5.3.5Стратегія міжнародної диверсифікації

Стратегія міжнародної диверсифікації передбачає функціонування диверсифікованого портфеля на великій кількості національних ринків. Широке розповсюдження дана стратегія отримала в середині 80-х, коли стало ясно, що диверсифіковані міжнародні компанії мають переваги над звичайними міжнародними компаніями. З цього часу дана стратегія, яка в осн-му баз-ся на технологічних і брендових стратегічних відповідностях стала найголовнішим джерелом конкур-х переваг для міжнар-х компаній.

Такі компанії можуть захоплювати значні частини ринку інших країн за рахунок продажу товарів протягом певного проміжку часу по цінам нижче собівартості, покриваючи різницю за рах-к прибутків, які отримують на вже зайнятих ринках. Їх національні конкуренти не можуть собі цього дозволити і втрач-ть свою частку ринку. Ця стратегія може передб-ти реалізацію стр-ї глобалізації, т-то просування на всіх ринках стандартизованих т-рів, робіт чи послуг. Осн перевага цієї стр-ї- зниження затрат на просування товару за рахунок створення іміджу організації, чиї товари або послуги однаково якісні у всьому світі. Один із шляхів реалізації цієї стр-ї- франчайзингова схема.

5.4Функціональні стратегії.

5.4.1Стратегії наступу і оборони

Конкуренцію можна порівняти з війною. Така аналогія породила окремі терміни в стратегічному управлінні, наприклад, оборона , “партизанський напад” і ін.

Величина конкурентних переваг в процесі конкуренції змінюється. Якщо фірма має якісь переваги над конкурентом, то ці конкуренти будуть вживати заходи, які підвищують їх власні конкурентні переваги або знижують конкурентні переваги інших. Сукупність заходів по утриманню і набуттю конкурентних переваг випереджаючого характеру відносять до категорії наступальних стратегій. Оборонними стратегіями називають заходи, які мають характер реакції.

Виділяють декілька напрямків реалізації стратегії наступу:

• наступ на сильні сторони конкурента;

• наступ на слабкі сторони конкурента;

• багатоплановий наступ;

• захват стратегічних рубежів;

• партизанський напад;

• випереджаючі дії.

Якщо організація піддалась нападу, то вона змушена вдатися до стратегій оборони. Існує декілька основних шляхів захисту. Перший – неухильне посилення конкурентної позиції.:

• розширення продуктової лінії з метою ліквідації вакантних ніш для атакуючих;

• запуск продуктів з параметрами, близькими до аналогічних товарів конкурентів;

• підтримання низьких цін на товари, які максимально відповідають товарам конкурентів;

• укладання з дистриб’юторами і ділерами ексклюзивних договорів;

• надання ділерам значних знижок з метою зниження їх зацікавленості у співробітництві з конкурентами;

• безкоштовне або недороге навчання персоналу організацій –споживачів по експлуатації і просуванню товарів фірми;

• скорочення строків поставки запасних частин споживачам;

• збільшення строків гарантії;

• активне патентування перспективних технологій;

• участь у розробці і освоєнні нових технологій;

• мінімізація кількості постачальників, які працюють також і з конкурентами.

Другий шлях – чітке інформування конкурентів про наміри вжити серйозні відповідні заходи у випадку нападу. Мета – переконати потенційних агресорів не здійснювати напад. На потенційних агресорів можна вплинути наступним чином:

• робити заяви на вищому рівні про плани зберегти ринкову частку підприємства;

• робить заяви про плани модернізації виробничих потужностей з метою достойно відреагувати на прогнозований ріст попиту;

• розпускати чутки про запуск нових продуктів, проривних технологій;

• різко і сильно реагувати на дії слабких конкурентів з метою створення іміджу організації, яка може за себе постояти.