3. Новаторський характер лірики Вітмена.

Волт Вітмен - автор однієї книги віршів «Лис­тя трави» (перше видання 1855).

У його біографії не бракувало складнощів, випробувань, глибоко драматичних моментів. Проте в першу чергу, як поет сам наголошував вже на схилі життя, він «свідомо прагнув висловити опосередковано чи прямо кипіння, стрімке зростання, напруженість буття Сполуче­них Штатів, - провідні тенденції і події XIX ст., - у цілому дух мінли­вого світу мого часу, бо до цього духу я був причетний, ці події викли­кали в мені найжвавіший інтерес: вони завершували велику епоху... розчищаючи шлях новій, ще величнішій». Значно пізніше він писав: «Моя книга у своїй основі - автобіографічна; може, я не виказую темпераменту, не підіймаю галасу з приводу банальних пристрастей, тому що я за своїм походженням певною мірою квакер» (тобто людина, що додержується суворої моралі й стриманості у прояві почуттів, у дусі прихильників цієї пацифістської секти християн, які називали себе «товариством друзів». - К. III.). Ці два моменти - щонайтісніший духовний зв'язок із своїм часом, народом, країною, світом - з одного боку і автобіографічність - з другого - важливі для розуміння поезії Уїтмена.

Важко зрозуміти творчість Вітмена, не усвідомивши його оригінальної філософії. У ставленні до життя поет був гуманістом. Відомо, що з дитинства майбутній письменник захоплювався читанням Біблії. Можливо, саме з цієї Книги Книг і беруть початок такі ідеї митця, як віра у братерство народів, невичерпність людського генія, думки про рівноправність усіх людей.

Відомо, що великий вплив на формування світогляду поета мала філософія трансценденталізму, що набула великого поширення в США.

Трансценденталізм (від лат. transcendens – те, що виходить за межі чогось, позасвідоме) – самобутня релігійно-філософська система, в основу якої було покладено вчення І.Канта про апріорне знання, котре нібито відвічно притаманне свідомості та є умовою будь-якого досвіду. Терміном «трансцендентний» позначається потойбічне, те, що знаходиться за межами людського пізнання.

Окрім того, в роки формування Вітмена як поета значного поширення в суспільному житті Америки набули ідеї аболіціонізму (руху за скасування рабства негрів), що відіграв велику роль у Громадянській війні 1861-1865 років. Аболіціоністські погляди Вітмена також відчутні в збірці «Листя трави».

4. Збірка „Листя трави”, провідні теми та мотиви.

У цей період у житті Вітмена відбувається глибше і чіткіше осяг­нення свого покликання - боротьби за «стару добру справу... свободу і прогрес людського роду». Шлях до цього -художня творчість, знаряддя - мова поезії. Вирішальним кроком до здійснення шля­хетної мрії було видання в 1855 р. збірки «Листя трави». До неї увійшли «Пісня про себе», «Пісня битого шляху», «Пісня про сокиру» - кращі твори поета.

Перекладач поезії Вітмена Лесь Герасимчук зазначає: тема книги – «це сам Вітмен», сюжет – «Людина і Всесвіт», ідея – «вічне й неухильне торжество людини».

Збірка має символічну назву, яку можна перекладати по-різному: «листя», «стебла», «паростки» трави і навіть «аркуші». Отже, назва збірки відображає єдність людини зі світом, загальний взаємозв’язок усього існуючого – від листя трави до зірки, від землі до душі особистості, а також світлі надії письменника на духовне відродження людини та людства, які усвідомили свою сутність і призначення у світі.

Свою книгу Вітмен серйозно доповнював і переробляв усе своє подальше життя. В кожному з чергових видань (їх загалом за життя автора з'явилося дев'ять) було багато нового. Поетичні новації Вітмена втіли­лись із вражаючою силою вже в першому варіанті його книжки, де бу­ло всього 95 сторінок, а текст складався з передмови і 12 великих віршів або поем. Ці твори були наповнені якоюсь всепереможною радістю життя, молодечим запалом, енергією, могутньою образністю, котру сам автор визначав як космічну. Слова «молодечий запал» зву­чать досить дивно, якщо згадати, що на момент виходу «Листя трави» в 1855 р. Вітмену було вже 36 років. Однак ця незвична людина дуже довго зберігала захопленість буттям, юнацький оптимізм, віру у свої невичерпні сили й добре здоров'я, а головне - переконаність у чудово­му майбутті людства взагалі та своїх американських співвітчизників зокрема.

Уже у третьому виданні 1860 р. у настрої включених у книгу нових творів звучать тривожні, сумні, трагічні ноти. Форма віршів Уїтмена залишається і тут своєрідною, новаторською, але їхнє ідейне, філо­софське наповнення зазнало суттєвих змін. Для цих змін були причини і в загальному духовному, соціальному, політичному кліматі країни, і в особистому житті поета.

Вірші,що входять до збірки, написані верлібром.

Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – це вільний, неримований вірш, який не має строгої строфічної будови і в якому відбувається чергування довгих і коротких рядків. Для верлібру характерні відсутність розмірів, рим та інших компонентів організації вірша. Велика роль надається ритму, інтонаційному малюнку, системі повторів (анафори, епіфори), а також пауз.

До поезії Волта Вітмена не пасують канони відомих у XIX ст. напрямів. Тема­тично, образно він — і романтик, і реаліст, і натураліст та й символістські складові присутні в його творах. Багато ідей він по­черпнув у філософів, що надихали роман­тиків, зокрема про вище духовне начало, яке проймає всесвіт і об'єднує все і вся, про свободу і незалежність людини як могут­ню силу, котра творить особистість.

Волт Вітмен захоплений матеріальним світом, усіма реальними речами, «грубими, зримими», відчутними на дотик «плодами технічної цивілізації», яка, на його думку, має перебудувати світ на нових засадах, принести щедрий добробут, розвиток усіх сфер життя.

Особливості нової поетики Вітмена: він відкидає традиційні розміри віршування як за­старілі, невідповідні новому часу з його стрімкими ритмами, динамікою, прискоренням. Довгі рядки, насичені нескінчен­ним переліком явищ, подій, речей, емоцій, мчать уперед, не скуті римами. Поет творить оригінальний верлібр¹, вживає білий вірш, які нічим не обмежують його образну думку й водночас мають гнучкий і чіткий внутрішній ритм, наповнений емоційним напруженням. Поет широко вживає повтори різного типу. Він добре володіє усіма прийомами риторики. Варіює схожі структури речень, змінюючи лише кілька слів або навіть одне слово; починає або закінчує речення тими самими лексемами, що нагнітає враження, аби думка або почуття закарбувалися в мозку і серці читача. По суті, більшість його поезій - це емоційно піднесені, художньо багаті промови-проповіді чи заклики. Звідси такі часті в них звернення до слухача, запитання і тут же відповідь на них, наказові й кличні фор­ми. Для того щоб вони були краще зрозумілими, поет оформлює кожну насичену важливим змістом думку в одне речення, яке становить дов­гий чи короткий рядок.