4.1. Основні положення хромосомної теорії спадковості (т. Морган, 1911—1926 рр.):

• Гени розташовані вздовж хромосом у лінійному порядку

• Кожний ген займає в хромосомі певну ділянку (локус), алельні гени займають однакові локуси го­мологічних хромосом

• Усі гени однієї хромосоми утворюють групу зчеплення, завдяки чому відбувається зчеплене успад­кування деяких ознак; сила зчеплення між двома генами обернено пропорційна відстані між

ними

• Зчеплення між генами, розташованими в одній хромосомі, порушується внаслідок кросинговеру, під час якого гомологічні хромосоми обмінюються ділянками

• Кожний біологічний вид характеризується певним каріотипом

Закономірності кросинговеру:

Сила зчеплення між двома генами, які міс­тяться в одній хромосомі, обернено пропор­ційна відстані між ними Частота кросинговеру між двома зчепленими генами являє собою відносно сталу величину для кожної конкретної пари генів

Стать, особини якої мають однакові статеві хромосоми, називається го­могаметною. При утворенні гамет усі вони мають однакові статеві хромосоми. Стать, у особин якої статеві хро­мосоми різні, називається гетерогаметною. Гамети цих особин відрізняються за статевими хромо­сомами й утворюються в рівному відношенні. Ознаки, гени яких локалізовані в статевих хромосомах, називають­ся зчепленими зі статтю.

4.2. Взаємодія генів

Якщо декілька генів визначають одну ознаку організму, то вони взаємодіють один з одним. Розріз­няють такі основні типи взаємодії неалельних генів: комплементарність, епістаз і полімерія. При комплементарності кожний із взаємодіючих генів поодинці не за­безпечує формування певної озна­ки, але в присутності обох генів це відбувається. Епістаз — тип взаємодії генів, при якому одна пара алелів може при­гнічувати прояв іншої. Полімерія — тип взаємодії генів, при якому декілька генів контро­люють спадкування однієї ознаки. Такі гени називаються полімерни­ми.

Плейотропія — множинна дія генів. Багато генів діють не на один, а на декілька різних ознак.

Види генів:

Структурні	Регуляторні
Кодують структуру білків і рибонуклеїнових кислот.	Є місцем поєднання ферментів та інших біологічно активних сполук. Впливають на активність структцрних генів. Беруть участь у процесах реплікації ДНК і транскрипції.

5. Закономірності мінливості організмів

Усі живі організми розвивають­ся в тісному взаємозв'язку один з одним і з оточуючим довкіллям. Різні фактори середовища (світло, температура, волога, склад ґрун­ту таін.) впливають на організми, викликаючи в них зміну зовнішніх та внутрішніх ознак. Таким чином, організм має не тільки спадковість, яка поставляє матеріал для еволю­ції і селекції, але і мінливість.

Зміни фенотипу, що виникли під впливом довкілля, але не зачіпають генотипу й не передаються іншим поколінням, називаються модифікаціями, а така мінливість — модифікаційною.

Види мінливості
Модифікаційна (фенотипова, неспадкова, масова)	Генотипова (спадкова)
	Мутаційна (генотипова, спадкова, індивідуальна)	Комбінативна
Зміни - модифікації	Зміни - мутації	Зміни - рекомбінації

• Ступінь вираження модифікації залежить від інтенсивності та тривалості дії чинника

• Модифікації не успадковуються

• Модифікації можуть зникати протягом життя особини, якщо припиняється дія факторів, які їх викликали

• Модифікації, які виникають на ранніх етапах онтоге­незу, можуть зберігатися протягом усього життя осо­бини, але не успадковуватися

•Модифікації спрямовані на пристосування організмів до змін дії тих чи інших факторів

Різні ознаки організму в різній мірі змінюються під впливом зовнішніх умов. Межі, у яких можлива зміна ознак у даного генотипу, називаються нормою реакції.