Тема 14. Характеристика «руської правди» ярослава мудрого

Навчальна мета: розгляд стетей та редакцій «Руської Правди».

Час: 80 хвилин.

Метод: лекція.

Місце: навчальна аудиторія.

Навчальні питання : 1. 15хв.

2. 20хв.

3. 10хв.

4. 10хв.

5. 15хв.

Заключна частина 10 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: збірники документів та матеріалів.

Джерела та література: згідно списку рекомендованої літератури.

План

1. «Руська Правда» - пам’ятка юридичної думки Русі-України епохи Середньовіччя.

2. Редакції Руської Правди.

3. Карний кодекс Руської Правди.

4. Людина – центр уваги Руської Правди.

5. Розгляд статей Руської Правди.

«Руська Правда» – пам’ятка юридичної думки України-Русі епохи Середньовіччя. З огляду на унікальність і синкретичний характер, вона має численних дослідників і велику наукову літературу. Вчені тільки впродовж 19 - 20 ст. зібрали близько 100 списків «Правди Руської», сформованих в 13 - 17 ст..

«Руську Правду» було відкрито відомим російським істориком Татищевим у 1738 р. Татищев знайшов «Новгородський літопис», до рукопису якого було приписано «Руську Правду». Після Татищева було знайдено близько 300 різних списків «Руської Правди».

Найстаріший список – це т.зв. Синодальний 13 ст., який знайшли у Кормчій Книзі. Зараз він знаходиться в синодальній бібліотеці в Москві. Другий список – Пушкінський, який походить з 14 ст., а третій – академічний список, датується 15 ст., але за походженням він є найстарішим і має найбільше значення, бо вміщує норми звичаєвого права.

«Руська Правда» – це документ, який складається з:

1. Короткої (Стислої) редакції Правди, яка дає свідчення про норми права з 8 століття і поділяються на «Правду Ярослава» ( ст. 1-18), «Правду Ярославичів» ( ст. 19-41), «Покон вирний» ( ст. 42), «Урок мостників»( ст. 43) – це є фактично Академічний список.

2. Ширшої (Докладної) редакції Правди, яка є переробкою Короткої, її розширенням і продовженням. Виникла вона в 2 - й половині 12 на початок 13 ст.. Це є Синодальний і Карамзинський списки.

3. Скороченої з Ширшої Правди (Середньої) редакції є скорочена переробка Ширшої і тому не має більшого значення, крім своєрідної кодифікації права.

До сьогодні остаточно не з’ясовано, яка з редакцій – Коротка чи Широка – є старішою. Але безсумнівним є те, що будь-яка з редакцій, кожен її список є пам’яткою надзвичайної ваги. «Руська Правда» не має прототипу, хоча вчені настирно шукали його у візантійському, болгарському, скандинавському законодавстві. Не виявлено слідів і римського права. Отже, маємо оригінальний витвір давньоукраїнської юридичної думки початку 11 ст., що постав у колі велемудрих однодумців – книжників київського князя Ярослава Мудрого.

Цікавим є те, що життєві і династичні зв’язки роду Ярослава йшли на Захід, а не в Візантію. Наприклад: Анна, донька Ярослава, стала королевою Франції, коли в 1051 р. вона вийшла заміж за короля Генріха І.

За ними мусіли йти і відповідні впливи також щодо форм і засад державного і громадського правління. Новгородський літопис (Софіївський Временник, чи Софійський перший літопис) містить під 1019 р. запис, якого нема в «Повісті врем’яних літ»: «І почав Ярослав ділити: старостам по 10 гривень, а смердам по гривні, а новгородцям по 10 гривень, і відпустив їх усіх додому і дав їм правду і устав, списав грамоту і сказав: так ходіть і тримайте, як списав для вас». Мова йде про три документи, які одержали новгородці від Ярослава: «Правду Руську», «Статут великого князя Ярослава Володимировича про суди» і «Грамоту» Ярослава новгородцям. Ці документи стали новгородськими святинями. Їх ретельно зберігали, на них присягали новгородські князі.

