Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ст.28-67.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
80.82 Кб
Скачать

67

Облагороджуємо собори дитячих душ

(лекція для педагогів)

Будь вірним самому собі (Вільям Шекспір)

Немає такої потворності, якої б яскраве світло не перетворило в красу

(Ральф Уолдо Емерсон)

Учитель… Шляхетність і благородство душі, професіоналізм і шанобливе ставлення до учнів, уміння поважати старших і твердість характеру, добросовісність і справедливість, скромність і вимогливість – такі риси притаманні справжньому педагогу – Учителю з великої букви.

Слово «педагог» перекладається з грецької мови як «дитиноводитель». Це поняття зародилося в античності.

В античні часі батьки брали раба, прикріплювали його до дитини і цей раб водив дитину в школу. Зверніть увагу, дитиноводитель – це вільна людина, це раб який веде. Іноді педагог думає, що він вільний і може робити все, що хоче. В наш час багато педагогів пішли по цьому ліберальному шляху: навчати, чому заманеться і як заманеться. Але якщо сутність педагогіки – це дитиноведення і домінуючий принцип – дитиноцентризм, то треба пам’ятати, що педагог все-таки – раб, який веде: він зобов’язаний вести дитину не туди, куди хоче, а туди, куди потрібно.

Істинним дитиноводителем, сахнівським Прометеєм, носієм світла, який в довіреній йому державою школі зміг створити справжню сім’ю учителів, дітей, батьків – духовний союз любові, краси і добра, був талановитий учитель, народний герой педагогіки, академік АПН України Олександр Антонович Захаренко. Він жив і радів, посміхався і любив цей багатогранний світ, безмежний у пізнанні істини, іноді затишний, іноді жорстокий і холодний. Цей подвижник педагогічної праці був Великим і Добрим. На привеликий жаль. був… Але такі люди, як О.А.Захаренко не вмирають, вони вічно живуть в пам’яті вдячних нащадків і лише поруч, разом з нами бути перестають.

На сьогодні чиста криниця спадщини великого педагога – гуманіста невичерпна багатством і глибиною досвіду, тому що О.А.Захаренко не міг горіти наполовину, він віддав освіті всього себе, розуміючи, що ніколи не загниває вода в колодязях, звідки її черпають; чим більше із серця виймеш, чим більше віддаси іншому, тим більше в ньому залишається…

Колись один великий мислитель сказав: «Так, нещастя, можливо, хороша школа. Але щастя є кращий університет».

Отож, запрошуємо бути студентами університету педагогічної теорії і практики Олександра Антоновича Захаренка, яка базувалася на вірі в щасливе майбутнє – суспільства., освіти, школи, людини.

Здається, педагогічна спадщина О.А.Захаренка така багата, що в ній почерпнеш відповіді на всі запитання: для всіх категорій правників освіти.

В центрі педагогічної, батьківської, громадської уваги Захаренко ставив її величність Дитину, яка виховувалася на загальнолюдських цінностях: добра, справедливості, любові, толерантності, порядності, поваги до батьківщини, матері й батька, до знань і скарбниці знань – книги. В прямому значенні О.А.Захаренко вів дитину до пізнання світла, яке облагороджує душу кожної дитини, збагачуючи її духовно.

Великий педагог заповідав: «Шановний друже! Визнач своє місце в оточенні вихованця. Допоможи йому відповісти на запитання, які йому ставить білий світ. І твоє щастя буде без меж, бо зробиш ще одну людину духовно багатшою. На світі добавиться краси, порядності, значить щастя».

В наш час, коли відбувається деградація суспільства – політична, духовна, економічна, дуже важливо всі педагогічні зусилля направити на збереження людського в людині, на облагородження душі кожної дитини шляхом духовного вдосконалення. Цю місію в освітньому закладі може виконувати соціальний педагог – захисник дітей від моральних принижень і матеріальних поневірянь. Соціальний педагог гармонізує стосунки у соціумі, тобто приводить їх в стан відповідальності, упорядковує міжособистісні стосунки між учителями і учнями, батьками і учителями, батьками і дітьми.

Щоб творити мікроклімат в колективі, створювати гармонійне середовище для навчання та виховання, треба самому духовно вдосконалюватися тобто бути духовно високим, як вчив того великий педагог О.А.Захаренко.

Отож, як вчить Захаренко ставитися до дитини?

«Вчителю! Нікуди не дінешся! Ти уповноважений суспільством доглядати чужих дітей, як своїх рідних, зовсім не ділячи їх на чужих і своїх.

… Я за те, щоб і вчителі приймали клятву Гіпократа, користуючись постулатом: ні за яких обставин не нашкодити здоров’ю дітей».

Якщо помилка хірурга дає знати про себе зразу, то помилка вчителя може не бути такою радикальною в дану мить, але вона може потягнути за собою цілий калейдоскоп помилок у майбутньому житті теперішнього учня, вона, що найстрашніше, руйнує душу.

