2. Цикли розвитку основних представників класу.

Ряд Ціп'яки

До цього ряду належить більшість цестод — переваж­но паразитів птахів і ссавців. Кілька видів паразитують у людини. Розвиток відбувається переважно з одним проміжним хазяїном. Іноді в ціп'яків має місце нестатеве розмно­ження на личинкових стадіях, тобто метагенез — чергуван­ня двох поколінь — статевого та нестатевого.

Бичачий, або неозброєний ціп'як — паразитує в людині, а на ли­чинковій стадії — у великої рогатої худоби. Дорослі цестоди досягають довжини 4 —10 м. На їх головці, як і в усіх ціп'яків, містяться чотири великі присоски. Характерною є будова сліпозамкненої матки в дозрілих члениках. Вона має вигляд поздовжнього стовбура, від якого в різні боки відходить до трьох десятків малорозгалужених відростків. Перезрілі членики відриваються по одному від стробіли й виводяться з фекаліями назовні. Деякий час вони рухаються по субстрату та розсіюють яйця. До проміжних хазяїв яйця паразита потрапляють разом із забрудненою травою. В кишечнику з яйця виходить онкосфера, яка проникає в кровоносні судини та з кров'ю потрапляє до різних органів. У їх тканинах онкосфера перетво­рюється на фіну типу цистицерк (наступна личинкова стадія). Локалізуються фіни найчастіше в м'язах, проте їх знаходили й під шкірою, в очах, мозку та інших органах. Паразитування личинок у великої рогатої худоби звичайно проходить малопомітно, але у разі локалізації парази­та в очах, мозку та інших життєво важливих органах мож­ливий падіж худоби, особливо молодняка. Людина заражується ціп'яком, вживаючи недосмажену або недоварену яловичину. Хворі страждають безсонням, стають дратівливими, іноді починаються напади, схожі на епілептичні. Особливо страждають діти.

Свинячий, або озброєний ціп'як —мен­ший за розміром (2—3 м, рідше 8 м), ніж бичачий. Крім присосків, на сколексі в нього є корот­кий хоботок із двома рядами гачків (звідси й назва — озброєний). Матка у дозрілому членику схожа на матку бичачого ціп’яка, проте має менше бічних відростків — 7—12. Проміжний хазяїн цього ціп'яка — свійські та дикі свині, остаточний — людина. Свинячий ціп'як характеризується таким же циклом розвитку, як і бичачий, а спричинене ним захворювання — такими ж симптомами. Проте ціп'яки цього виду більш небезпечні для людини тому, що вона може бути й їх проміжним хазяїном. У цьому разі розви­вається цистицеркоз. Зараження може відбуватися, коли людина проковтне розсіяні в зовнішньому середовищі яй­ця, проте часто має місце й аутоінвазія. Справа в тому, що звичайно членики або ряд члеників виводяться з фекалія­ми, але можливе їх надходження в шлунок під час блювання. В шлунку під дією шлункового соку онкосфери масова виходять із яєць, які розносяться потім по всьому тілу. Найтяжче хвороба протікає, коли цистицерки локалізують­ся в головному та спинному мозку,— мають місце головний біль, порушення зору, галюцінації, втрата пам'яті, постій­не погіршення здоров'я. Хвороба часто призводить до смерті людини.

Теніоз і цистицеркоз широко поширені на земній кулі, особливо в тропічних країнах.

Ехінокок— один із найнебезпечніших паразитів людини. Статевозрілі черви парази­тують у кишечнику собак, вовків та інших м'ясоїдних тва­рин. Стробіла складається з трьох-чотирьох члеників. Сколекс має чотири присоски та хоботок, оз­броєний двома рядами гачків. Зрілий кінцевий членик відокремлюється від стробіли й разом із фекаліями виходить назовні. Він має здатність рухатися й може проповзти від­стань до 25 см. Коло проміжних хазяїв ехінокока надзви­чайно широке — всі свійські та дикі копитні, сумчасті, де­які гризуни, які заражаються, проковтуючи яйця або чле­ники з травою, водою тощо. В їх кишечнику з яєць вихо­дять онкосфери, які проникають у кров'яне русло й розносяться в різні органи, найчастіше у печінку та легені. Тут із онкосфери розвивається наступна личинкова стадія — фіна, що є ехінококовим міхуром. Міхури можуть збіль­шуватися від розмірів горошини до розмірів кавуна. Цей процес триває роками. Відомі мі­хури з печінки великої рогатої худоби масою понад 60 кг. Ос­таточні хазяї заражуються, поїдаючи внутрішні органи зараже­них проміжних хазяїв.

Людина, яка може бути про­міжним хазяїном ехінокока, заражується найчастіше під час контакту з хворими на ехінококоз собаками, до шерсті яких прилипає велика кількість яєць паразита.

Ехінококоз — небезпечне захворювання людини. У разі локалізації ехінокока в печінці спостерігається біль, збіль­шення печінки, з'являються ознаки анемії, у разі парази­тування в легенях людина починає кашляти, мають місце віддишка, висока температура, всі симптоми, що супровод­жують туберкульоз. Внаслідок розриву міхура в хворого розвивається шок і часто настає смерть.

