9

ТЕМА №9: «Нервова регуляція вегетативних функцій»

Напрям підготовки: II курс «Сестринська справа» 5.12010102

Кількість навчальних годин: 2 г

Навчальні цілі заняття:

1. Загальний план будови і основні фізіологічні властивості вегетативної нервової системи.

2. Відділи вегетативної нервової системи (симпатичний, парасимпатичний), їх особливості.

3. Вплив вегетативної нервової системи на ефекторні органи.

4. Функції гангліїв вегетативної нервової системи.

5. Передача збудження в синапсах вегетативної нервової системи.

6. Вегетативні рефлекси.

7. Клініко – фізіологічний аспект.

ВЕГЕТАТИВНА НЕРВОВА СИСТЕМА становить собою комплекс центральних і периферичних структур, які регулюють усі фізіологічні процеси внутрішніх органів.

До складу вегетативної нервової системи входять такі структурні утворення: 1) нервові волокна; 2) периферичні нервові вузли (ганглії), які складаються з нервових клітин; 3) «центри» у сірій речовині спинного мозку і стовбура головного мозку (середній і довгастий мозок), від клітин яких починаються нервові волокна; 4) вищі «центри», розташовані у проміжному мозку на рівні III мозкового шлунка і у великому мозку.

Функції вегетативної нервової системи

Головна функція полягає у підтриманні сталості складу внутрішнього середовища організму, або гомеостазу, при різних впливах на організм. Відіграє важливу роль у пристосувальних реакціях організму. Зміни вегетативних функцій завжди супроводжують різні поведінкові акти (харчові, статеві, захисні). Найрізноманітніші акти поведінки, які проявляються у м’язовій діяльності супроводжуються зміною вегетативних функцій (органів кровообігу, дихання, травлення, виділення). Важлива участь вегетативних рефлекторних реакцій у тих випадках, коли виникає загроза існуванню організму, і в стресових ситуаціях з якимось емоційним забарвленням (страх, гнів), коли мобілізуються всі сили організму для переборення небезпеки, яка виникла або загрожує. Вегетативна нервова система не перебуває під безпосереднім контролем з боку нашої свідомості. Кора великого мозку головним чином умовнорефлекторним шляхом регулює і координує всі процеси, які відбуваються в організмі відповідно до його поточних проблем.

Особливості будови вегетативної нервової системи

Периферичний відділ вегетативної нервової системи є загалом еферентним і складається з двох, послідовно сполучених груп нейронів: прегангліонарних і постгангліонарних. Клітинне тіло прегангліонарних нейронів розташоване в ЦНС, а аксони спрямовані до винесених за межі ЦНС вегетативних гангліїв. Тут розташовані тіла кінцевих, постгангліонарних нейронів, аксони яких виходять із гангліїв і йдуть до виконавчих органів. У вегетативних гангліях відбувається перемикання прегангліонарних нейронів на тілах постгангліонарних.

Ця морфологічна особливість – наявність синаптичного розриву на периферії, тобто двонейронна будова периферичного відділу вегетативної нервової системи, - є основною властивістю, яка дозволяє чітко розрізняти вегетативний еферентний шлях і соматичний.

Друга відмінність полягає у виході нервових волокон із ЦНС. Соматичні волокна залишають стовбур головного мозку, спинний мозок сегментарно і перекривають іннервовані ними ділянки меншою мірою трьох суміжних сегментів. Волокна ВНС виходять із обмежених ділянок стовбура мозку і спинного мозку.

Вегетативні волокна іннервують усі тканини та органи, на відміну від соматичних, які розподіляються суворо сегментарно.

Четверта відмінність закладена в функції органів, які іннервують ся вегетативною і соматичною нервовою системою. Перетин передніх корінців призводить до повного переродження соматичних волокон і не позначається істотно на вегетативних, позаяк еферентний вегетативний нейрон винесений у один із периферичних гангліїв, і виконавчий орган у таких умовах керується активністю тільки даного нейрона (власне, автономно).

Більшість волокон тонкі, безмієлінові.

Відділи вегетативної нервової системи

ВНС на підставі структурно – функціональних властивостей прийнято ділити на симпатичну та парасимпатичну.

Симпатична система. Тіла прегангліонарних симпатичних нейронів розташовані в бокових рогах сірої речовини спинного мозку на відстані від I – II грудних до II – IV поперекових сегментів.

Аксони залишають спинний мозок у складі передніх корінців, відокремлюються від рухових соматичних волокон і у вигляді білих сполучних гілок вступають у вузли паравертебральних гангліїв. Тут частина волокон утворює синаптичні контакти з клітинами гангліїв, частина проходить вузли транзитом і вступає у синаптичний контакт з клітинами інших гангліїв ланцюга або паравертебральних гангліїв.

Для симпатичної системи характерні досить короткі прегангліонарні волокна і довгі постгангліонарні.

До ефектних структур, які іннервують ся симпатичною системою, належать гладкі м’язи всіх органів, судин, серце, а також залози, підшкірна основа. Крім того, симпатичні постгангліонарні волокна іннервують скелетні м’язи, органи чуття і ЦНС.

Парасимпатична система. Тіла прегангліонарних парасимпатичних нейронів розташовані у середньому, довгастому мозку, в сакральних сегментах спинного мозку. Прегангліонарні волокна (мієлінові та немієлінові) ідуть до постгангліонарних парасимпатичних нейронів, які локалізуються поблизу ефекторних органів або у їх товщі. Парасимпатичні ганглії розташовані тільки у ділянці голови і поблизу органів таза. Всі інші ганглії розкидані по поверхні або містяться в товщі органів травлення, серця, легень, утворюючі так звані інтрамуральні ганглії.

Для парасимпатичної нервової системи характерні досить довгі прегангліонарні волокна і короткі постгангліонарні.

Парасимпатична система іннервує гладкі м’язи і залози органів травлення, серце, легені, видільні і статеві органи, а також слізні залози та очні м’язи. Парасимпатичні нерви не іннервують гладкі м’язи великих судин, за винятком артерій статевих органів і, можливо, артерій мозку.

Парасимпатична система має дещо обмеженіший вплив, ніж симпатична.

До органів грудної і черевної порожнини прегангліонарні парасимпатичні волокна йдуть в складі блукаючого нерва, а до органів малого таза – у складі тазових нервів. Очні м’язи і залози, голова і органи травлення іннервують ся черепними нервами: окоруховим, лицевим і язикоглотковим.

Метасимпатична система. У стінках стравоходу, шлунка, кишечнику залягають сполучені між собою сплетіння – підсерозні, міжм’язові, підслизові. Ці утворення складають систему, яка має певну автономію.