1.3 Класифікація підприємств

Підприємства класифікують за різними ознаками. Наприклад, у Господарському кодексі підприємства класифікують за такими трьома ознаками:

• за формою власності;

• за способом утворення (заснування) та формування статутного фонду;

• за кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік.

Залежно від форм власності в Україні діють такі види підприємств:

- приватні підприємства;

- господарські товариства;

- підприємства колективної власності;

- комунальні підприємства;

- державні підприємства;

- підприємства змішаної форми власності.

Приватне підприємство – це підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи). Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України приватним визнається підприємство, яке діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи.

Господарські товариства. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами, вони можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

За підставами створення розрізняють такі господарські товариства:

• договірні (повне, командитне), які діють лише на підставі засновницького договору;

• статутні (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю), для утворення яких потрібен статут.

Повним товариством визнається таке господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Тобто якщо при ліквідації повного товариства його майна недостатньо для сплати боргів, то стягнення здійснюється з власного майна учасників (незалежно від того, коли виникли ці борги: до чи після вступу в товариство). У зв’язку з цим повне товариство має кращі можливості щодо залучення кредитних ресурсів.

Ця форма господарського товариства є привабливою для його потенційних контрагентів, оскільки її позитивною рисою є жорстка система відповідальності учасників, що служить додатковою гарантією у відносинах підприємництва. Водночас система відповідальності кожного з учасників повного товариства за всіх інших припускає наявність особисто-довірчих відносин між учасниками, що звужує розповсюдженість цієї форми господарського товариства.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або кількома учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один або кілька учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства і які не беруть участі в діяльності товариства. Правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства такі самі, як і в учасників повного товариства.

Відмінність між повним і командитним товариством полягає у тому, що в другому учасники поділяються на два види:

– повні учасники, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім майном, на яке може бути звернене стягнення, управляють справами товариства, зобов’язані брати майнову і персональну участь у товаристві, не можуть конкурувати з товариством;

– вкладники, які, на відміну від повних учасників, не несуть додаткової відповідальності за зобов’язаннями товариства своїм майном, не беруть участі в управлінні справами товариства, але зобов’язані брати майнову участь у товаристві, тобто сплачувати внески, мають право брати участь у поділі прибутку товариства відповідно до розмірів своїх часток, мають право вимагати першочергового (перед повними учасниками) повернення внеску у випадку ліквідації товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється чинним законодавством – не більше 10 осіб.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим за розмір, встановлений законом, а саме за суму, еквівалентну одній мінімальній заробітній платі виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. При визнанні банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Зазначений вид господарського товариства має ті самі особливості, що й товариство з обмеженою відповідальністю, тільки при недостатності внесків його учасники несуть додаткову відповідальність своїм майном пропорційно до свого внеску. Головна відмінність між даними видами товариств полягає в тому, що відповідальність за його борги поширюється на майно засновників, а не лише на їх внесок до статутного капіталу. Це означає, що при недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів учасники такого товариства можуть бути притягнуті до додаткової відповідальності належним їм на праві приватної власності майном у солідарному порядку.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний капітал акціонерного товариства, який не може бути менший, ніж сума, еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерні товариства можуть бути двох типів:

– приватні – кількісний склад їх акціонерів не може перевищувати 100 осіб. Такі акціонерні товариства можуть здійснювати тільки приватне розміщення акцій;

– публічні – кількісний склад їх акціонерів не обмежений, вони можуть здійснювати як приватне, так і публічне розміщення акцій. При цьому публічні акціонерні товариства повинні мати свою WEB-сторінку в мережі Internet та пройти процедуру лістингу.

У нафтогазовій промисловості здебільшого використовують організаційні форми підприємств у вигляді публічних акціонерних товариств.

Підприємства колективної власності – це підприємства, що діють на основі колективної власності. Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Підприємства споживчої кооперації. Споживча кооперація в Україні – система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство – самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.

Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій. Підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Комунальні підприємства – це підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади. Майно комунального підприємства закріплюється за таким підприємством або на правах господарського відання (комунальне комерційне підприємство), або на правах оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Мінімальний розмір статутного капіталу комунального підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

Державні підприємства – це підприємства, що діють на основі державної власності. Господарським кодексом передбачено створення таких державних підприємств, як державні комерційні підприємства і казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.

Казенні підприємства створюються у галузях національної економіки, в яких:

– законом дозволено здійснення підприємницької діяльності лише державним підприємствам;

– основним споживачем продукції (робіт, послуг) – понад 50% – є держава;

– за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

– переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняється, як правило, не може бути рентабельним;

– приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена законом.

Основною особливістю казенного підприємства є те, що відповідальність за його зобов’язання несе бюджет.

Державним підприємствам заборонено виступати учасниками і засновниками господарських товариств, у тому числі банків, бірж, торгових домів, страхових компаній і підприємств з іноземними інвестиціями.

Підприємства, засновані на змішаній формі власності, – це підприємства, засновані на базі об'єднання майна різних форм власності.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, а також на основі участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створені у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік виділяють малі, середні та великі підприємства.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 євро за середньорічним курсом Національного банку України.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

За національною належністю капіталу розрізняють підприємства: національні, підприємства з іноземними інвестиціями, іноземні підприємства.

Національні підприємства – це підприємства, капітал яких належить підприємцям своєї країни.

Підприємством з іноземними інвестиціями визнається підприємство, якщо в його статутному капіталі іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків.

Іноземним вважається підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків.

За роллю і ступенем підпорядкування підприємства поділяють на: головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії.

Головні (материнські) підприємства мають технологічну і територіальну цілісність і контролюють діяльність інших фірм.

Дочірнє підприємство (компанія) – юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Часто дочірні підприємства помилково ототожнюють з відокремленими підрозділами юридичних осіб. Це можна пояснити тим, що якщо діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів юридичних осіб регламентована законодавством, то функціонування дочірніх підприємств практично не урегульоване.

Асоційоване підприємство формально є самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її стратегічним цілям.

На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь статутний капітал філії належить материнській фірмі.

За галузево-функціональними видами діяльності підприємства поділяють на: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувальні, банківські, страхові, туристичні тощо. Класифікаційна належність підприємств за галузево-функціональним видом діяльності є зрозумілою із самої назви окремих видів підприємств.

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом, наприклад, орендні підприємства.

Орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства потребують безпосередньої взаємодії з іншими підприємствами з метою колективного використання виробничого, науково-технічного, інформаційного і фінансового потенціалу кожного з них. Це зумовлює створення великої кількості та різноманітності видів об’єднань підприємств.