ТЕМА 1

ОСНОВИ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

Ключові поняття:

Облікова політика – сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

Принцип бухгалтерського обліку – правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Елементи облікової політики – це принципи, методи і процедури, що використовуються для відображення відповідної статті фінансової звітності.

Метод бухгалтерського обліку – це сукупність способів та прийомів, що забезпечують одержання, обробку та видачу облікової інформації з метою її використання в управлінні підприємством

Процедура у бухгалтерському обліку – це послідовність дій і записів, які має виконати бухгалтер у процесі своєї роботи.

Суттєвість – характеристики облікової інформації, які визначають її здатність впливати на рішення користувачів фінансової звітності.

Поріг суттєвості – абсолютна або відносна величина, яка є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації.

Оцінка – це процес визначення вартості об’єктів обліку у грошовому виразі.

Облікова оцінка – це попередня оцінка, яка використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошових коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Основна діяльність – операції пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг) які є метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходів (50% і більше).

План лекції

1. Сутність та значення облікової політики підприємства

2. Формування облікової політики підприємства

3. Елементи облікової політики підприємства

4. Оцінка як елемент облікової політики підприємства

5. Поріг суттєвості та його застосування в обліковій політиці

6. Операційний цикл як складова облікової політики підприємства

7. Порядок зміни облікової політики підприємства

2. Формування облікової політики підприємства

2. Елементи облікової політики підприємства

Облікова політика має складну структуру, у складі якої виділяють такі структурні компоненти:

• об’єкти облікової політики (будь-яка позиція підприємства з організації та ведення бухгалтерського обліку, щодо якої є альтернативні варіанти),

• елементи облікової політики (можливі методичні прийоми, способи та процедури, що обираються з числа загальноприйнятих з урахуванням особливостей діяльності підприємства, тобто принципи, методи і процедури, що використовуються для відображення відповідної статті фінансової звітності);

• складові облікової політики – організаційні, методичні та технічні методи і способи, що відповідають рівням системи бухгалтерського обліку та забезпечують її цілісність.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах [73]:

обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Принципи мають практичне призначення, тому бухгалтер повинен опанувати практику їх застосування для оцінки або обліку майна підприємства, його витрат, доходів та фінансових результатів. Наприклад, безперервність (спадкоємність) означає збереження облікової методології, оцінки і перехідних сальдо рахунків підприємством, яке не має наміру чи потреби ліквідуватися, або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності і залишатиметься таким у подальшому (хоча б протягом наступного звітного періоду).

Реєстрація облікових операцій проводиться згідно принципу безперервності, зміст якого полягає у тому, що виникнувши, підприємство буде існувати вічно. Це дозволяє ефективно обрахувати фінансові результати, відмовившись від спроб переоцінки об’єктів обліку. Насправді, якщо підприємство існує вічно, то немає потреби переоцінювати його активи, якщо воно ліквідується, то активи переоцінюються за ціною, що буде реально за них сплачена. Якщо ж фірма продається цілком, то складати ні ліквідаційний, ні вступний баланси не потрібно, тому що зміна власника фірми її не змінює. При зміні власника фірми система обліку може бути залишена попередньою, тобто зберігається незмінною.

Фінансова звітність формується методом нарахування, а не касовим методом. Це означає, що доходи, відображені у звітності, є доходами, визнаними у цьому звітному періоді, а не грошовими коштами, що надійшли за цей період. Аналогічно і витрати відображуються у звіті про фінансові результати у момент їх здійснення, а не у момент сплати грошових коштів, наприклад, постачальникам за сировину і матеріали. Серед переваг методу нарахування виділяють наступні:

1. доходи і витрати фірми співвідносяться не з певним моментом, а зі звітним періодом, тому що господарська діяльність – це безперервний процес, а не серія стрибків, що періодично виникають;

2. кожна витрата засобів (ресурсів) робиться так чи інакше заради одержання певних доходів і такий зв’язок може бути простежений лише за методом нарахування;

3. розподіл витрат у часі пов’язаний із одержанням доходів, тобто взаємозв’язок доходів і витрат зумовлює рівномірний розподіл фінансових результатів у межах кожного звітного періоду. При методі нарахування придбання машини означає не збільшення витрат діяльності, а зміну структури майна фірми. При цьому на протязі терміну амортизації майна будуть зростати витрати і, відповідно, зменшуватись прибуток;

4. нарахування доходів і витрат дозволяє виявити моменти виникнення зобов’язань і вимог, які безумовно мають бути присутніми у сучасному обліку.

