8.2 Показники чисельності, руху та якісного складу персоналу

У діяльності будь-якого підприємства важливе значення має визначення оптимальної чисельності та формування персоналу належного якісного складу. Це пов’язано з тим, що підприємство змінює обсяги виробництва, вводить нову техніку, технологію, використовує нові види матеріалів. Тому працівники, в силу об’єктивних і суб’єктивних причин, знаходяться у постійному русі. Також чисельність працівників підприємства залежить від рівня організації виробничого процесу, праці та ефективного управління цими процесами.

Загалом кількість працівників на підприємстві характеризується обліковим, явочним і середньообліковим числом.

До облікового складу включаються всі працівники, що прийняті на постійну, сезонну і тимчасову роботу терміном на один і більше днів. Облікова чисельність працюючих складається з тих, що з’явились у цей день на роботу, і тих, що не з’явились через відрядження, відпустку, хворобу й інші дозволені законом невиходи на роботу, але які перебувають у трудових відносинах з підприємством. Інакше кажучи, до облікового складу включаються всі постійні, сезонні і тимчасові працівники, на яких адміністрацією заведені трудові книжки.

До явочного складу включаються працівники облікового складу, які повинні щоденно з’являтись на роботу в плановому періоді. Облікову чисельність можна отримати з явочної, помноживши її на коефіцієнт облікового складу, який визначається за формулою

, (8.1)

де k_оc – коефіцієнт облікового складу; Т_к – кількість календарних днів в році; Т_вс – кількість вихідних та святкових днів; Т_нп – кількість неявок на роботу з поважних причин.

Оберненим показником є коефіцієнт явочного складу k_яв

. (8.2)

Він дає змогу розрахувати явочну чисельність, виходячи з облікової.

Середньооблікова чисельність – показник, який найчастіше використовується при плануванні персоналу. Він визначається шляхом ділення сумарної кількості працівників, що значаться в списку на кожний календарний день (не виключаючи вихідних і святкових), на календарне число днів.

Важливе значення має середньооблікова чисельність працівників при визначенні величини податку на прибуток підприємства. Тому у Податковому кодексі України зазначається, що середньооблікова кількість працівників – це кількість працівників у юридичних осіб, визначена за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, з урахуванням усіх найманих працівників і осіб, що працюють за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом більш як один календарний місяць, а також найманих працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, крім найманих працівників, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку (Податковий кодекс України ст. 14, п.14.1.227)

Кількість працівників на підприємстві повинна постійно коригуватися залежно від цілого ряду факторів, що і є оперативним плануванням чисельності. Основними з цих факторів є:

• плановий обсяг видобутку нафти і газу, буріння свердловин, геологорозвідувальних робіт;

• прогресивні норми часу, виробітку і обслуговування;

• кількість одиниць працюючого обладнання;

• бюджет робочого часу працівника в плановому періоді.

Визначення планової чисельності персоналу починається з оцінки їх наявності шляхом інвентаризації робочих місць, виявлення кількості працюючих на кожній операції. Аналіз проводиться за категоріями працівників (керівники, професіонали, фахівці, технічні службовці, робітники), а для кожної з них за професіями, спеціальностями, рівнем кваліфікації.

Планування персоналу покликане не тільки визначити потребу в працівниках певної категорії чи гру­пи, але й забезпечити належне співвідношення, належну структу­ру персоналу.

При плануванні потреби в персоналі розрізняють загальну (пов­ну) та додаткову потребу.

Під загальною (повною) потребою розуміють весь склад персоналу кожної категорії (групи) працівників, потрібних підприємству в поточному або перспективному періоді для виконання заплано­ваних завдань з найвищою ефективністю та якістю. Склад персоналу в даному випадку визначається чисельністю працівників за профе­сіями (спеціальностями) для заміщення всіх робочих місць, які є на підприємстві.

Додаткова потреба передбачає чисельність працівників, по­трібних для розвитку підприємства, покриття вибуття персоналу згідно з чинним законодавством.

Методика розрахунку чисельності залежить від особливостей виробничого процесу, наявності прогресивних норм, трудомісткості виробничих процесів. Тому чисельність працівників слід розраховувати окремо для дільниць, партій, цехів з наступним сумуванням для отримання чисельності загалом по підприємству.

У практиці можна виділити два методичних підходи до визначення середньооблікової чисельності працівників: метод коригування базової чисельності та методи прямого розрахунку.

Метод коригування базової чисельності використовується для визначення загальної чисельності виробничого пер­соналу і ґрунтується на звітних даних підприємства. Розрахунок загальної потреби в працюючих проводиться за формулою

, (8.3)

де Ч_пл – чисельність промислово-виробничого персоналу, що по­трібна для забезпечення планового обсягу виробництва; Ч_б – базова (звітна) чисельність персоналу; ΔЧ – сумарна зміна чисельності персоналу, яка встановлюється пофакторним розрахунком з врахуванням можливого зростання обсягів виробництва, продуктивності праці, змін кількості обладнання, фонду робочого часу та ін.

Точнішою є група методів прямого розрахунку. До них належать такі методи: метод розрахунків на основі трудомісткості виробництва, метод норм обслуговування, метод норм чисельності.

Метод розрахунків на основі трудомісткості виробництва слід використовувати для визначення чисельності працівників, безпосередньо зайнятих у виробничих процесах на тих дільницях виробництва, де трудомісткість планового випуску продукції (робіт) піддається визначенню. У цьому випадку чисельність працівників визначається за формулою

, (8.4)

де ТР_пл – трудомісткість планового обсягу продукції (або робіт), люд.-год.; Т_еф – ефективний річний фонд робочого часу одного працівника, год.; k_вн – очікуваний коефіцієнт виконання норм, %.

Трудомісткість планового обсягу продукції визначається за діючими на підприємстві нормами витрат праці – нормами часу Н_ч або нормами виробітку продукції Н_вир

або , (8.5)

де Q_пл – плановий обсяг випуску продукції або робіт.

Річний ефективний фонд робочого часу Т_еф одного працівника визначають як різницю між номінальним фондом часу Т_н в днях і числом днів невиходів на роботу з причин, які передбачені трудовим законодавством Т_нп.

Номінальний фонд робочого часу – це різниця між календарним фондом часу Т_к в днях і числом святкових Т_св і вихідних днів Т_в. Таким чином, ефективний фонд часу дорівнюватиме

, (8.6)

де: п_зм – кількість змін; t_з – тривалість робочої зміни, год.

Приклад розрахунку балансу робочого часу середньооблікового працівника при однозмінній роботі за рік наведено у табл. 8.1.

Метод розрахунку чисельності працюючих за нормативною трудомісткістю виробництва використовують як на бурових, так і на нафтогазовидобувних підприємствах. У бурінні цим методом визначають планову чисельність працівників вежомонтажних бригад, робітників з приготування промивальної рідини; на нафтогазовидобувних підприємствах – переважно чисельність працівників підземного ремонту свердловин.

Коли випуск продукції прямо не пов’язаний з чисельністю, а працівники здійснюють тільки функцію обслуговування обладнання, досить часто для визначення чисельності застосовують метод розрахунку на основі норм обслуговування обладнання

(8.7)

де N_об – кількість одиниць обладнання, що обслуговується; Н_об – норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, що повинні обслуговуватись одним робітником за зміну; n_зм – кількість робочих змін.

Таблиця 8.1