Передача збудження в синапсах внс
Від пре- до постгангліонарних нейронів та від них до ефекторних органів збудження передається за допомогою медіаторів. Характер синапсі, їх густина та варіабельність будуть дещо іншими, ніж в нервово-мязовій пластинці та центральних синапсах.
У закінченнях усіх прегангліонарних парасимпатичних волокон виділяється медіатор ацетилхолін, який дієна рецептори постсинаптичної мембрани і зумовлює збудження постгангліонарних волокон.
У гангліях, до яких підходять прегангліонарні симпатичні волокна, медіаторна передача відтворюється за допомогою як ацетилхоліну так і норадреналіну.
Дія постгангліонарних нервових волокон на ефектор забезпечується виділенням у синаптичну щілину медіаторів, які впливають на постсинаптичну мембрану – мебрану клітини робочого органа.
Постгангліонарна симпатична передача інформації здійснюється за участю двох типів рецепторів – α- та β-адренорецепторів.
Медіатори ВНС не лише здійснюють постсинаптичний вплив на мембрани постгангліонарних нейронів і ефекторних органів, але й стимулюють чи гальмують вивільнення медіаторів із пресинаптичних закінчень. Це відбувається в наслідок дії медіаторів на холінергічні і адренергічні рецептори пресинаптичних закінчень. Так, при дії норадреналіну на пресинаптичні α2-адренорецептори вивільнення цього медіатора зменшується, а при впливі на пресинаптичні β-адренорецептори зростає. Таким чином, здійснюється саморегуляція виходу медіатора залежно від концентрації його в синаптичній щілині.
Вегетативні рефлекси
Вегетативна і соматична рефлекторні дуги збудовані за одним планом і складаються з чутливого, асоціативного, еферентного ланцюгів. Вони можуть мати спільні чутливі нейрони. Відмінності полягають у тому, що в дузі вегетативного рефлексу еферентні вегетативні клітини лежать у гангліях поза ЦНС.
Вегетативні рефлекси викликаються подразненням як інтеро- так і екстерорецепторів. Серед чисельних і різноманітних вегетативних рефлексів розрізняють:
Вісцеро-вісцеральні рефлекси викликаються подразненням інтерорецепторів (вісцеральних) розташованих у внутрішніх органах. До них належать: вісцерокардіальні, кардіо-кардіальні, кишково-печінкові. У деяких хворих з ураженням шлунку спостерігається гастрокардіальний синдром, одним із проявів якого є порушення роботи серця, аж до появи приступів стенокардії.
Вісцеродермальні рефлекси виникають при подразнені рецепторів вісцеральних органів і проявляються порушенням шкірної чутливості, потовиділення, еластичності шкіри на обмежених ділянках поверхні шкіри (дерматомами). При захворюваннях внутрішніх органів підвищується тактильна (гіперестезія) і больова (гіпералгезія) чутливість у обмежених ділянках шкіри. Подібні шкірні реакції з’являються при захворюваннях внутрішніх органів, називаються відображеним болем, а ділянки, де він виникає – зонами Захар’їна – Геда.
Схема розташування зон Захар’їна – Геда на тулубі та кінцівках.
На вказаних зонах можуть проявлятися біль и гіперестезія при захворюваннях легень та бронхів (1), серця (2), кишечника (3), сечового міхура (4), сечоводів (5), нирок (6), печінки (7 і 9), шлунку и підшлункової залози(8), сечостатевої системи (10).
Дерматовісцеральні рефлекси проявляються в тому, що подразнення деяких ділянок шкіри супроводжується судинними реакціямиі порушенням функції певних внутрішніх органів. На цьому ґрунтується застосування ряду лікувальних процедур (фізіо- та рефлексотерапії). Так подразнення терморецепторів шкіри (нагріванням або охолодженням) через симпатичні центри призводить до почервоніння ділянок шкіри, гальмування активності внутрішніх органів, які іннервують ся з однойменних сегментів.
Вісцеромоторні і моторно-вісцеральні рефлекси. З проявом сегментарної організації вегетативної іннервації внутрішніх органів зв’язані також вісцеромоторні рефлекси, при яких збудження рецепторів внутрішніх органів зумовлює скорочення або гальмування поточної активності скелетних м’язів.