1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань і умінь учнів

1 та 2

Антарктика і Антарктида . Антарктика охоплює материк Антарктиду з прилеглими до нього островами та південні частини трьох океанів приблизно до 50 – 60  пд.ш. Слово „Антарктика” в перекладі з давньогрецької означає „протилежна півночі”, тобто та, що лежить проти північної полярної області земної кулі – Арктики. Центральне положення в Антарктиці має материк Антарктида площею 14,0 млн.км.кв. За винятком півострова Антарктичний вона майже повністю лежить у межах Південного полярного кола. Неглибоко в суходіл врізаються моря, великі простори яких вкриті шельфовими льодовиками. Ці льодовики є продовженням материкового льодового панциря, вони вкривають моря приблизно до межі материкової обмілини. Береги Антарктиди – в основному прямовисні льодяні урвища заввишки кілька десятків метрів.

3

Як же був відкритий цей суворий материк? Історія його відкриття та дослідження сягає у далеку давнину. Фантастичні обриси таємничої Південної землі здавна позначали на географічних картах. Давні греки припускали кулястість Землі та наявність у її Південній півкулі великої ділянки суходолу, що протистоїть Арктиці. Але за відсутності засобів сполучення довести або спростувати ці гіпотези було неможливо.

У часи середньовіччя необгрунтована думка про південні землі була забута, але наприкінці епохи з розвитком мореплавства на картах знов з’явився уявний материк. Мандрівники-мореплавці відкрили багато нових земель, але Південної землі не дісталися.

У 1503-1510 рр. Француз Гонневіль шукав її, але не зміг навіть приблизно визначити її положення. До того ж на зворотньому шляху до Франції експедиція Гонневіля зазнала нападу піратів, які знищили всі судові журнали.

Першим науковим обгрунтуванням існування південного материка стали теоретичні розробки видатного російського природознавця Михайла Васильовича Ломоносова. У 1761 році він уперше розробив класифікацію морського льоду та обгрунтував походження різних його видів. На думку Ломоносова, „падуни”,( так науковець називав айсберги) утворюються біля великих берегів, від яких вони відриваються. Учений припускав, що айсберги опускаються з якоїсь землі, що, якнайвірогідніше, лежить у районі Південного полюсу та вкрита льодом, з якого утворюються падуни.

У другій половині ХVІІІ ст. на пошуки південного материка двічі вирушали експедиції, що їх очолював Джеймс Кук. Кілька років Кук плавав у південних широтах, досить близько підходив до берегів Антарктиди, але пробитися крізь кригу до материка так і не зміг. Кук поставив під сумнів існування південного материка. Авторитет Кука був таким високим, щовпродовж довгих років ніхто не наважувався заперечувати його висновки, а відтак будь-які спроби плавання до південного материки було надовго припинено.

Лише в 1819-1821 рр. Російська експедиція на суднах „Восток” і „Мирний” під керівництвом Ф.Ф. Беллінсгаузена і М. П. Лазарєва обпливла невідомий материк, п’ять разів наближалася до його берегів і відкрила у водах Антарктики чимало островів.

28 січня 1820 р., коли експедиція вперше підпливла до берегів Антарктиди, прийнято вважати датою її відкриття.

На початку ХХ ст. до Антарктиди вирушало чимало експедицій. Серед них експедиції до Південного полюса, що їх очолювали англієць Роберт Скотт та норвежець Руаль Амундсен.

Вихідними пунктам для штурму Південного полюса обидва дослідники обрали льодяний бар’єр моря Росса. Перший рік вони присвятили підготуванню до експедиції: поповнювали запаси продовольства, вивчали місцевість і намагались якомога далі за своїм майбутнім маршрутом влаштувати склади продовольства та пального.

Влітку Південної півкулі 1911 року почався штурм полюса. Обидві експедиції вийшли майже одночасно.

Амундсен із чотирма товаришами вирушив із великим запасом продовольства та необхідним спорядженням. Чотири собачі запряги легко просувалися вперед. 14 грудня 1911 року Амундсен і його товариші були на Південному полюсі. Дорога назад була знайомою, і учасники походу через 99 днів повернулися на Батьківщину.