«Руська Правда» в тому вигляді, як вона подана в літопису, містить низку послідовних нашарувань і, очевидно, не становить собою оригінального тексту тієї грамоти, яку дарував новгородцям Ярослав.Це, одначе, не спростовує літописного повідомлення про її реальне існування.

Точної дати повстання «Правди Руської» немає. Учені називають різні роки: 1019, 1032, 1049, 1051. В одному зі списків «Статуту князя Ярослава» є таке свідчення: «Це я, великий князь Ярослав, син Володимира радився з митрополитом Іларіоном». Отже, Ярослав з Іларіоном працював над «Правдою Руською» не раніше 1051 р., коли останній став митрополитом. Але за іншим списком стерджується, що вони радилися про «Правду Руську» ще в 1032 р..

Ярослав Мудрий записав у «Руській Правді» неписаний карний кодекс язичницьких часів. В ньому було обмежено кровну помсту, упорядковано і згармонізовано суспільні стосунки відповідно до вічевого укладу Русі. Ярославова «Руська Правда» в наступні десятиліття і століття доповнювалася і редагувалася його синами і внуками, особливо за Володимира Мономаха. Після нього і його «Статуту» в «Руській Правді» мало що змінювалося, себто формування Широкої Правди закінчилося в 12 столітті.

Кожна стаття у «Статуті Великого князя Ярослава» і «Правді Руській» являє собою судове рішення того чи іншого князя, вирок, який ставав не тільки нормою судочинства при розгляді аналогічних справ, а й морально-етичною нормою, що формувала свідомість і світогляд цілого народу. Так, «Статут Великого князя Ярослава» починається своєрідним зверненням до тих, хто судить людей, аби вони були уважними і не прийняли несправедливого рішення, не засудили невинну людину: «Убого не можна помилувати, тому що зло має бути відплачене злом, а тому суддям належить вникати в суть справи, оскільки мають право судити без слідств і без тортур. Будь-який справедливий вирок людина не скоро прийме, хай не судять неповинного, не убивають» .

У «Руській Правді» злочинець не індивідуалізується, але незалежно від соціального стану підлягав тим самим карам. Для руського права байдуже хто він: боярин, горожанин, дружинник, смерд, холоп, закуп; частіше індивідуалізується за соціальним становищем жертва злочину. Державне керівництво здійснювалося по принципу дуалізму: князь – віче. Верховенство і першість навіть київського князя були досить позірними, бо зумовлювалися лише непересічністю індивідуальності князя. Віче складало з претендентом на престол договір на керівництво князівством, а при порушенні такої домовленості – усувало князя. Князь також відповідав перед судом князівського зібрання. Ярослав Мудрий дотримувався проти – візантійської правової доктрини, бо вважав за необхідне підтримувати князево-вічевий устрій, а не чужий Русі – візантійський цезаропапізм.

Жодна стаття «Руської Правди» не фіксує наявності антидержавних злочинів, таких як: державна зрада, зневага величі Русі та її князя. Політичні й суспільні обставини в державі не потребували заходів для дотримання громадянином відповідного ставлення до держави. Патріотична свідомість і конкретна діяльність забезпечували поступ національної ідеї.

До людини, її вільних чи не вільних переступів спрямовано і карний кодекс «Руської Правди». За розширенням карного кодексу ми можемо документально говорити про стан суспільно-політичної думки і становище держави і її володарів. Карне право пройняте панівною ідеологією суспільства, тотожністю в поглядах на людину, на власну державу та інші народи. «Руська Правда» цікава і як джерело правничої термінології: видок (свідок, що бачив), послух (свідок, що чув), свод (очна ставка), верв, віра, дика віра, куна, ногата, вікша, гривна, продажа, урок, різа, головажня, уброк і ін. «Руська Правда» пройнята ідеями гуманізму, що характеризує не тільки рівень судочинства, а й зближує його з передренесансними ідеями в Європі, суть яких ми бачимо в акцентуванні уваги на людині і її праві на життя.

Також, відзначають, що взаємини в суспільстві з чужинцями злагіднювались і їм часом надавалося упривілейоване становище у зіставленні з своїми громадянами. Все, що зафіксовано в карному кодексі «Руської Правди», стало однією з головних рис української духовності, стало дзеркалом суспільної ідеології, релігійних поглядів на людину і державу і гармонізувало їхні взаємовідносини через карне право.