Великих збитків ехінококоз завдає тваринництву. Най­головнішою причиною його поширення є поїдання собака­ми внутрішніх органів забитих заражених тварин.

Слід згадати ще одного паразита — овечого мозковика , який спричинює захворювання — ве­ртячку овець. Дорослі мозковики живуть, як і ехінокок, у кишечнику собак та інших собачих. Личинкова стадія, ценур, локалізується в головному та інколи в спинному мозку овець. Мозковик на личинковій стадії може паразитувати й у людини.

Ряд Ціп'яки

Більшість цестод цього ряду є паразитами птахів і ссавців. Кілька видів є паразитами людини. Проміжними живителями можуть бути молюски, кільчаки, ракоподібні, комахи та ряд хребетних тварин. Голівка озброєна чотирма присосками і часто має хоботок, на якому знаходяться гачки. Тіло виразно поділене на членики (проглотиди). Яєчник досить компактний, за ним розташований жовтівник. Сім'яники досить численні. Матка самостійного вивідного отвору не має, а статеві отвори відкриваються на бокових стінках проглотид. Розвиток відбувається в організмі одного проміжного хазяїна. У людей збудниками гельмінтозів виступають ціп'яки—теніїди. Спричинюють хворобу як дорослі особини, так і личинки.

Бичачий, або неозброєний ціп'як у дорослій формі паразитує в тонкому кишечнику людини, а в стадії личинки—у великої рогатої худоби.

Його довге вузьке тіло нагадує стрічку. Починається тіло голівкою (сколексом), на якій розташовані чоти­ри присоски без гачків. За сколексом починається шийка, яка є зоною росту і від неї відбруньковуються членики (проглотиди), яких буває більше тисячі. Довжина тіла досягає 4-10 м. Передні проглотиди дрібні, а в міру віддалення від шийки їх розміри збільшуються і форма змінюється. Посередині стробіли розташовані гермафродитні членики, натомість задні проглодити заповнені яйцями.

Передній край гермафродитного членика бичачого ціп'яка вужчий від заднього краю попередньої проглотиди. Збоку членика розташований зовнішній статевий отвір, оточений валиком у вигляді статевого сосочка, що переходить у статеву клоаку. Сюди спільним отвором відкриваються сім'явипорскувальний канал і піхва .

У задній частині членика розташована жіноча статева система. Ліва лопать яєчника більша від правої. Від лопатей яєчника відходять короткі яйцепроводи. Позаду яєчника міститься короткий трикутний жовтівник. З яйцепроводами з'єднана протока тільця Меліса. Сюди (до місця з'єднання проток яєчника, тільця Меліса і жовтівника) підходить піхва, яка відкривається у статеву клоаку на боці членика. З протилежного боку піхва утворює розширення - сім'яприймач.

Чоловіча статева система має багато сім'яни­ків, які розкидані в передній і бічних частинах членика. їх вивідні протоки зливаються у спільний канал, який підходить до статевої клоаки і закінчується копулятивним органом — цирусом. По боках стробіли, у кожному членику містяться канали видільної системи. Позаду жовтівника вони сполучаються поперечним аностамозом. На кінці стробіли поздовжні канали (кожен окремо) відкриваються самостійними отворами.

Видільна система протонефридіального типу. З кожного боку по краю членика тягнуться нервові стовбури.

Гермафродитний членик свинячого ціп'яка менший від бичачого. Яєчник складається з трьох часток. Сім'яники невеликого розміру і містяться в передній і бічних частинах проглотиди.

Довжина зрілого членика бичачого ціп'яка більша від його ширини. Задні членики — довгі й вузькі. Всю порожнину членика займає матка з бічними відгалуженнями. По боках членика розташовані бічні стовбури видільної системи.

У зрілому членику свинячого ціп'яка матка має вигляд поздовжнього стовбура з небагатьма розгалуженнями. Збоку проглотиди виступає отвір статевої клоаки.

Яйце ціп'яка кругле або овальної форми, коричневого кольору, вкрите товстою шкара­лупою. Зовні оточене тонкою ніжною оболонкою. Довжина яйця 0,03-0,04 мм.

На поперечному зрізі проглотида видовжена у поперечному напрямку. Зовні вона вкрита Щільною кутикулою, під якою є шкірно-м’язовий мішок. У прошарку паренхіми залягають поперечнімускульні тяжі (їх два). Поряд із тяжами знаходяться розрізи поздовжніх м'язових волокон. У паренхімі залягають спинно-черевні м язові волокна, вапнякові тільця. В центральній частині паренхіми містяться бічні канали видільної системи, всередині — зрізи матки.

Свинячий, або озброєний ціп'як трохи менший (2-3 м, рідко 8 м) від бичачого. На голівці, крім присосків, є хоботок з двома рядами гачків. Проміжний хазяїн — свійські та дикі свині, остаточний — людина. Цикл розвитку подібний до циклу розвитку бичачого ціп'яка. Проте для людини він небезпечніший, ніж бичачий ціп'як, бо людина може бути й проміж­ним хазяїном. Захворювання називається цистицеркозом. Теніоз і цистицеркоз поширені здебіль­шого в тропічних країнах.

21