Тема 16. Систематизація тексту кормчої книги в галичині

Навчальна мета: розгляд обставин виправлення Кормчої книги на Галичині.

Час: 80 хвилин.

Метод: лекція.

Місце: навчальна аудиторія.

Навчальні питання : 1. 20хв.

2. 15хв.

3. 15хв.

Заключна частина 30 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: збірники документів та матеріалів.

Джерела та література: згідно списку рекомендованої літератури.

План

1. Кормчі книги на Галичині.

2. Спроби виправлення тексту Кормчої Книги на Україні.

3. Кормча священика Василія Люблінського.

Кормчі множилися через переписування, а сей спосіб мало давав гарантій проти псування тексту малописьменними переписувачами. Тому натурально виникало питання про поправлення тексту Кормчих. На Московщині пробували дати собі раду тим способом, що рівняли тексти різних списків, вибіраючи поправнійший; але при тім не було певного критерія для поправности тексту, і все залежало здебільшого од випадковості тих чи інших текстів та від субєктивних інтенцій справщиків. В половині XVI в. учений Максим Грек пробував у Москві перевести основну ревізію церковних книг по грецьких оригіналах, але за свої спроби був засуджений, як єретик, та засланий під догляд в Сергіїв Троїцький манастир. Спроба справити текст Кормчої через порівняння з самим оригіналом виникає на Україні. Взявся за це діло р. 1694-го люблінський священник Василій, поставивши собі завданням порівняти Кормчу софійської редакції з латинським перекладом Номоканона і Сінтагми патр. Фотія, по виданню Гервета (в Парижі 1561 р.). Рукопис свящ. Василія переховувався в Московському Румячнцівському Музею. Люблинську кормчу описано А. Востоковим (Опис. рук. Румянц. Музея”, № 237) та О. Павловим («Кормчая люблинскаго свящ. Василія» в «памятниках русской старини», т. VIII).

Перед самим текстом свящ. Василій подає досить широку красномовну передмову, в якій описує сумний стан церковної справи на Україні, підупад церковної дисципліни, псування церковних книг, особливо ж церковних канонів, попсованих малописьменними перепищиками «не точію в словеси, но и в силі».

Отець Василій зрівнював унівську Кормчу з парижським (латинським) виданням грецького каноничного кодекса. Щоб виправити словянський текст канонів по латинському перекладові з оригінала, він в одних випадках приписував на крисах свого рукопису особливі уваги проте, що в славянській Кормчій було пропущено проти первісного повного тексту правил.

Є приклади і цілковитої заміни старого перекладу новим. В деяких місцях переклад лише розпочато, та до краю не доведено, часом полишено в рукопису чисті місця, а на полі подано лише числа (№№) пропущених правил. Опущено і всі ті правила, що в софійських Кормчих викладено їх в скороченому (Аристеновому) тексті – тому новому сербському перекладі, який дістав митр. Кирил II від болгарського князя Якова-Святислава. На сі пропуски й натякав о. Василій останніми словами своєї передмови: «прочитающіи ж или преписующіи прощеніа всякаго сподобляйте, на проча же и сами, братіе о Христь возлюбленная, нельностиви будет». Але охочих продовжувати працю о. Василія не знайшлося – аж до друкованого видання Кормчої.

Щодо коментаріїв на канони, то о. Василій повинен був переписувати лише ті, що знаходив у свойому славянському оригіналі – в унівській Кормчій. Поправляти їх по латинському виконанню Гервета він не міг, бо в цім виданню були лише Бальзамонові коментарії, не знані нашим Кормчим. Проте о. Васи­лій переклав та завів до своєї Кормчої і кілька Бальсамонових коментаріїв – в заміну Аристенових.

На маргінесі свого рукопису подав ще о. Василій багато зауважень українською мовою, де пояснюються окремі слова і речення як в старослов’янському, так і у власному перекладі канонів та коментаріїв, дуже влучні по своїй суті.

В заслугу о. Василію треба зарахувати й те, що він перший спробував скласти алфавітний показчик до книги церковних правил, про який на кінці глави своєї Кормчої він зауважує: «Положено ж есть напреди, вначаль книги сея, оглавленіе, или каталог, по алфавит трудолюбно сьтворений, скораго ради обрьтеніа яже в книзе сей написаних». Той показчик, що його долучено до московського друкованого видання Кормчої (1649-1650 р.р.), значно відрізняється від показчика о. Василія люблінського. Але, як справедливо зауважує проф. О. Павлов, можна, не помиляючись сказати, що видавці друкованої Кормчої, взявши майже цілком передмову о. Василія, прийняли за зразок для себе і той показчик, що склав він, до своєї книжки.

Кормча свящ. Василія люблінського стає для нас дуже характерним показчиком церковної культури на Україні. Десь в глухому провінціальному місті, ніким не спонуканий, лише з власної ініціятиви рядовий священник приймає на свої особисті сили завдання, яке вимагало поважного спеціального знання та на яке не можна було доконати усім апаратом сусідньої московської церкви. Хоч священник Василій і не довів своєї праці до кінця, але її прийнято з великою повагою не лише тут, але й на чужині. Більшу частину його передмови заведено було до першого видання друкованої Кормчої в Москві (1649-1650 рр.) за московського патр. Йосифа (після, 1653 р., московський патр. Нікон, переглянувши перше видання друкованої Кормчої, виключив з неї передмову священника Василія).