всю повноту суб'єктивних юридичних прав і обов'язків даного громадянина( визначається, наприклад, його статтю, віком, родиний станом, наявністю утворення, займаною посадою й т.д.)

Україна, як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права й свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. у Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів треба додати і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина, ратифіковану 17 липня 1997 р. Верховною Радою України.

Права та свободи людини і громадянина, оголошені у згаданих документах і закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародно-правовим захистом;

Правосуб'єктність (праводієздатність) — це здатність бути суб'єктом права.

Складовими правосуб'єктності є правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність мати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки.

Є загальна (здатність мати будь-які права та обов'язки, що передбачені законодавством), галузева (здатність бути носієм прав та обов'язків у тій чи іншій галузі права) та спеціальна (професійна) правоздатність.

Правоздатність індивідів виникає з моменту народження та припиняється з настанням біологічної смерті. Жодна особа не може бути обмежена в правоздатності.

Правоздатність організацій виникає з моменту реєстрації статуту, положення в органах влади або з моменту видання компетентним органом акта про їх створення (якщо такі організації діють на основі загального положення про такого роду організації).

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність особистими діями набувати юридичних прав та обов'язків.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за невиконання обов'язків або за вчинення різних правопорушень.

2. Громадянство України: поняття та ознаки. Принципи громадянства України. Законодавче регулювання питань громадянства України. Належність, набуття та припинення громадянства України.

Громадянство - це постійний правовий зв'язок особи та держави, який виражається у взаємних правах та обов'язках. Такий зв'язок виникає із народженням людини і зберігається протягом усього її життя.

Ознаки громадянства:

* постійний зв'язок, тобто необмежений у просторі і в часі;

* правовий зв'язок - передбачений і гарантований нормативно-правовими актами;

* взаємний зв'язок - держава та особа мають взаємні (кореспондуючі) права та обов'язки.

Принципи громадянства - це найбільш важливі нормативно-регулятивні правила поведінки громадянина і держави:

1) єдиного громадянства - громадянство держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Принцип єдиного громадянства відповідає вимогам Конвенції про скорочення випадків багатогромадянства від 6 травня 1963 р., яка регламентує можливість втрати громадянства за умови набуття громадянства іншої держави;

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства. Зазвичай законодавством передбачено, що дитина, знайдена на території певної держави, набуває громадянство цієї держави (Україна, Австрія). Законодавство цих держав забезпечує практичну реалізацію Конвенції про скорочення безгромадянства від 30 серпня 1961 р.;

3) неможливості позбавлення громадянства України. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі;

4) визнання права будь-якого громадянина України змінити своє громадянство, що відповідає вимогам Конвенції про громадянство заміжньої жінки від 20 лютого 1957 р.;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України (необхідно прожити два роки в шлюбі, щоб отримати громадянство України) або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя. Разом з тим, у мусульманських країнах, зокрема в Саудівській Аравії, діє принцип автоматичного набуття підданства у разі укладання шлюбу;

6) рівності перед законом усіх громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України,

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України,

8) захисту громадян України, що знаходяться за її межами.

Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться в Конституції України (статті 4, 25, 26), Законі України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. та інших правових актах, прийнятих з урахуванням вимог міжнародного законодавства. До останніх належать: Гаазька конвенція, що регулює деякі питання, пов'язані з колізією законів про громадянство від 12 квітня 1930 р., Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Конвенція Ради Європи про скорочення випадків багатогромадянства та про військову повинність у випадках багатогромадянства від 6 травня 1963 р., Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21 грудня 1965 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р., Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р., Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 р. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у національному законодавстві, то застосовуються правила міжнародного договору.

Належність до громадянства України (ст. З Закону України "Про громадянство України"):

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України. Такі особи набувають громадянство України з 24 серпня 1991 р.;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 р. проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Такі особи набувають громадянство України з 13 листопада 1991 р.;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України. Такі особи також набувають громадянство України з 13 листопада 1991 р.;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Такі особи набувають громадянство України з моменту внесення відмітки у паспорт про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України є (ст. 5 Закону України "Про громадянство України"):

1) паспорт громадянина України;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

5) проїзний документ дитини;

6) дипломатичний паспорт;

7) службовий паспорт;

8) посвідчення особи моряка;

9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи на повернення в Україну.