1.2 Правові основи діяльності підприємств

Діяльність підприємства спирається на правові основи, які викладені в Господарському, Цивільному, Податковому кодексах і Законах України “Про іноземні інвестиції”, “Про господарські товариства”, “Про акціонерні товариства” та інших чинних на території України законодавчих актах.

Вони встановлюють основні цілі, принципи діяльності, види і організаційні форми підприємств та їх об’єднань, порядок створення і реєстрації, механізм підприємницької діяльності, регламентують господарську, економічну та соціальну діяльність незалежно від форми власності, регулюють відносини з державою та іншими суб’єктами господарювання, визначають відповідальність, порядок ліквідації та реорганізації підприємства.

Утворення підприємства і порядок його реєстрації. Підприємство утворюється як суб'єкт господарювання за рішенням власника майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого суб'єкта господарювання. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися і шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням даного суб'єкта. Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи:

заповнена реєстраційна картка встановленого зразка;

рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи;

два примірники установчих документів, передбачених законом для відповідного виду юридичних осіб;

документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації;

у випадку, якщо проводилось резервування найменування юридичної особи – довідка з ЄДРПОУ про резервування;

рішення органів Антимонопольного комітету України або КМУ про надання дозволу на узгоджені дії або концентрацію суб’єктів господарювання у певних випадках, передбачених законодавством;

документ, що засвідчує сплату засновниками внеску до статутного капіталу суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом.

Додаткові документи подаються для акціонерних товариств, селянських (фермерських) господарств, юридичних осіб, засновником яких є іноземна юридична особа.

Строк державної реєстрації юридичної особи обмежений трьома робочими днями з дати надходження документів. Свідоцтво про державну реєстрацію має бути оформлене і видане не пізніше наступного дня з дати державної реєстрації.

Крім того, державний реєстратор повинен у день державної реєстрації юридичної особи передати відповідним органам статистики, Державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості з реєстраційної картки. Надходження до зазначених органів виключно цих відомостей є підставою для взяття юридичної особи на облік у цих органах.

Установчі документи. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція органів його управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших капіталів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами.

Майно підприємства. Майном підприємства є основні та оборотні засоби, нематеріальні активи, а також інші цінності, вартість яких відображується в самостійному балансі підприємства. Це майно підприємства належить йому на правах власності або повного господарського відання (володіння, користування, розпорядження на власний розсуд та інші дії, які не суперечать статуту підприємства). Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджету; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Підприємству надається право, якщо інше не передбачене статутом, передавати безплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам та іншим підприємствам засоби виробництва і матеріальні цінності з дозволу власника або уповноваженого ним органу.

Підприємство має право випускати, купувати і продавати власні цінні папери юридичним особам та громадянам України чи інших держав.

Діяльність, пов’язана з розвідкою і розробкою нафтових і газових родовищ, відповідно до вітчизняного законодавства підлягає ліцензуванню. Ліцензування регулюється Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, у якому власне встановлені основні види діяльності, що підлягають ліцензуванню. До таких видів діяльності, зокрема, належать: пошуки (розвідка) корисних копалин; видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин; видобуток дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння тощо.

Суб’єкт господарювання для отримання права на здійснення ліцензованої діяльності повинен отримати ліцензію. Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на здійснення вказаного у ньому виду господарської діяльності протягом встановленого терміну за умови виконання ліцензійних зобов’язань. Придбання ліцензії є платним, і, таким чином, плата за ліцензію виступає у вигляді вартості права на здійснення господарської діяльності, пов’язаної з користуванням надрами.

Володіння і користування землею та іншими природними ресурсами підприємство здійснює у встановленому порядку за плату з умовою своєчасного проведення природоохоронних заходів за рахунок власних коштів або інших джерел.

Організаційна структура підприємства. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється Господарським кодексом та іншими законами.

Управління підприємством і самоврядування трудового колективу.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У випадку найму керівника підприємства з ним укладають договір (контракт), в якому визначають строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Господарська, економічна і соціальна діяльність підприємства. Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на продукцію, роботи чи надані послуги. Воно здійснює матеріально-технічне забезпечення через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі, а також встановлює форми, системи і розміри оплати праці, реалізує свою продукцію на основі прямих угод (контрактів), державного замовлення через товарні біржі, мережу власних торговельних підприємств. Продукція реалізується за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно, та за державними цінами і тарифами. Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески тощо.

Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність і може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог чинного законодавства. За участі трудового колективу і уповноважених ним органів приймаються рішення з соціально-економічних питань. Найважливіші з них:

– власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників;

– підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи;

– підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують;

– підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва;

– підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту;

– пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства;

– підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У випадку смерті працівника при виконанні ним службових обов'язків власник підприємства добровільно чи за рішенням суду забезпечує сім'ю такого працівника допомогою відповідно до закону.

Підприємство і держава. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства. Останнє при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Втручання в діяльність підприємства з боку держави, громадських, політичних партій і рухів не допускається. Збитки (включаючи очікуваний і неодержаний прибуток), завдані підприємству внаслідок вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, підлягають відшкодуванню за їх рахунок. Спори про відшкодування збитків вирішуються у судовому порядку.

Держава забезпечує підприємствам (незалежно від форм власності) рівні правові та економічні умови господарювання, сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних законів та стимулів, реалізує антимонопольні заходи, гарантує соціальну захищеність усіх трудящих. Вона забезпечує також пільгові умови підприємствам, що впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, стимулює розвиток малих підприємств.

Підприємства несуть майнову відповідальність за порушення законодавства, договірних зобов’язань, податкової, позиково-розрахункової дисципліни, а також зобов’язані відшкодувати завдані збитки від нераціонального використання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та інше.

Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція, державні органи, на які покладено нагляд за безпекою виробництва і праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства.

Підприємство має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок. Службові особи органів, що здійснюють перевірку, несуть відповідальність за розголошення комерційної таємниці.

Відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Кабінетом Міністрів України. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником.

Реорганізація і ліквідація підприємства. Припинення діяльності підприємства може здійснюватись у вигляді його ліквідації або реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення).

Ліквідація і реорганізація підприємства проводиться за рішенням власника чи уповноваженого ним органу або за рішенням суду.

Підприємство як суб’єкт господарювання ліквідується у випадках:

за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу або за рішенням суду;

у зв'язку із закінченням строку, на який підприємство створювалося, чи у випадку досягнення мети, заради якої його було створено;

визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію підлягає опублікуванню державним реєстратором у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення його діяльності.

Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками (органами). Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта. Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.