
- •Тема 5.
- •5Види стратегій і особливості їх використання.
- •5.1Класифікація стратегій.
- •5.2Глобальні стратегії
- •5.2.1Стратегія мінімізації витрат.
- •5.2.2Стратегія диференціації
- •5.2.3Стратегія фокусування
- •5.2.4Стратегія інновацій
- •5.2.5Стратегія оперативного реагування
- •5.3Корпоративні (портфельні) стратегії
- •5.3.1Стратегія зв’язаної диверсифікації
- •5.3.2Стратегія незв’язаної диверсифікації
- •5.3.3Стратегія відкачки капіталу і ліквідації
- •5.3.4Стратегія зміни курсу і реструктуризації
- •5.3.5Стратегія міжнародної диверсифікації
- •5.4Функціональні стратегії.
- •5.4.1Стратегії наступу і оборони
- •5.4.2Стратегія вертикальної інтеграції
- •5.4.3Стратегії для організацій, що займають різні галузеві позиції
- •5.5Стратегій конкуренції на різних етапах життєвого циклу організації.
- •5.6Продуктово-товарні стратегії
- •5.7Ресурсні стратегії
- •5.8Функціональні стратегії (за Шершньовою)
Тема 5.
5Види стратегій і особливості їх використання.
5.1Класифікація стратегій.
Різноманітність стратегій, які використовують в стратегічному управлінні ускладнює їх класифікацію. Серед класифікаційних ознак найбільш суттєвими є наступні:
рівень прийняття рішень;
базова концепція досягнення конкурентних переваг;
стадія життєвого циклу галузі;
відносна сила галузевої позиції підприємства;
ступінь “агресивності” поведінки організації в конкурентній боротьбі.
Ускладнює класифікацію стратегій те, що більшість стратегій не можуть бути однозначно визначеними за однією з ознак.
Всі стратегії можна поділити за трьома ознаками (Забєлін):
приналежність до 5 основних стратегій досягнення конкурентних переваг (глобальні стратегії);
належність до стратегії управління портфелем сфери бізнесу (портфельні стратегії);
приналежність до стратегій, які використовуються в залежності від зовнішніх і внутрішніх умов (функціональні стратегії).
Інший підхід да класифікації див. Шершньова, стр.127.
5.2Глобальні стратегії
5.2.1Стратегія мінімізації витрат.
Основним джерелом мінімізації витрат є встановлення оптимального значення обсягів виробництва (виробничий ефект масштабу) та просування і збуту (маркетинговий ефект масштабу).
Виробничий ефект масштабу полягає в тому, що при збільшенні обсягів виробництва собівартість одиниці продукції зменшується за рахунок зменшення питомих постійних витрат.
Тому такі заходи, як зменшення витрат на науково-дослідні роботи чи перехід на більш дешеву і низькоякісну сировину в рамках вже існуючих технологій не вважається способом реалізації стратегії мінімізації витрат.
Фактори, що сприяють використанню стратегії мінімізації витрат:
галузь виробляє достатньо стандартизовану продукцію і можливості диференціації обмежені;
попит еластичний по ціні;
ймовірність переходу споживачів товару на інший товар велика.
Організації, які зробили ставку на стратегії мінімізації витрат, повинні ретельно слідкувати за змінами в галузевих технологіях, перевагах споживачів, бути готовими в короткі строки здійснити модернізацію обладнання або навіть його повну заміну чи внести потрібні корективи в асортимент своєї продукції. В іншому випадку вони ризикують потерпіти невдачу.
Найбільш вразливими є організації, які зробили ставку на стратегію мінімізації витрат до величини завантаження потужностей. Вважається , що оптимальним є 95% навантаження від максимального. При більшому завантаженні непропорційно зростає темп зносу обладнання. При меншому – різко зростає собівартість продукції, обумовлена збільшенням частки постійних експлуатаційних витрат.
Недоліки, які притаманні стратегії мінімізації витрат можуть бути частково або повністю усунені шляхом підвищення гнучкості виробництва. Головною слабістю цієї стратегії є її відносне протиріччя із стратегією диференціації, тобто виробництвом великої кількості модифікацій продукції. Це пояснюється тим, що найбільш повно переваги виробничого ефекту масштабу досягаються при достатньо великих обсягах виробництва. Тобто, при наявності у виробника сильно диверсифікованої продуктової лінії він не завжди може досягти мінімальних питомих витрат.