8. За допомогою смакового аналізатора визначається придатність їжі і рефлекторно включається в роботу весь апарат травлення: виділення слини, секреція шлункового соку.
Периферичною частиною смакового аналізатору є смакові цибулини, розміщенні в смакових сосочках слизової оболонки язика. Вони являють собою бруньки нейроепітеліальної структури (мал. 7).
Смакові цибулини є також у слизовій оболонці м’якого піднебіння і надгортанника. Кожна смакова цибулина складається з опорних і рецепторних клітин. В кожній по 9-10 рецепторних клітин, що мають вирости, які виходять через пори клітки. Через отвір, що відкривається на поверхні смакового сосочка, до смакової цибулини проникають розчиненні у слині речовини і збуджують ці відростки.
Рецептори смакового аналізатора пов'язані з чутливими волокнами язикового, язиково-глоткового і блукаючого нервів
Збудження, що виникло в рецепторах, передається на чутливі закінчення аферентного нерву 2-3 нервових волосків і по останньому надходить до ядер довгастого мозку. Кірковий центр смакового аналізатора розташований в ділянці звивини морського коня.
Збудником смакового рецептора є хімічні речовини, що знаходяться у розчинному стані. Природнім розчинником у ротовій порожнині є слина. Смакові відчуття: на 4 групи – солодке, кисле, гірке і солоне. Всі інші відчуття – комбінації цих 4 смаків.
Солодке відчувається кінчиком язика, кисле – бічними поверхнями, гірке – коренем язика, солоне всією поверхнею (мал. 6).
Кислий смак, обумовлений наявністю іонів (Н+) у розчині кислот, у сильних і слабких кислот однаковий. Солоний забезпечується солями Na. Солодкий – обумовлений наявністю у цукрах – гідроксильних груп (ОН-).
Мал. 6. Рецептори смаку.
Л.Бейдлер вважає, що молекули гірких і солодких та зарядженні частки кислих і солоних речовин взаємодіють з молекулами рецепторного білка, що входить до складу мембрани смакової клітини.
Молекула рецепторного білка, що сприймає кисле й солоне, несе на собі електричні заряди, з якими взаємодіють іони. Молекула білка при цьому конформується, відкриваючи мембрані пори і викликаючи деполяризацію мембрани. Далі виникає хвиля збудження, що йде до ЦНС.
Формування солодкого й гіркого смаку Р.Шеленбергер пов’язує з молекулярною структурою речовин. Солодкий смак мають речовини, в молекулах яких є водневі донорно-акцепторні групування. Донорами водню є гідроксильні іони і аміногрупи. Акцептором є кисень.
В молекулах рецепторних білків, що сприймають солодке, розташовані 2 подібні донорно- акцепторні групування. Завдяки цьому солодка речовина завдяки водневих зв’язків викликає конформаційні зміни в рецепторному білку. Наступна за цим зміна іонної проникності мембрани обумовлює формування рецепторного потенціалу та нервового імпульсу.
У гірких речовинах донорно-акцепторні групи розташовані на відстані вдвічі меншій, ніж у солодких. Відповідну структуру має і гірко чутливий білок клітинних мембран.
9. Встановлено, що у всіх внутрішніх органах є спеціальні рецептори – інтерорецептори (внутрішні), які сприймають зміни в діяльності цих органів під впливом дії фізичних і хімічних агентів.
Імпульси, що надходять в ЦНС від інтерорецепторів, відіграють важливу роль у регуляції функцій різних органів. Завдяки цим імпульсам регулюється кров’яний тиск у судинах, обмін речовин, кровопостачання тканин, координується діяльність різних органів і систем.
Мал.7. Смакові бруньки.