Електроенцефалографія.

Генерація в корі великого мозку живих організмів електричних коли­вань була помічена Р. Кенноном (1875) і В. Я. Данилевським (1876). Можливість реєстрації електричних коливань потенціалу від поверхні голови була доведена вперше в 1925 р. В. В. Правдич-Неминським у дослідах на тваринах і німецьким психіатром Н. Вег£ег (1929) у лю­дей.

У людей електрична активність кори великого мозку відводиться звичайно від шкГри на черепі (мал. 45). Метод реєстрації постійної електричної активності кори велико­го мозку отримав назву електроен-цефалографії. Для одержання елек­троенцефалограми (ЕЕГ) можна застосовувати або біполярний запис від двох активних електродів, розташованих на шкірі голови, або монополярний запис, при яко­му рееструвальний (активний) електрод фіксують на шкірі голо­ви, а індиферентний — на деякій відстані від нього (наприклад, на мочці вуха). Запис ЕЕГ проводять за допомогою електроенце-фалографїв. При аналізі ЕЕГ враховують насамперед частоту, амплітуду, форму, тривалість, характер розподілу її хвиль. Аналіз можна проводити візуально і за допомогою спеціальних електрон­них аналізаторів (аналогових і цифрових приладів).

Детально описано характеристики ЕЕГ для різних станів кори великого мозку, точно виміряно і проаналізовано коливання по­тенціалів, які її складають. Такі- коливання мають ритмічний характер, їх частота коливається від 0,5 до 50 Гц, а амплітуда становить приблизно 50—100 мкВ або більше (мал. 46). У не-сплячої людини в розслабленому стані за відсутності яких-небудь зовнішніх подразників переважають хвилі частотою 8—13 Гц, виражені більшою мірою в потиличних частках кори. Такі хвилі називають альфа-хвилями (або основним ритмом). Це так звана синхронізована ЕЕГ.

К оли людина розплющує очі, альфа-хвилі зникають (так звана блокада альфа-ритму, або реакція десинхронізації) і замість них виникають бета-хвилі, які характеризуються більшою частотою (14—ЗО Гц) і меншою амплітудою. Вони відображають стан активності мозку.

Походження ЕЕГ. ЕЕГ відображає головним чином постсинаптичні потенціали нейронів кори великого мозку. Про це свідчать результати одночасної реєстрації ЕЕГ за допомогою поза- і внут­рішньоклітинного запису активності кортикальних нейронів.

Клінічне значення. Запис ЕЕГ — діагностична процедура, яка використовується в неврологічній практиці. Так, при дифузних органічних пошкодженнях головного мозку, черепно-мозкових трав­мах спостерігаються сповільнені і нерегулярні хвилі. При пухлинах мозку часто виникають місцеві зміни ЕЕГ (у ділянці пухлин). У хворих на епілепсію на ЕЕГ спостерігаються пароксизмальні потенціали, судомні розряди, гострокінцеві хвилі та інші зміни. Запис ЕЕГ широко використовується в хірургічній практиці для контролю глибини наркозу: під час глибокої стадії наркотичного сну на ЕЕГ переважають дельта-хвилі.

При констатації смерті в сумнівних випадках, особливо при реанімації хворого, часто орієнтуються на зникнення коливань на ЕЕГ («плоска» ЕЕГ). У клінічній практиці також використо­вують метод реєстрації викликаних потенціалів для одержання об'єктивних даних про характер і динаміку деяких порушень сен­сорних функцій.

Наведені дані про загальні закономірності діяльності ЦНС мають не тільки теоретичне значення, але використовуються і в медичній практиці. Так, розкриття механізмів виникнення і про­ведення ПД — основної форми активної реакції збудливої кліти­ни, хеморецептивних властивостей клітинної мембрани і її іонних каналів, механізму міжклітинної передачі збудження лягло в осно­ву розробки нових методів діагностики і лікування багатьох за­хворювань у психоневрологічній, кардіологічній та інших галузях клінічної медицини.

Знання медіаторних (адренергічних, холінергічних, серотонін-ергічних та ін.) систем ЦНС дозволило створити нові лікарські препарати — нейротропні засоби, які знайшли широке застосуван­ня в клініці при лікуванні нервово-психічних і соматичних захво­рювань.

Експериментальні дані про фізіологічні властивості нервових центрів використовуються в процесі реанімації і при проведенні найскладніших операцій.

10