Отож соціальному педагогу треба організовувати просвітницьку роботу з педагогами, класними керівниками по попередженню педагогічних помилок. Доречно провести лекції, педагогічні консиліуми на тему: «Який Ти, справжній учителю?», «Високе призначення учителя», де червоною ниткою має проходити думка О.А.Захаренка, що вчитель – це носій світла, а світло – це чистота, великодушність, ясність, в ньому немає брехні.

Треба йти шляхом світла , і ви побачите, як морок розсіюється. морок ні секунди не може бути там, де з’являється світло.

На уроках спілкування соціальний педагог разом із класним керівником прививає дітям любов до краси. Знову ж таки зверніться до Захаренка, який одного разу написав «Ви придивіться, який красивий світ!»

Шановний колего! Вчи дітей бачити красу світу. Вчи настійливо і переконливо, бо прощаючись з життям людина отямлюється і жалкує, що проходили роки, а вона не помічала дивовижних змін у природі, її істинної краси, не зживалася з нею і не робила для себе відкриття, не дивувалася всьому, що росте, цвіте і помирає…».

На уроках Краси, Шляхетності, Мудрості повинна стверджуватися думка про те, що краса – це божественний розчерк, це знак зверху. Вітай її в кожному прекрасному обличчі, в прекрасному небі, в кожній прекрасній квітці і дякуй за неї бога, як за чашу благословіння. Тут говориться і про ваше прекрасне обличчя. Подивіться на себе як на невід’ємну частину цієї чаші благословіння, і дозвольте любові ввійти у Ваше серце.

Екскурсій на лоно природи, уроки Краси, Гармонії, свята квітів, свято урожаю активізують прекрасне в душах дітей, облагороджують собори дитячих душ, сіють розумне, добре, вічне.

Облагородження душі дитини – це і пробудження совісті.

У кожної людини є совість, барометр, який підказує – добро вона робить чи зло.

Духовні закони, як і фізичні, поширюються на всіх людей, незалежно від того, знають вони їх чи ні.

Навіть не знаючи фізичних законів, людина все одно їм підкоряється. Так і в духовному житті Порушуючи духовні закони, людина мучиться, в ній говорить голос совісті, який неодмінно є у всіх.

В дитинстві совість у людей особливо жива. Якщо дитина зробила щось, що їй заборонялось, вона ховає очі і жде коли її покарають. Але совість можна спалити, є такі люди із спаленою совістю. Злочинні групи зазвичай із самого початку заставляють людину здійснити вчинок, який призводить до того, що голос совісті стає зовсім слабким, тихим.

Отже, нам стає зрозумілим, наскільки важливе в нашій педагогічній діяльності, стремління зберегти в чистоті совість свою і дітей.

Що для цього робити? Старатись так жити, щоб і совість менше нас гризла. Добре жити – це жити в ладу зі своєї совістю. Це найважливіше за все, тому що дає мир, і спокій душі, з’являється радість і гармонія, установлюється внутрішня цілісність.

І навпаки, якщо вдасться зібрати всі скарби землі, а совість при цьому буде мучити, чи можеш ти сказати, що добре живеш?

Черпаємо святість почуттів, благородство душі, чистоту думок із захаренківської Криниці совісті, яка зроблена руками вчителів і дітей.

Серед загальнолюдських цінностей особлива увага належить соціальній справедливості. В сахнівській школі було проведено в кожному класі години спілкування, де обговорювалися питання соціальної справедливості, тобто рівності перед законом всіх громадян України.

На жаль, в нашому житті багато соціальної несправедливості, яка існує в усіх сферах життя: в політиці, економіці, медицині, освіті. Життя людини знецінюється, стає не важливим.

О.А.Захаренко вірив у краще майбутнє: зміняться люди, житимуть по справедливості.

Він не впадав у відчай від тої невлаштованості, яка жила в оточуючому його світі, він творив свій острівець гармонії і краси в бурхливому морі соціальних негараздів – свою казку, свій храм знань, свою Alma Mater. «Розчарування – властивість слабких. Не вірте розчарованим – це майже завжди безсильні» – слова Флобера, мабуть, були життєвим девізом О.А.Захаренка.

Виходячи з цього, соціальний педагог має проводити уроки – роздуми на тему «В чому сенс життя?», «Я і оточуючий світ», «Моє соціальне «я», де стверджується думка про те, що життя кожної людини – це божий дар і які життєві проблеми не навалювались б на людину, людина повинна вірити в краще майбутнє.

Віра і тільки віра робить світлою наше життя і життя всіх в цьому світі.

«Якби у Сонця з Місяцем виник сумнів,

Вони б погасли в ту ж мить».

(Вільям Блейк)

Треба вірити – в дитину, в майбутнє, в суспільні зміни – цьому навчав нас великий учитель Захаренко, а ми повинні передавати свою віру дітям, адже віра – це знання, що на зміну темряві незабаром прийде світло. Якщо людина не готова повірити, то ніякі зусилля не допоможуть їй розгледіти світло серед темряви.

Віра – це птах, який співає в передранковій темряві. Хай ця пісня поселиться в душах наших учнів.