Тема 4. Інформаційно-правові норми та інформаційні правовідносини

1. Інформаційно-правові норми.

2. Поняття та види інформаційних правовідносин.

3. Суб’єкти інформаційних правовідносин.

4. Об’єкти інформаційних правовідносин.

5. Зміст інформаційних правовідносин.

Законодавство

1. ЗУ “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року.

2. ЗУ “Про друковані ЗМІ” від 16 листопада 1992 р.

3. ЗУ “Про телебачення та радіомовлення” від 21 грудня 1993 р.

4. ЗУ “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р.

5. ЗУ “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р.

6. ЗУ “Про рекламу” від 3 липня 1996 р.

7. ЗУ “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 р.

Література

1. Городов О.А. Основы информационного права России: Учебное пособие. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – С. 44-57.

2. Зайцева А. А. Правовые нормы отрасли информационного права // Право и политика. – 2005. - № 1. – С.132-140. (К.)

3. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2004. – С.123-140.

4. Красноступ Г. Комп’ютерна програма як об’єкт інформаційних правовідносин // Право України. – 2005. - № 8. – С.114-117.

5. Лопатин В. Н. Актуальные проблемы теории информационного права // Административное и информационное право (состояние и перспективы развития). – М.: Академический правовой университет. - 2003. – С.222-237.

6. Огородов Д. В. К вопросу об информационном праве и его понятийном аппарате // Институты административного права России. – М.: Академический правовой университет, 1999. – С.176-180

1. Інформаційно-правові норми

Особливість інформаційно-правових норм полягає в тому, що вони регулюють обособлені групи суспільних відносин стосовно особливостей інформаційної сфери.

Інформаційно-правовим нормам притаманні усі основні, характерні риси норм, які складають правову систему. Як і норми інших галузей права, вони містять опис правил поведінки (або алгоритм поведінки), які встановлюються державою у певному порядку, формі та запроваджуються в дію у встановлений законодавцем строк. Інформаційно-правові норми задають зміст прав та свобод суб’єктів – учасників правовідносин, виконання яких забезпечується примусовою силою держави.

Відмінність інформаційно-правових норм від норм інших галузей права в тому, що вони регулюють відносини, які виникають в інформаційній сфері у зв’язку з реалізацією інформаційних прав та свобод та здійсненням інформаційних процесів при обігу інформації. В залежності від виду та форми представлення інформації, суб’єктів, які діють в інформаційній сфері, особливостей їх поведінки, інформаційно-правові норми можуть поділятись на імперативні та диспозитивні.

Сукупність норм інформаційного права формується на основі конституційних норм, які регулюють відносини, пов’язані з реалізацією інформаційних прав та свобод. Це, в першу чергу, право кожного на створення, передачу, поширення, отримання, пошук та використання інформації законним способом, право на вільну творчу діяльність, викладання, іншу інтелектуальну діяльність, що захищається законом.

В залежності від їх змісту інформаційно-правові норми можуть бути:

матеріальні – вони встановлюють структуру елементів інформаційної сфери, визначають зміст державної політики в інформаційній сфері, закріплюють комплекс обов’язків, прав, а також відповідальність учасників інформаційних процесів, в тому числі матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків учасників інформаційних правовідносин. Ці норми встановлюють правовий статус суб’єктів в інформаційній сфері в частині їх обов’язків та відповідальності за організацію та забезпечення процесів обігу інформації, в тому числі за формування інформаційних ресурсів та надання їх у користування згідно із чинним законодавством.

процесуальні – за своїм призначенням регламентують процедуру (порядок, правила) реалізації прав та обов’язків, встановлених матеріальними інформаційно-правовими нормами в рамках регульованих відносин. Так, цими нормами встановлюється порядок ліцензування та сертифікації в інформаційній сфері, формування інформаційних ресурсів, пошуку та отримання інформації з цих ресурсів, інші процедури правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.

Як і норми інших галузей права, інформаційно-правова норма складається із гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза визначає умови, обставини, при яких можуть виникати інформаційні правовідносини, та вказує на коло суб’єктів – учасників цих правовідносин. Наприклад, при встановленні порядку отримання інформації від державних структур визначаються умов звернення споживача інформації до цього органу та видачі інформації цим органом.

Основу інформаційно-правової норми становить диспозиція, яка містить припис про те, як повинні чинити суб’єкти правовідносин, встановлюються їх права та обов’язки.

Захист прав та забезпечення виконання встановлених правил здійснюються за допомогою санкцій. Санкції інформаційно-правових норм досить різноманітні. Залежно від виду інформації, характеру заподіяної шкоди, умов виникнення правопорушення це можуть бути цивільно-правова, адміністративна або кримінальна відповідальність.

У конкретній статті нормативно-правового акту можуть не бути присутні всі три складові інформаційно-правової норми. Вони можуть міститись або в інших статтях даного акту, або в інших нормативно-правових актах.

Інформаційно-правові норми можуть класифікуватись в залежності від їх впливу на суб’єктів правовідносин. Тут виділяються дві групи норм: імперативні та диспозитивні.

Диспозитивні інформаційно-правові норми застосовують при регулюванні відносин в галузі захисту нематеріальних благ, майнових прав, особистих немайнових прав в інформаційній сфері. Це – честь та гідність особи, ділова репутація, недоторканість приватного життя, сімейна та особиста таємниця, право на ім’я, право авторства, інші особисті немайнові права та нематеріальні блага, пов’язані із виробництвом, перетворенням та використанням інформації. Диспозитивні інформаційно-правові норми мають свою специфіку, що визначається особливостями та юридичними властивостями інформації та інформаційних об’єктів, що відрізняє їх від інших норм диспозитивного характеру.