Інакше склалася доля експедиції Скотта. На відміну від Амундсена, Скотт підготував для походу до полюса моторні сани, 10 коней і лише один собачий запряг. Моторні сани невдовзі зламалися, коні виявилися непридатними для такого походу. Скотт пішов до полюсу з чотирма товаришами на лижах. Важко навантажені сани вони тягли самі, повільно просуваючись до мети.

Яким же було їхнє розчарування, коли 16 січня 1912 року, досягнувши полюса, вони побачили норвезький прапор і залишений Амундсеном намет! Дорога назад була трагічною. Весь час експедицію супроводжували снігові хуртовини, бракувало їжі й палива. Сам Скотт та чотири його супутники загинули, не дійшовши до однієї зі своїх баз лише 19 км.

Розвиток світової науки обумовив цікавість до Антарктиди. VI Міжнародний географічний конгрес ( Лондон, 1895) відзначив, що вивчення антарктичних районів є важливим географічним завданням та запропонував географічним товариствам усього світу проводити відповідні дослідження. Конгрес наголосив на необхідності об’єднання та координації зусиль учених різних країн у досліджені Антарктиди.

4

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТАРКТИДИ УКРАЇНСЬКИМИ ВЧЕНИМИ

Першим українцем, який потрапив до Антарктиди, був Антон Омельченко, що брав участь в експедиції Роберта Скотта.

Учасником Першої Радянськоїантарктичної експедиції у 1956 р. став академік НАН України, видатний геолог Олег Степанович Вялов.

Одним з організаторів дослідження Антарктиди, що проводилося у 1982-1983 рр. став контр-адмірал, кандидат військових наук, науковий керівник навколосвітньої антарктичної експедиції на суднах „Адмірал Володимирський” та „Фаддей Беллінсгаузен” Лев Іванович Мітін.

Саме з 1982 року дослідження в Антарктиді проводяться також інститутом геологічних наук нині Національної Академії НаукУкраїни, наукове керівництво цими дослідженнями здійснює Петро Федосійович Гожик.

7 лютого 1996 року у власність України передано антарктичну науково-дослідну станцію „Фарадей”, яка отримала нову назву – „Академік Вернадський”. Ця станція розташована на острові Галіндез, площа якого дорівнює 40 га. , а висота його над рівнем моря становить 50 м. Клімат Галіндеза – морський і набагато м’якший за клімат внутрішніх районів Антарктиди.

Головний напрям дослідження українських вчених – вивчення атмосфери (спостереження змін озонового шару), льодовикового покриву, клімату тощо. УЧЕНІ СПОСТЕРІГАЮТЬ геомагнітне полета зміни в іоносфері, тривалість яких в Антарктиді найбільша.

Завдання

На контурних картах позначте: Південний полюс, маршрути експедицій Беллінсгаузена та Лазарєва, Скотта, Амундсена.

ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ ТА УМІНЬ УЧНІВ

1) Поясніть поняття „Арктика” і „Антарктика”. 2) Покажіть приблизні межі Антарктики. 3) Що таке айсберг? 4) Чому Антарктида вкрита товстим шаром льоду? 5) Які країни виряджали експедиції на відкриття Антарктиди? 6) Хто іколи відкрив Антарктиду? 7) Які наукові дослідження проводять в Антарктиді українські вчені? Пригадайте їхні прізвища.

ПІДСУМОК УРОКУ (згідно до навчальних питань)

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний текст у підручнику Нанести на контурну карту номенклатуру. Нанести станції за бажанням.

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Урок 28

ТЕМА: Особливості природи Антарктиди. Природні ресурси.

МЕТА: Н: сформувати в учнів систему знань про природу Антарктиди; систематизувати поняття учнівпро особливості рельєфу материка;

В: підвести учнів до розуміння унікальності антарктичної природи та необхідності ощадливого до неї ставлення.

Р: Розвивати логічне мислення, вміння працювати із джерелами знань.

Обладнання: карта Антарктиди, картини природи материка, підручники, атласи.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