«Руська Правда» фіксує захист щодо жінки: карний кодекс передбачав за вбивство жінки ту ж саму кару, що й за вбивство чоловіка, а соціальне становище при винесенні вироку не має значення. Це досить промовисте свідчення становища жінки як в родині, так і в суспільстві.

Ще князь Володимир Великий за намовою ієрархів ввів смертну кару. Ярослав Мудрий надав смертній карі характеру державної чинності, апробованої і контрольованої державою.

В «Руській Правді» було значною мірою звужено сферу застосування прямої помсти потерпілого: дедалі більшу роль відігравало відповідне судове рішення. Замість покарання у вигляді якоїсь фізичної дії встановлювалися кримінальні штрафи. Остання редакція «Руської Правди» деякими положеннями веде нас низкою ознак в обороті громадянського побуту. «Руська Правда» врегульовувала ранньофеодальні відносини, зміцнювала князівську владу, вирішувала питання власості, встановлювала відповідальність за злочин. Себто Ярослав Мудрий обмежив кровну помсту, бо за «Руською Правдою» акт помсти зводився вже до виконання судового вироку. Для виконання вироку вже стали потрібними докази злочину через свідків, що його бачили і чули та очна ставка їх із злочинцем, щоб запобігти наклепу, який карався особливо суворо. Було введено приватно - правове відшкодування матеріальних та моральних збитків (головщина, урок) та публічно-правову кару (віра, продажа, поток).

Крім цивільного права Ярославові приписють: нове перевірення і поширення церковного законодавства і правосуддя. Так званий «Устав або Сувій Ярослава» подавав обсяг компетенцій церковних судів. Тут стрічаємося вже із компетенціями митрополичого суду, чого не було ще в «Уставі Володимира».

Отож, Київська Русь, одна на цілу Європу, відмовилася від кровної помсти і смертної кари, запровадивши державно-церковне судівництво і публічну кару ще з середини 11 ст. Кровна помста була замінена викупом для близьких покривдженого, але й він здійснювався лише при повному доведенні факту злочину.

РОЗГЛЯД СТАТЕЙ «РУСЬКОЇ ПРАВДИ»

Коротка і Розширена Правда містять статті, що походять з дуже давніх часів: ст. 3-5 – покарання за удар мечем або застосування іншої зброї;

ст. 6 – про вбивство злодія на місці злочину;

ст. 7 – про недопущення самоуправства;

ст. 12-14 – про повернення збіглої челяді і втікачів злочинців;

ст. 8 – про надання допомоги потерпілим мореплавцям;

ст. 13 – про гарантування отримання майна нащадкам померлих іноземців, які проживали в своїй батьківщині.

«Руську Правду» умовно можна поділити на 4-и частини:

1) правові норми про вбивство ( ст. 1 ).

2) правові норми про тілесні ушкодження ( ст. 2-7 ).

3) правові норми про образу ( ст. 8-10 ).

4) правові норми про порушення права власності ( ст. 11-18 ).

Однаково каралось навмисне вбивство і вбивство з необережності. Звичай кривавої помсти залишився і при побитті людини, та, якщо постраждалий не мав такої змоги, винуватець повинен був сплатити йому як за образу, так і за лікування. Образа гідності людини каралася досить жорстоко: за висмикування частини вусів чи брів треба було сплатити штраф учетверо більший, ніж за відсічення пальця.

До нормотворчої діяльності Ярослава Мудрого належить ще й «Покон вирний», укладений літописцями до «Короткої Правди» після тексту «Правди Ярославичів». «Покон вирний» ставить у законодавчі межі діяльність посадових осіб, які збирали податок і виконували окремі судові функції. «Покон вирний» встановлював межі грошових відрахувань і харчового задоволення чиновників та їхніх помічників.

З іменем Ярослава пов’язують також «Покон мостникам»,тобто установлення побору на користь княжих службовців, які здійснювали будівництво та ремонт річкових мостів та міських доріг.

