6.3. Закон гомологічних рядів спадкової мінливості

У 1920-1921 рр. Микола Іванович Вавілов (1887 - 1943) сформулював закон гомологічних рядів, який дозволив передбачати характер мінливості в споріднених видів, що полегшує пошук матеріалу для селекції:

▪ Види та роди, генетично близькі, характеризуються подібними рядами спадкової мінливості

▪ Генетично близькі родичі мають спільне походження шляхом дивергенції від спільного предка. У родинах видів, що мають спільне походження, виникають і подібні мутації

7. Генетичні основи селекції організмів

Селекція – наука, що досліджує виведення нових та вдосконалення існуючих сортів культурних рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів, що відповідають потребам людини і суспільства.

Сорт, порода, штам – це штучно створені людиною різновиди рослин, тварин та мікроорганізмів, які мають визначні спадкові особливості: комплекс морфологічних і фізіологічних ознак, продуктивність і норму реакції.

Породи свійських тварин і сорти культурних рослин, створених людиною, є популяціями організмів. Кожний сорт рослин і кожна порода свійських тварин характеризуються своїми спадковими особливостями, морфологіч­ними і фізіологічними ознаками, певною продуктивністю і нормою реакції на зовнішнє середовище. Кожний сорт рослин і порода тварин щонайповніше виявляють свою продуктивність лише в певних умовах, для яких вони виведені.

Основні методи селекції

Штучний добір

Добір, проваджуваний людиною

Гібридизація

Схрещування різнорідних у спадковому відношенні організмів

Неспрямований

Мета заздалегідь непоставлена

Спрямований

Заздалегідь поставлена мета

Механізм штучного добору за Ч. Дарвіном:

• Виділення окремих особин з ознаками, що цікавлять людину;

• Добір особин, що успадкували від батьків бажані для людини ознаки;

• Розмноження особин з корисними ознаками;

• Розвиток бажаної ознаки, її закріплення

Форми штучного добору:

Масовий - виділення з вихідного матеріалу цілої групи особин, що мабть бажані для селекціонера ознаки;

Індивідуальний – виділення окремих особин із цікавими для селекціонера ознаками й одержання від них нащадків.

Форми гібридизації:

Внутрішньовидова (у межах одного виду)
Споріднене схрещування (інбридинг): Схрещування організмів, що мають безпосередніх спільних предків. Використовують для одержання чистих ліній. Підвищується гомозиготність.	Неспоріднене схрещування (аутбридинг): Гібридизація організмів, що не мають тісних родинних зв’язків. Часто спостерігається явище гетерозису – “гібридної сили” (виявляється у підвищенні життєздатності, росту тощо). Підвищується гетерозиготність.
Міжвидова (між особинами різних видів)
Гібридизація особин, які належать до різних видів, родів, із метою поєднання в гібридів цінних спадкових ознак: Жито х пшениця → тритікале; Кобила х осел → мул

Найчастіше міжвидові гібриди без­плідні. Уперше методику подолан­ня безплідності міжвидових гіб­ридів у рослин розробив у 1924 р. російський учений Г. Д. Карпечен-ко. Схрещуючи редьку з капустою, він подвоїв число хромосом у гібри да. Ця рослина не була схожа ні на редьку, ні на капусту. Віддалена гібридизація широ­ко застосовується у плодівниц­тві: І. В. Мічурін одержав у такий спосіб гібриди ожини і малини, сливи і терну та ін. Гібриди рослин можна розмножу­вати вегетативне, чого не можна робити з тваринами. Розмножують складні міжвидові гібриди і методами клітинної інженерії. Новий організм можна одер­жати з окремих гібридних соматич­них клітин. Цій метод називається клонуванням.