Найбільші плоскі черви

А ось у класі плоских червів) до найбіль­ших розмірів зазвичай виростають представники ряду стьож­кових червів — цестоди. Найдовший з 560 видів — ціп'як широкий: утворює ланцюжок із 3000-4000 члеників завдовжки до 9 м (зрідка 15-20 м). Най­частіше вони паразитують на водних мешканцях Балтійсько­го узбережжя й великих швейцарських озер.

Бичачий ціп'як буває завдовжки 4-10 м і має понад 1000 чле­ників. Поблизу Сент-Андруса (Шотландія) у 1864 р. на берег був викинутий стьожковий черв'як завдовжки 55 м!

Тема 2. Клас Трематоди. План

1. Морфофункціональна характеристика сисних червів.

2. Пристосування до паразитизму.

3. Цикли розвитку Трематод.

4. Боротьба з гельмінтозами.

Клас Трематоди

Трематоди — ендопаразити (тварини, які живуть в середині тіла хазяїна). Дорослі особини (марити) трапляються переважно в травному тракті та внутрішніх органах хребетних. Є збудниками важких хвороб у людей і сільськогосподарських тварин. Розміри трематод — у межах від 0,3 мм до 7,6 см. Відомо понад 4 тис. видів, в Україні — приблизно 600 видів.

Форма тіла—листоподібна. Марити мають дві присоски (ротова і черевна). Покрив трематод є тегументом (двошарова цитоплазматична оболонка, що захищає паразитів від перетравлювання в організмі хазяїна) типу зануреного епітелію.

Травна система добре розвинена (подібна до травної системи турбелярій), а у дрібних трематод—рудиментована. До складу травної системи входять рот, глотка, стравохід і гілки середньої кишки, які закінчуються сліпо.

Видільна система тварин протонефридіального типу з сечовим міхурем і екскреторною порою.

Нервова система трематод — ортогон (ортогонний мозок) з нервовими стовбурами.

Статева система марити гермафродитна (чоловічі органи — парні, а жіночі один яєчник). Трематодам властивий складний життєвий цикл з чергуванням поколінь.

Марити паразитують у внутрішніх органах хребетних тварин. Яйця потрапляють у воду, потім з них утворюються личинки (мірацидії), які потрапляють у тіло проміжного хазяїна (черевоногих молюсків), де перетворюються на статевозрілу материнську спороцисту з партеногенетичним розмноженням. Далі утворюються дочірні спороцисти (редії), з яких виходить наступне покоління трематод — церкарії. Редії та дочірні спороцисти локалізуються в порожнині тіла молюска (печінка). Сформовані церкарії близькі до марит.

Отже, у життєвому циклі трематод чергуються одне гермафродитне (марита) та декілька партеногенетичних поколінь (спороцисти, редії).

Клас Сисуни. До класу Сисуни належать виключно паразитичні плоскі черви. Серед них є багато збудників тяжких хвороб людини та сільськогосподарських тварин. У цілому відомо понад 4 тис. видів сисунів, в Україні — близько 600. Найбільш поширеним представником класу є печінковий сисун. Він паразитує в жовчних протоках печінки та жовчному міхурі травоїдних тварин (корів, овець, кіз, кролів), іноді — в людини.

Форма тіла сисунів листоподібна. Розміри коливаються від кількох міліметрів до кількох сантиметрів. Наприклад, довжина тіла печінкового сисуна становить 5 см. Найкрупніші сисуни, що паразитують у рибах, можуть сягати 1,5 м в довжину. Покрив, на відміну від вільноживучих війчастих червів, позбавлений війок. Тіло зовні вкрите оболонкою з ущільненої цитоплазми епітеліальних клітин. Сисуни характеризуються наявністю двох присосків: ротового та черевного. Травна система сисунів добре розвинена і подібна до травної системи війчастих червів. Дихання у них анаеробне, тобто відбувається без участі кисню. Органи чуття розвинені слабо.

Сисуни — гермафродити. Вони дуже плодючі (в середньому кожні 20-30 с продукується нове яйце). Усі сисуни мають складний життєвий цикл, що супроводжується перетвореннями та зміною хазяїв — остаточного та проміжного. Запліднені яйця паразита разом з фекаліями остаточного хазяїна (корови, вівці, кози) надходять у зовнішнє середовище і з дощовою або талою водою потрапляють у ставки, струмки або калюжі. Тут з яєць виходять личинки, вкриті війками. Така личинка деякий час вільно плаває у воді, а потім проникає в тіло молюска — малого ставковика, котрий стає проміжним хазяїном сисуна. Паразитуючи в молюскові, личинки ростуть. У їхньому тілі утворюються зародки, з яких розвивається нове покоління личинок, а в них — личинки наступного покоління. Личинки останнього покоління з присосками і довгим хвостом залишають молюска, деякий час плавають у воді, потім осідають на прибережних рослинах і перетворюються в цисти. З одного заплідненого яйця за сприятливих умов розвивається близько 160 цист. Після зимівлі цисти разом із травою потрапляють у шлунок остаточного хазяїна. Під дією шлункового соку оболонка цисти розчиняється і молодий сисун проходить у кишечник, а потім у жовчні протоки печінки, де й паразитує.