25) Консульські привілеї та імунітети

За положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій (ст. 28). Відповідно до норм міжнародного і внутрішньодержавного права держава перебування надає певні привілеї та імунітети консульській установі та її персоналу для ефективного виконання ними своїх функцій.

Консульські привілеї та імунітети поділяються на два види: 1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного органу зовнішніх зносин держави; 2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи.

Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 р., до першого виду привілеїв та імунітетів належать такі:

а) недоторканність приміщень консульських установ. Влада держави перебування не може вступати в консульські приміщення, інакше як з відома глави консульської установи. Проте згода глави консульської установи може вважатись мовчазно даною на випадок пожежі або іншого стихійного лиха;

б) звільнення консульських приміщень від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, за винятком тих, які є платою за конкретні види обслуговування;

в) недоторканність архіву і документів;

г) свобода пересувань;

д) свобода зносин консульської установи з будь-якою офіційною метою. При цьому установа може використовувати всі відповідні засоби, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні й консульські валізи та закодовані або шифровані депеші;

е) користування своїм державним прапором і гербом у державі перебування.

Згода глави консульської установи на проникнення офіційних представників держави перебування в консульські приміщення у випадку пожежі або стихійного лиха була розцінена СРСР як порушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню цієї Конвенції Радянським Союзом у 1963 р. Проте практика консульських відносин держав пішла шляхом отримання дозволу глави консульської установи владою держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські приміщення. У зв'язку з цим у 1989 р. СРСР приєднався до Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р.

До привілеїв та імунітетів персоналу консульської установи або особистих привілеїв та імунітетів згідно з цією Конвенцією належать:

а) особиста недоторканність консульських посадовців, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню, інакше як на підставі судового рішення у випадку вчинення тяжких злочинів;

б) імунітет від судової та адміністративної юрисдикції держави перебування щодо дій, вчинених консульськими посадовцями і службовцями при виконанні ними консульських функцій. До дій, вчинених ними як приватними особами, застосовується юрисдикція держави перебування. Працівники консульської установи можуть викликатися як свідки в судових і адміністративних справах, але вони не зобов'язані давати свідчення з питань, пов'язаних з виконанням їх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи;

в) консульські працівники, а також члени їх сімей, за винятком обслуговуючого персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і зборів, окрім непрямих податків, а також зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування. Обслуговуючий персонал звільняється від податків на заробітну плату;

г) митні привілеї, що надаються державою перебування для консульських посадовців і службовців, а також членів їх сімей, практично еквівалентні аналогічним дипломатичним привілеям.

Від характеру взаємовідносин між конкретними державами залежить обсяг консульських привілеїв та імунітетів, зафіксованих у двосторонніх консульських конвенціях і національному законодавстві держав. Так, якщо держави підтримують дружні й різносторонні відносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, який відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам, встановленим у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.

Штатні консульські посадовці не повинні займатися в державі перебування будь-якою професійною або комерційною діяльністю з метою отримання особистих доходів. Якщо консульські посадовці займаються такою діяльністю, на них і членів їх сімей не розповсюджуються консульські привілеї та імунітети.

Всі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетом, зобов'язані поважати закони і правила держави перебування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави.