Вікові особливості терморегуляції

Для дітей характерна недосконалість терморегуляції, що виявляється в меншій, ніж у дорослих, теплопродукції стосовно тепловіддачі, у поганій адаптації до зміни температурних умов, у неадекватних реакціях організму на ці зміни, у різких коливаннях температури тіла і т.д. Так, на- приклад, наприкінці періоду новонародженості на 1 м² поверхні.тіла утвориться 2696,4 кдж на добу, а в дорослого – 4200 кдж. Рівень теплопродукції стає таким же, як у дорослих до 6 місяців. Невідповідність між теплопродукцією і тепловіддачею пов’язана з відносно більшою поверхнею тіла в немовляти. На одиницю маси його приходиться велика величина поверхні, що обумовлює більшу, ніж у дорослих, тепловіддачу. Остання залежить також від особливостей будови шкіри, роговий шар якої дуже тонкий, а діаметр капілярів відносно великий.

Інтенсивна тепловіддача в дітей зв’язана і з особливостями потовиділення. Воно з’являється на 2–18 день після народження й у перші місяці життя відбувається безупинно. До 9–12 років пото-.відділення більш інтенсивне, чим у дорослих.

Судинні рефлекторні реакції на зміни навколишньої температури існують уже в новонароджених дітей. Однак ці реакції часто неадекватні і недосконалі, у зв’язку з чим у дітей, особенно першого двох років життя, можливі різкі порушення терморегуляції.

Температура тіла відразу після народження може досягати 38°С. Через 2–3 години вона зменшується на 2–2,5°С. Через 1–3 доби після народження температура підвищується до 37°С і, незначно коливаючись, зберігається в цих межах до 2–5 років. В наступні роки, до 18–22 років, вона залишається дещо більше, ніж у дорослого, і дорівнює 36,8°С.

2. Вікові особливості розвитку ендокринної системи

Структура і функції ендокринних залоз

Поняття про ендокринні залози і гормони. Ендокринними залозами називають органи, у яких утвориться секрет, що специфічно впливає на різні функції організму, регулюючи поряд з нервовою системою його діяльність. Секрет ендокринних залоз називають гормонами. Слово “гормон” походить від грецького hormao, що означає “збуджую”, “рухаю”. Ендокринні залози, на відміну від інших залоз організму, не мають вивідних проток, і їх секрет виводиться безпосередньо в кров чи лімфу. По цій, загальній для всіх ендокринних залоз ознаці вони одержали свою назву: грецьке слово “эндо” означає “всередині", а “крино” – відокремлюю. На підставі цієї ж ознаки ендокринні залози називають залозами внутрішньої секреції, підкреслюючи цим їх відмінність від залоз зовнішньої секреції (як, наприклад, шлункових), що мають вивідні протоки. До залоз внутрішньої секреції відносять гіпофіз, щитовидну, навколощитовидні, вилочкову. наднирники, епіфіз, підшлункову і статеві.

Гіпофіз, щитовидна залоза, навколощитовидна і наднирники мають тільки внутрішню секрецію. Підшлункова залоза і статеві залози характеризуються змішаною функцією: у них не тільки утворяться гормони, але і здійснюється секреція речовин, що не володіють гормональною активністю.

Гормони можуть синтезуватися в органах, що не відносяться до ендокринного. Так, наприклад, адреналін утворюється не тільки в наднирниках, але у всіх так званих хромофінних клітинах, які входять до складу різних органів. У клітинах слизової оболонки травного тракту, у плаценті утворюються речовини, що виділяються безпосередньо в кров і володіють здатністю регулювати ті чи інші функції організму (гастрин, секретин, естрогени та ін.).

Біологічні речовини, які утворюються не в ендокринних залозах, але мають здатність змінювати фізіологічні функції, виділяють в особливу групу – гормоноїдів.

Значення гормонів, гормони впливають на усі функції організму. Вони регулюють обмін речовин (білковий, жировий, вуглеводний, мінеральний, водний), тим самим сприяючи підтримці гомеостазу, під яким розуміють відносну сталість внутрішнього середовища організму. Вони впливають на ріст і формування органів, систем органів і всього організму в цілому. Під впливом гормонів здійснюється тканьове диференціювання, вони можуть спричинити пускову дію на органа ефектора чи змінити інтенсивність функціонування будь-якого органа. Залози внутрішньої секреції поряд з нервовою системою забезпечують пристосувальні реакції організму в умовах стресу, тобто напруги, викликаної зовнішніми впливами.

ГІПОФІЗ

Місце розташування гіпофіза, його розмір та структура. Гіпофіз, називаний ще нижнім мозковим придатком, розташований у заглибленні основної кісти черепа, називаної турецьким сідлом. За допомогою ніжки він зв’язаний з осноою мозку. Маса гіпофіза складає від 0,4 до 1,1 г, поперечник – 10-16 мм. У всіх ссавців гіпофіз складається з двох основних відділів: передньої і задньої частки. Передня частка гіпофіза називається аденогіпофізом, чи залозистим гіпофізом. Проміжну частку, що раніш виділяли як окреме утворення, у даний час по Анатомічній номенклатурі Міжнародної комісії відносять до аденогіпофізу. Задню частку гіпофіза називають нейрогіпофізом.

Аденогіпофіз складає приблизно 3/4 гіпофіза. Гістологічні дослідження аденогіпофіза показали, що клітини його неоднорідні. Біля половини клітин аденогіпофиза позбавлені зернистості в цитоплазмі. Ці клітини називають хромофобами..

Нейрогіпофіз складається в основному з клітин пітуїцитів і безм’якітних нервових волокон.. Пітуїцити схожі на клітини нейроглії, мають цитоплазматичні відростки, що стикаються зі стінкою кровоносних судин. Безм’якітні нервові волокна являють собою відростки клітин, розташованих у підбугровій ділянці.

ЩИТОВИДНА ЗАЛОЗА

Місце розташування, розміри і структура щитовидної залози.

У людини щитовидна залоза парна – вона складається з двох часток і перешийка і розташована на рівні гортані. Маса залози в людини складає 16-23 г, кожна частка має довжину 5 см і ширину 2 см, ширина перешийка 1 см. Щитовидна залоза має велику кількість судин і нервових волокон, що є галузями блукаючого і симпатичного нервів.

Щитовидна залоза складається з окремих фолікулів, стінки яких утворені одним шаром клітин кубічного епітелію. Ці клітини мають секреторну функцію, і їх називають ацинарними. Діаметр їх у середньому складає 0,15 мм. 20-40 фолікулів утворять часточку, а часточки складають частки щитовидної залози. Кожен фолікул обплетений густою мережею капілярів і лімфатичних судин.

Щитовидна залоза поглинає великі кількості йоду. Організм людини містить 20-50 мг йоду, з них близько 10 мг знаходиться в щитовидній залозі. Вміст неорганічного йодиду в крові в 25 разів менший, ніж в ацинарных клітинах: воно складає 1 мкг у 100 мл плазми. Організму людини потрібно протягом доби 50-75 мкг йоду, а одержує він з їжею близько 150 мкг.

Гормони щитовидної залози. Йод є складеним елементом будь-якого гормону щитовидної залози. Метод радіоавтографії дав можливість простежити шлях синтезу цих гормонів. В ацинарных клітинах синтезується білок тиреоглобулин, що складається з чотирьох субодиниць, що включають амінокислоту тирозин. Тиреоглобулин виділяється в порожнину фолікула. Включення йоду йде на рівні субодиниць, при цьому тирозин перетворюється в монойодтирозин і дийодтирозин. За допомогою спеціальних ферментів відбувається реакція конденсації вільного дийодтирозина і зв’язаного дийодтирозина, у результаті чого утвориться тетрайодтиронин, що і називають тироксином. Якщо конденсується вільний монойодтирозин зі зв’язаним дийодтирозином, утвориться трийодтиронин. А якщо конденсуються вільний і зв’язаний монойодтирозин, те утвориться дийодтирозин. У такий спосіб у щитовидній залозі розрізняють 4 види йодвмісних речовин: монойодтирозин, дийодтирозин, трийодтиронин, тетрайодтиронин, чи тироксин. Однак гормональною активністю володіють тільки два останніх з’єднання. Усі гормони щитовидної залози знаходяться в зв’язаному стані і звільняються з білка тиреоглобулина за допомогою спеціальних ферментів. Здатність до нагромадження гормону усередині фолікула є пристосувальним механізмом до різних умов існування організму при відсутності йоду в їжі. Запасів гормону у фолікулах щитовидної залози вистачає на 10 тижнів.

Гормони щитовидної залози викликають підвищену збудливість, дратівливість, безсоння, емоційну неврівноваженість.

Ріст і розвиток організму також регулюються щитовидною залозою: зменшення її функції викликає зупинку росту. Тиреоїдний гормон стимулює кровотворення, збільшує секрецію шлунка, кишковика і секрецію молока у тварин.

ПАРАЩИТОВИДНІ ЗАЛОЗИ Місце розташування, розмір і структура паращитовидних залоз.У людини є чотири паращитовидні залози, розташовані на задній стінці бічних часток щитовидної залози. Кожна паращитовидна залоза має довжину 6-8 мм, ширину 3-1 мм, товщину 1,5-2 мм і масу 0,1-0,15г. Зовні вона вкрита сполучнотканинною капсулою. Залоза утворена тяжами епітеліальних клітин і скупченнями залозистих клітин – паратиреоцитів, що поділяються на головні клітини зі світлою цитоплазмою, темні й ацидофільні. Як темні, так і ацидофільні клітини утворяться з головних у процесі їхнього старіння, причому темні клітини являють собою більш ранню стадію старіння.

Гормон паращитовидних залоз.Клітини паращитовидної залози безперервно секретиують паратгормон, який являє собою білок, що складається з 80 амінокислот. Паратгормон регулює обмін кальцію і фосфору. В організмі дорослої людини міститься близько 1 кг кальцію, 99% цієї кількості входить до складу скелету.