Лекція № 6 Тема: Огляд. Традиції і новаторські зрушення в літературі другої половини хіх ст.. Поетична революція. В. Вітмен. Історія створення й особливості його збірки „Листя трави”.

План заняття

1. Провідні шляхи розвитку поезії середини ХІХ та межі ХІХ-ХХ ст

2. Найвизначніші представники поетичного мистецтва зазначеної доби.

3. Новаторський характер лірики Вітмена

4. Збірка „Листя трави”, провідні теми та мотиви.

5. „Пісня про себе” – тематика та проблематика, характеристика образів, сюжетотворення.

1. Провідні шляхи розвитку поезії середини хіх та межі хіх-хх ст.

Романтичний напрям, що народився під знаком Великої французької революції 1789 року, найбільшого розквіту набув у першій третині ХІХ століття. Центром романтичного напряму стала поезія.

Поети-романтики й справді намагалися зазирнути у безодні Всесвіту, проникнути в діалектику людської душі й відкрити там небачений і таємний світ людського духу.

Із 30-х років ХІХ століття у Франції, а згодом і в усій Європі поширюється новий ідейно-художній напрям – реалізм.

Але реалізм набув найбільшого розвитку у прозі. Поезія попрямувала до символізму. В основі естетики символізму – романтична концепція «двох світів», згідно з якою весь навколишній світ – лише тінь, символ світу ідей. Проте в той час про символістів знали лише у вузькому колі цінителів поезії.

2. Найвизначніші представники поетичного мистецтва зазначеної доби.

На середину ХІХ ст. припадає створення теорії «чистого мистецтва», яка проголошувала самоцінність художньої творчості, незалежність мистецтва від політики, суспільних вимог, виховних завдань. Представниками «чистого мистецтва» можна вважати поетичну групу «Парнас» у Франції, школу «чистого мистецтва» в Росії (творчість Тютчева, Фета та ін..).

Декаданс, декадентство (у перекладі з латини – «спад»). Відзначається настроями безнадійності, неприйняття життя. Спирається на філософські ідеї Шатобріана й Шопенгауера. В основі – твердження, що цивілізація вичерпала себе і вступила в епоху спаду та згасання.

Уперше цей термін використав фр. поет Т.Готьє 1869 р. в передмові до книги Ш.Бодлера «Квіти зла». Пізніше про декаданс писав П.Верлен у віршах 80-х років ХІХ ст.

Згідно з визначенням критика Л.Тайада, декаденти – це «покоління, яке співає і плаче»: плаче від прози життя, незатишної дійсності, а співає, щоб не втратити сердечного настрою, хоча «серце вже перетворилося на кладовище нездійснених мрій і надій».

Основні ознаки декадансу:

• неприйняття дійсності;

• культ краси як вищої цінності;

• містицизм, віра в надприродні сили;

• відмова від моралі буржуазного суспільства;

• надання переваги формі над змістом або повне його заперечення.

• поетизація слабкості, згасання, руйнації;

• «мистецтво для мистецтва»;

Поняття «декаданс» не слід пов’язувати з яким-небудь конкретним літературним напрямом. Риси декадансу найчіткіше виявилися у французькому символізмові (П.Верлен) та творчості натуралістів.