Відома є також «Правда Ярославичів» спрямована насамперед на охорону життя княжих чиновників, князівської власності і власності найвпливовіших посадових осіб давньоруської держави. Найвищі грошові кари були за вбивство дворецького, під’їздного, тіуна і менші за вбивство конюшого, дружинника і ін. Якщо вбивцю не знаходили, то штраф сплачувала сама верв, в окрузі якої було знайдено тіло загиблого. Ці норми зафіксовані в ст. 19 – 25 «Правди Ярославичів». Також були вагомі покарання за вбивство раби-кормилиці або дядька-вихователя і смерда або холопа. «Правда Ярославичів» визначала відповідальність за крадіжку або знищення княжої худоби, бортей, межевих знаків, княжих човнів, сіна, сокола, голубів і ін. ( ст. 28; 31-32; 34-37; 39). У статтях 31 і 40 є вказано про співучасть у вчиненні злочинів; ст. 33 – забороняла карати без княжого дозволу; ст. 38 – забороняла вбивство злодія на місці злочину.

Розширена редакція «Руської Правди» дійшла до нас убагатьох списках: «Мірилах Праведних», «Кормчих Книгах» і ін. Найдавніший з цих списків вміщений у «Синодальній Кормчій» 1282 р. «Розширена Правда» поширювалась на всю територію давньоруських земель, вона поєднувала правові документи Ярослава, Ярославичів і «Устав Володимира Мономаха». Перша має назву «Суд Ярослава Володимировича. Правда Руська», і вміщує 52 статті – більшість норм «Короткої Правди», доповнені з 1072 по 1113 рр. Святославом, Із’яславом, Всеволодом та їхніми наступниками.

Друга частина – «Устав Володимира Мономаха», який вміщує статті з 53 до 121. Устав появився в 1113 р. через повстання черні проти князівської адміністрації і лихварства.

Чимало статей «Розширеної Правди», навіть у першій її частині – «Короткій Правді» (ст. 1 – 52) не відображені, що свідчить про те, що вони є результатом законодавства пізнішої доби. Зокрема це стосується найвищої міри покарання – віддавання на поралу (розграбунок), вири за чужу провину (ст. 4 – 8), за вбивство княжого представника, ремісника (ст. 11, 15), катування залізом і водою (ст. 21 - 22), відповідальності хазяїна за крадіжку вчинену його холопом (ст. 46).

Деякі статті «Короткої Правди’’ повторюються у 2-ій частині «Розширеної Правди». «Розширена Правда» і «Устав Володимира Мономаха» – ширше регулюють коло суспільних відносин, в яких вже закладено перші норми цивільного, процесуального, кримінального, сімейного, шлюбного, спадкоємного, опікунського та інших галузей права.

«Правда Руська», створена за Ярослава Мудрого, впродовж наступних десятиліть і століть доповнювалася і редагувалася його нащадками, зокрема, Володимиром Мономахом. Таким чином, формування Широкої правди закінчилося в 12 ст. Цей документ став основою для документів наступних епох, зокрема «Литовського статуту».

В статтях документа «Правда Руська» зафіксовано все те, що трапилося в житті, з чим князівська влада і ціле суспільство боролися. Князівська влада ставила собі за мету передбачити максимум ситуацій, які потребували законодавчого вирішення. Але в карному кодексі обійдені правовою увагою інтелектуали-книжники, творці духовності. Кожна стаття у «Правді Руській» викликана практичним життям, тому за викладеними в ній положеннями - конкретні живі поняття, реальна суспільно-побутова історія тогочасної держави та її народу, його погляди на морально-етичні норми, їх дієвість у суспільстві. У центрі уваги «Правди Руської» – людина. Саме до особистості, як представника тогочасного суспільства, до її вільних чи невільних порушень існуючого законодавства спрямовано і карний кодекс «Правди Руської».

Вся «Правда Руська» загалом і кожна її стаття зокрема перейняті ідеями глибинного гуманізму, прагненням пошанувати людину, захистити її права й інтереси. Це характеризує не тільки рівень судочиннства, а й говорить про зародження передренесанських ідей у суспільстві, що так само з’явилися і в літературі.