Ведення бухгалтерського обліку базується на застосуванні певних методичних прийомів. Метод (від грецьк. methodos – шлях пізнання, дослідження, теорія, вчення) – спосіб досягнення мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного засвоєння, пізнання дійсності. Кузмінський А.М. вважав, що метод бухгалтерського обліку – це сукупність способів та прийомів, що забезпечують одержання, обробку та видачу облікової інформації з метою її використання в управлінні підприємством. До них належать:

• систематичне та хронологічне спостереження (документація та інвентаризація);

• вимірювання господарських операцій (оцінка і калькуляція);

• реєстрація та класифікація показників обліку з метою їх систематизації (рахунки і подвійний запис);

• узагальнення інформації та забезпечення нею потреб апарату управління (баланс, звітність).

Застосування методичних прийомів і способів обліку дозволяє сформувати масив облікових показників, а також його обробити, трансформувати в облікову інформацію, призначену як для апарату управління підприємством, так і для зовнішніх користувачів, тому методологія обліку є відправним моментом для моделювання облікового процесу. Для успішної роботи бухгалтер повинен оволодіти усіма технічними прийомами практичної реалізації кожного методичного прийому, адаптувавши їх до специфіки діяльності підприємства та його організаційно-технологічної структури, що знаходить відображення в обліковій політиці у вигляді певних методів оцінки та обліку, щодо яких нормативно-методологічна база передбачає більш ніж один їх варіант. Для запровадження оптимальної методики обліку необхідно визначити на яких рівнях ведеться облік (склади, бухгалтерія, окремі виробничі підрозділи), визначити методику обліку (порядок складання документів, ведення поточного обліку та складання звітності), а також способи його ведення та склад організаційно-технічного забезпечення.

Процедура (франц. procedure від лат. procedo - просуваюсь) – установлений порядок ведення будь-якої справи. У бухгалтерському обліку процедура є послідовністю дій і записів, які має виконати бухгалтер у процесі своєї роботи.

Я.В. Соколов довів, що «процедура лежить в основі рахівництва і саме вона визначає усю практичну роботу бухгалтера». Бути бухгалтером-практиком означає володіти цією процедурою, вміти за її допомогою розв’язувати облікові завдання, тобто реєструвати факти господарського життя, відображувати господарські процеси та управляти ними» [109, с. 47]. Бухгалтерська процедура є послідовністю вирішення облікових завдань шляхом кваліфікації фактів господарського життя, тобто їх реєстрації, групування та інтерпретації (аналізу). Мета процедури – створити можливість для прийняття управлінських рішень.

Кваліфікація (лат. qualification від слів: quails – який, якої якості + facere - робити) – встановлення типу факту господарського життя. Її покладено в основу процедури. Вона зобов’язує бухгалтера оцінювати кожний документ і групувати факти господарського життя згідно до прийнятих методологічних принципів.

Реєстрація (лат. registrum – список, перелік) – фіксація фактів господарського життя згідно до принципів бухгалтерського обліку на будь-якому носії інформації.

Групування – об’єднання фактів господарського життя за будь-якою спільною ознакою, спільною основою.

Інтерпретація (аналіз) – розуміння показників, один з принципів бухгалтерського обліку.

Можливість прийняття рішень – лежить за межами бухгалтерської процедури, але саме рішення дозволяють її зробити необхідною і ефективною.

В.Ф. Палій та Я.В. Соколов виокремлюють у процедурі етапи: інвентаризація, вступний баланс, журнал, головна книга, оборотна відомість і завершальний баланс. Саме їх раціональна побудова, що реалізується у виборі форми обліку на підприємстві, є об’єктом облікової політики, а тому потребує детального дослідження. До реєстрації бухгалтер вдається при складанні вступного балансу, журналів, Головної книги. Групування сконцентроване у Головній книзі та обігових відомостях, інтерпретація – у заключному балансі та частково у Головній книзі.

Балансове узагальнення є завершальною процедурою обробки облікових показників. Воно проводиться за допомогою матеріальних носіїв інформації, завершення процедури обробки облікової інформації здійснюється щомісячно шляхом складання Головної книги, підрахунку у ній підсумків окремо за активними і пасивними рахунками (сальдо і оборотів). Суб’єкти підприємницької діяльності обирають спосіб узагальнення, що найбільш відповідає особливостям їх діяльності. Для узагальнення обирають Головну книгу, оборотно-сальдову відомість та інші способи узагальнення облікової інформації, які забезпечують виконання поставлених завдань із найменшими витратами, тобто необхідно обирати раціональні форми носіїв інформації.