Суверенітет нації і його співвідношення із суверенітетом держави

Термін "нація" (від лат. natio - плем'я, народ) може бути вжитий у двох значеннях: етнічному і політичному.

Нація (у політичному значенні) - громадяни держави різних національностей, що об'єднані єдиними законами і подібністю у вирішенні істотних політичних і соціально-культурних проблем (американська нація, французька нація і т.д.). Ця подібність виникає внаслідок проживання на одній території і тривалого спілкування одного з одним, наявності юридичного зв'язку з державою, тобто громадянства. Суб'єктом правовідносин у такому разі має виступати єдина держава, тобто поняття "державний суверенітет" і "національний суверенітет (у політичному значенні)" збігаються.

Нація (в етнічному значенні) - етносоціальна спільність, у якої сформувалася самосвідомість своєї ідентичності (спільності історичної долі, психології і характеру, схильності до національних, матеріальних і духовних цінностей тощо), а також територіально-мовна і господарсько-економічна єдність.

Поняття "суверенітет нації" означає повновладдя народу, здійснюване через реалізацію принципу - "право нації (народу) на самовизначення". Самовизначення - колективне право, прерогатива якого належить народам, націям. Міжнародні пакти 1966 р. зафіксували принцип права народу на самовизначення в договірній формі, обов'язковий для країн-учасниць договору. Він був конкретизований у таких міжнародних документах: Декларація про принципи міжнародного права 1970 р., Заключний пакт НБСЄ 1975 р., Декларація "Про хартію народів і регіонів" (Брновська програма, Нюрнберг, 2003 р.) та ін. Відповідно до цього принципу всі народи мають право вільно, без втручання зовні, визначати свій внутрішній і зовнішній політичні статуси, здійснювати економічний, соціальний і культурний розвиток. Внутрішній статус означає свободу вибору форми правління, суспільного і державного ладу, свободу заміни старої соціально-економічної системи, шляхів і засобів здійснення перетворень. Зовнішньополітичний статус означає право нації (народу) на державотворення, приєднання до іншої держави чи об'єднання з нею.

Співвідношення суверенітету нації (в етнічному розумінні) і суверенітету держави

Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, повинен гарантувати суверенітет кожної з націй, що об'єдналися. Будь-яке державне утворення, відповідно до Статуту ООН, має поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії цього права. Нація може здійснити своє право на політичне самовизначення об'єднанням з іншими націями в союзну державу (федерацію). У такому разі суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається забезпеченням суверенних прав суб'єктів союзу, які поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною загальних державних кордонів, здійсненням загальної фінансової, податкової і оборонної політики).

3.Форма правління, форма державного устрою а державно правовий режим згідно з конституцією.

• За формою правління, яка закріплюється в конституції:

1. монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.)

2. республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.).

• Залежно від державно-політичного режиму:

1. демократичні (прийняті у державах з демократичною формою державного режиму (Основний закон Фінляндії 1999 р.)

2. авторитарні (прийняті у державах, в яких влада перебуває в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах. Зазвичай, авторитарні конституції пишуться і приймаються під конкретних публічних осіб. Наприклад, Конституція Франції 1800 року увійшла в історію як авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 року — авторитарна деголлівська конституція.)

3. тоталітарні (прийняті у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина (конституції країн Африканського континенту)

• За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:

1. федеративні (Конституція ФРН 1949 р.)

2. унітарні (конституції України, 1996 p.; Греції, 1975 p.).

3. Захист конституційного ладу України.

Захист конституційного ладу - це система заходів та дій з попередження, припинення, розслідування того, що негативно впливає на розвиток держави і суспільства, виявлення винних та виконання щодо них покарань. Гарантувати конституційний лад означає здійснювати Його захист через подолання усього негативного у сфері політики, економіки, соціального та духовного життя суспільства.

Конституційні гарантії конституційного ладу - це вид правових гарантій, які визначені Конституцією України і мають найвищу юридичну силу. Концептуальні правові гарантії конституційного ладу дістали належну об'єктивізацію в Конституції і законах України, а саме:

1) процесуально ускладнений порядок внесення змін до розділу І Конституції України, який передбачає проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму (ч. 1 ст. 156 Конституції України);

2) неможливість внесення змін до Конституції України, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157 Конституції України);

3) непересічне значення у захисті конституційного ладу України має український народ, який є єдиним джерелом влади і має виключне право визначати та змінювати конституційний лад в Україні, проте не в довільній формі, а в конституційно визначений спосіб, наприклад, через вибори та референдуми. Згідно зі ст. 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом;

4) заборона утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади (ч, 1 ст. 37 Конституції України);

5) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (ч. 1 ст. 65 Конституції України);

6) обов'язковість складення присяги народними депутатами України, Президентом України. Вони зобов'язуються усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України (ст. 79, ст. 104 Конституції України);

7) визнання Президента України гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 102 Конституції України);

8) Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони (ч. 2 ст. 107 Конституції України);

9) конституційний обов'язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет і економічну самостійність України, виконувати Конституцію і закони України, акти Президента України (п. І ст. 116 Конституції України);

10) функціональні обов'язки прокуратури, наприклад, нагляд за додержанням законів відповідними органами (ст. 121 Конституції України);

11) незалежність суддів при здійсненні правосуддя, підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституції України);

12) заборона внесення змін до Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 1 ст. 157 Конституції У країни);

13) функціональні обов'язки Конституційного Суду України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (ч. 2 ст. 147 Конституції України);

14) правова регламентація введення в Україні надзвичайного стану, встановлена Законом України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 р.;

15) правова регламентація введення в Україні воєнного стану, встановлена Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 6 квітня 2000 р. Воєнний стан встановлюється в Україні або на окремих її територіях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки суверенітету України, її територіальної цілісності;

16) опосередковано суб'єктами захисту конституційного ладу України є засоби масової інформації, громадські організації та ін.

Отже, суб'єктами захисту конституційного ладу України є фактично всі суб'єкти конституційно-правових відносин, які повинні здійснювати зазначену функцію як шляхом виконання наданих їм законодавством повноважень, так і через утримання від виконання певних дій, наприклад, не створювати збройні формування, не передбачені законом (ч. бет. 17 Конституції України).