15

Тема 5. Облік витрат туристичної діяльності.

5.1.Облікова політика підприємства.

Довгий час облік в Україні був інструктивний, тобто вівся за затвердженими інструкціями, в яких були чіткі вказівки про те, як треба вести бухгалтерський облік. Але з часом з'явились нормативні документи, в яких бухгалтеру пропонують декілька методів при відображенні в бухгалтерському обліку тієї чи іншої ситуації. Зараз існує багато ситуацій в бухгалтерському обліку, коли підприємство може самостійно вибирати той чи інший метод оцінки активів, метод нарахування амортизації та інше, тобто в бухгалтерському обліку з'явилась варіантність. Як правило, це варіанти в нормативних документах, наприклад, в П(с)БО, тобто варіантність обмежена.

Але обраний серед пропонованих варіантів, як правило, не може змінюватись на інший. Зміни допускаються в особливих випадках:

• якщо змінюються статутні вимоги підприємства;

• якщо змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО;

• при умові, що нові положення облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності;

• у випадку ліквідації підприємства.

Кожне підприємство повинно мати свою облікову політику.

Облікова політика - це сукупність відібраних підприємством конкретних методів, форм, техніки ведення і організації бухгалтерського обліку, виходячи з наступних міркувань:

• обачність;

• перевага сутності над формою;

• суттєвість;

• послідовність.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов’язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби.

Зокрема в наказі про облікову політику повинні ви­світлюватись:

1. Межа суттєвості. Межа суттєвості для різних підприємств може бути різною: це залежить від оборотів, обсягів виробництва та т.п.

2. Порядок визнання основних засобів та інших необоротних активів, встановлення термінів їх корисного використання, методів нарахування амортизації і ліквідаційної вартості.

3. Порядок визнання нематеріальних активів, термінів їх кори­сного використання і методів нарахування амортизації.

4. Методи оцінки запасів при вибутті.

5. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собіварто­сті продукції (робіт, послуг).

6. Перелік і база розподілу постійних і змінних загальновироб- ничих витрат на кожний об'єкт витрат, нормальну потужність ви­робничих підрозділів підприємства.

7. Порядок визначення величини резерву сумнівних боргів.

8. Метод оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг.

9. Необхідність створення резервів (резервування коштів) для забезпечення майбутніх витрат і платежів та інше.

5.2. Витрати, їх структура і класифікація.

Облік витрат ведеться згідно П(С)БО 16 “Витрати” та відповідно до облікової політики підприємства.

Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Тобто витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

1) витрати, що виникають у зв'язку зі зменшенням активів:

• нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів;

• списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів, що стали непридатними до використання;

• списання матеріалів, запчастин для ремонту обладнання та на інші потреби;

• нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, шо не може бути погашена;

• визнані економічні санкції — штрафи, пені, неустойки, що підлягають сплаті чи сплачені.

Таким чином, все, що не може бути визнане активом, списується на витрати.

2) Витрати, що збільшують зобов'язання підприємства:

• заробітна плата;

• податки, збори, обов'язкові платежі;

• відрахування на обов'язкове та добровільне страхування;

• послуги сторонніх організацій з формування турів (харчування, трансфер, екскурсії, оренда автомобіля, мобільного телефону, страховка і т.п.);

• послуги зв'язку, реклами, комунальні послуги, інше нарахування витрат, пов'язаних зі збільшенням зобов'язань.

Основними принципами визнання витрат є:

1. Принцип визнання — передбачає відображення витрат у тому звітному періоді, в якому відбувається господарська операція.

2. Принцип відповідності — порівняння витрат звітного періоду з доходами, тобто це витрати, що обумовили одержання доходів за даний період.

3. Принцип періодичності — витрати підприємства розподіляються за звітними періодами. Згідно із загальними вимогами до фінансової звітності звітним періодом є календарний рік. Однак для одержання оперативної інформації з метою прийняття управлінських рішень установлено проміжні звітні періоди: місяць, квартал.

Технологія туристичної діяльності складається із процесів формування, просування, продажу та надання туристичних послуг.

Сукупність господарських операцій, пов’язаних із організацією та забезпеченням створення туристичного продукту (розробка туристичного маршруту, визначення структури туристичних послуг, досягнення домовленостей із підприємствами, які надають відповідні послуги, супроводження туристів під час туру і контроль надання послуг), у бухгалтерському обліку відносять до процесу виробництва. Відповідні витрати є виробничими.

Основними задачами бухгалтерського обліку витрат на виробництво є: своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на виробництво і збут турпродукту (готельного продукту), визначення (калькулювання) фактичної собівартості окремих видів турів і всіх туристичних послуг, а також контроль за економічним і раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Собівартість туристичного продукту - це вартісна оцінка матеріальних та інших витрат, які використовуються у процесі виробництва та продажу туристичного продукту, а також інших витрат на його просування та реалізацію.

Собівартість реалізованого туристичного продукту складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Витрати на виробництво туристичного продукту поділяються на прямі і загальновиробничі.

Прямі витрати — це витрати, які на основі первинних документів можливо віднести на витрати визначеного виду туристичних або готельних послуг.

Прямі витрати включають:

1. прямі матеріальні витрати (вартість оплачених послуг з проживання, харчування, екскурсійне і транспортне обслуговування тощо);

2. прямі витрати на оплату праці (зарплата робітникам, зайнятим у створенні туристичного продукту (туру));

3. інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи, плата за оренду, амортизація тощо).

При формуванні туристичного продукту витрати на основні види туристичних послуг, як правило, є прямими виробничими витратами. Туристичний продукт представляє собою комплекс не менше двох туристичних послуг щодо перевезення, розміщення, харчування, а також оформлення віз, організації відвідування об'єктів культури, відпочинку та розваг, користування рекреаційними ресурсами тощо. Оскільки туристичний продукт здебільшого складається з послуг сторонніх організацій, умови визнання та обсяг витрат, порядок їх включення до собівартості туристичного продукту визначаються формою та умовами договорів. Усі взаємовідносини з партнерами-постачальниками послуг щодо обслуговування туристів на маршруті туру оформляються договорами. Вони можуть мати типову форму договору купівлі-продажу, комісії, доручення, обміну (при безоплатному обміні туристичними групами) або агентської угоди. Конкретна форма та умови договору визначають порядок відображення в обліку вартості туристичних послуг у складі витрат підприємства.

Загальновиробничі витрати - це витрати, пов'язані з формуванням декількох видів туристичного або готельного продуктів. їх розподіляють по об'єктам обліку шляхом розподілу загальної суми в кінці місяця.

По відношенню до обсягів наданих послуг загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні витрати.

Змінні витрати — змінюються разом із зміною обсягу наданих послуг. До них відносяться: витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, витрати на охорону праці, пожежну безпеку тощо. Змінні загальновиробничі витрати включаються до виробничої собівартості в повному обсязі в момент їх виникнення.

Постійні загальновиробничі витрати - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягів наданих послуг суттєво не змінюється. До них відносяться: амортизація основних засобів і нематеріальних активів, оплата праці персоналу, відрахування на соціальні заходи тощо. Ці витрати включаються до виробничої собівартості тільки в сумі постійних розподілених загальновиробничих витрат.