Інтеграція рівнів регуляції рухових функцій

Усі рівні регуляції рухових функцій становлять собою систему підпорядкування нижчих центрів вищим. Спинний мозок забезпе­чує можливість різноманітних рухів, взаємозв'язок між скорочен­ням м'язів-згиначів і м'язїв-розгиначів, реципрокні зв'язки між ними, здійснення порівняно простих рефлексів. Ці можливості реалізуються під впливом вищих рівнів контролю рухових функцій.

Від функцій заднього та середнього мозку залежать підтри­мання пози, перерозподіл тонусу м'язів залежно від інформації, що надходить від рецепторів вестибулярного апарата та від м'язів з метою підтримання рівноваги.

Проміжний мозок бере участь у забезпеченні рухових функцій потрібною кількістю поживних речовин, ви­веденні метаболітів, отже, у вегетативному забезпеченні.

Передній мозок створює і зберігає під­свідомі, а також свідомі рухові програми, спрямовані на досягнення певної мети. Вра­ховується ситуація, що виникає в процесі ви­конання цих програм. Рухова кора грає особ­ливу роль у регуляції тонких, точних рухів.

Мозочок взаємодіє з усіма рівнями ре­гуляції рухових функцій, координуючи та узгоджуючи їх впливи.

Нові рухові програми формуються за участю переднього моз­ку. Відбувається відбір окремих фрагментів із наявних програм природжених форм поведінки і набутих рухових автоматизмів для наступної інтеграції в нову рухову програму.

Якими механізмами забезпечується початок виконання рухо­вих програм? Вважається, що є дві системи ініціації рухів. Одна з них — лімбічна система. Вона зв'язана з виникненням мотива­цій — прагнення до досягнення мети біологічного чи соціального характеру. Важливим елементом, що з'єднує лімбічну систему з руховою корою, є прилегле та хвостате ядро. Друга система — асо­ціативні зони великого мозку, які забезпечують початок специфіч­них рухових програм, переважно рухових автоматизмів. Ці про­грами через таламус і мозочок досягають моторної кори. Обидві системи діють спільно.

Схематично систему керування руховими функціями можна по­ділити на блок ініціації рухів (лімбічна система з прилеглим яд­ром і асоціативною корою), блок програмування рухів (базальні ганглії, мозочок, моторна кора, моторні центри стовбура голов­ного мозку), виконавчий блок (спінальні центри, нейромоторні одиниці).

Треба пам'ятати про зворотну інформацію, яка постійно надхо­дить від пропріо-, інтеро- та екстерорецепторів каналами зворот­них зв'язків.

Особливістю рухової діяльності людини є здатність до стояння. Конче потрібною умовою цього є збереження рівноваги. Це мож­ливо тоді, коли центр ваги розташовується над площиною опору. Рівновага нестійка, положення тіла змінюється, воно відхиляється від вертикального положення, але рівновага швидко відновлюється.

Ходьба є наслідком координованої діяльності скелетних м'язів тулуба і кінцівок. Координація виробляється у дитини поступово, починаючи з річного віку, і автоматизується у процесі зміцнення рухового стереотипу. Крок складається з двох фрагментів — опору і перенесення. Тіло при ходьбі почергово опирається то на праву, то на ліву ногу. Кожна нога перебуває у фазі опору або перене­сення. Доки права (опорна) нога підтримує тіло, ліва переносить­ся вперед. Коли занесена вперед нога торкається п'яткою опори, права ще не відірвана від неї і тулуб деякий час опирається на обидві ноги. Потім маса тіла переноситься на передню, ліву, ногу, яка тепер стає опорною. Переміщуючись з п'ятки на носок, ліва нога переносить тулуб вперед і стає на п'ятку, приймаючи на себе масу тіла . У ходьбі беруть участь і верхні кінцівки, які здійснюють рухи у протилежному напрямі.

Під час ходьби робота м'язів чергується з їх відпочинком. Ходь­ба характеризується точністю повторення окремих її компонентів, але у різних людей спостерігаються її особливості. Людина здатна змінювати темп ходьби у межах 40—230 кроків/хв, середній темп становить (112±10) кроків/хв. Під час бігу темп може перевищу­вати 300 кроків/хв. Довжина кроку залежить від довжини ніг, сто­пи, темпу ходьби тощо. Довжина кроку становить 0,5—1 м, в се­редньому — 0,7—0,8 м. Дослідження ходи має значення для діаг­ностики і оцінки наслідків лікування ряду захворювань.