50. Специфіка публічної монологічної мови.

Публічною вважається мова, адресована широкому загалу. Одним із її основних різновидів є ораторська мова, що функціонує як форма живого спілкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього і переконання. Монолог, монологічне мовлення (від моно і греч. lуgos - слово, мова), вид мови, зовсім або майже не пов'язаної (на відміну від діалогічної мови) з мовою співбесідника ні в змістовному, ні в структурному відношенні. Монологічне мовлення володіє набагато більшою мірою традиційності при виборі мовних, композиційних і інших засобів, має, як правило, складнішу синтаксичну побудову в порівнянні з репліками в діалозі. У побутовому спілкуванні монологічне мовлення зустрічається украй рідко, що дало підставу Л. У. Щербе припустити її похідна від діалогічної (у історичному плані). Основні комунікативні ситуації її вживання - сфера мистецтва, ораторського виступу, спілкування по телебаченню і радіо, ситуація навчання (мова вчителя в класі і т. п.). По своїй мовній і структурно-композиційній організації монологічне мовлення набагато складніше, ніж інші види мови; ці її особливості вивчає т.з. лінгвістика тексту (проблема складного синтаксичного цілого, абзацу і т. п.). Особливим різновидом монологу є так званий внутрішній монолог, в якому імітується емоційно-розумова діяльність людини в її безпосередньому протіканні («потік свідомості»), Відповідно в монологічному мовленні цього типу часто уживаються переривисті, незавершені фрази, зовні не пов'язані один з одним синтаксичні побудови. Сума втрат інформації при монологічному повідомленні може досягати 50%, а в деяких випадках і 80% від об'єму початкової інформації. Монологічність в спілкуванні виховує людей з малорухливою психікою, низьким творчим потенціалом.

51. Специфіка публічної діалогічної мови.

Діалог відбувається у процесі спілкування, при цьому людина самовизначається, виявляє свої індивідуальні особливості. За формою взаємодії можна судити про комунікативні вміння (або їх відсутність), риси характеру людини; за специфікою організації мовлення - про загальну культуру та грамотність (або їх недостатній рівень). Навіть процес навчання на комунікативно-діяльнісній основі передбачає його побудову як моделі процесу спілкування. Наукова література подає строкату класифікацію видів діалогу: побутовий, навчальний, художній, діловий. За функцією діалоги можуть бути запитально-відповідальними, розповідними, полемічного характеру (діалог-суперечка, діалог-сварка тощо), а за метою висловлювання розмежовуються побутовий діалог, проблемний і художній.

52. Змістова організація основної частини публічного виступу (виклад матеріалу, доказ, спростування).

 Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним  . Насиченість промови тим чи іншим  типом  матеріалу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести положення і переконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен.

Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає і редагує текст. Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати треба на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, чи конспекту розгорнутого плану виступу. Головним в ораторському мистецтві є майстерність пере­конання. Дані сучасної психології свідчать про те, що пере­важна більшість людей оцінює свої можливості перекону­вати інших надто оптимістично. Насправді немає нічого важчого, ніж змусити людину змінити свою точку зору.  Особливе місце в ораторському мистецтві посідає доказ хибності або безпідставності будь-якої тези - спростування, яке частіше використовується у дискусії або полеміці. Спростуванням називається логічна операція установлення хибності або необґрунтованості положення, яке висунуте як теза. Поняття спростування - відносне поняття, тобто сама операція має смисл лише у відношенні процесу доказу, який відбувся, коли намічається дискусія між присутніми або відсутніми учасниками, з яких того, хто висунув тезу, називають пропонентом, а супротивну сторону, яка виступає із спростуванням, - опонентом. Будучи операцією, спрямованою на руйнування доказу, який відбувся раніше, спростування може бути виконано трьома способами. Перший спосіб -спростування тези, другий- спростування демонстрації, третій – спростування_аргументів.