1.Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства.

2.Мова – суспільне явище. Функції мови.

3.Українська літературна мова й мова професійного спрямування.

4.Специфіка мови професійного спілкування.

5.Комунікативні якості професійної мови.

6.Складники системи національної мови.

7.Мовне законодавство в Україні.

8.Статус української мови як державної.

9.Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.

10.Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови.

11.Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.

12.Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.

13.Давня література й початки формування літературної мови.

14.Усна й писемна форми української літературної мови.

15.Функціональні різновиди української літературної мови. Їхні основні ознаки.

16.Стильові різновиди сучасної літературної мови й фахова мова.

17. Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.

18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.

19. Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.

20. І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.

21.Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору.

22.Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури.

23.Новаторство мовно-поетичної творчості Т.Шевченка.

24.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.

25 Принципи українського правопису.

26.Науковий стиль сучасної української літературної мови.

27.Писемні форми репрезентації результатів студентських досліджень (конспект, тези, реферат).

28.Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови.

29.Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика.

30.Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.

31.Поняття “термін”, „термінологія”, “терміносистема”. Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.

32.Пряме й переносне значення слова. Вияви полісемії в різностильових текстах.

33.Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у різностильових текстах.

34.Вияви антонімії, паронімії та омонімії в різностильових текстах.

35.Мовна надмірність і мовна недостатність у різностильових текстах.

36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.

37. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові.

38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.

39. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів.

40.Поняття „граматична норма”. Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.

41.Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.

42.Синтаксична норма. Складні випадки керування.

43.Синтаксична норма. Порядок слів у реченнях.

44.Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та діприслівникові звороти.

45.Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.

46.Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.

47.Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності української мови.

48.Публічний виступ як різновид усної мови. Підготовка публічного виступу.

49.Публічний виступ і функціональні типи мовлення (розповідь, опис, роздум).

50.Специфіка публічної монологічної мови.

51.Специфіка публічної діалогічної мови.

52.Змістова організація основної частини публічного виступу (виклад матеріалу, доказ, спростування).

53.Мовний етикет.

54.Традиційні формули звертання в діловому та науковому стилях.

55.Сучасні лінгвістичні словники як основне джерело фахової та мовної інформації.

56.Термінологічні словники як основне джерело фахової інформації.

57.Типи економічних словників, їхня характеристика.

1. Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства.

З давніх-давен люди постійно висловлювали свої думки, почуття, переживання, мрії в худ творах, виражали в них свій життєвий і трудовий досвід.

Література – це мистецтво слова. За допомогою слів автор створює худ образ – поетичне відображення уявлювальних письменником подій, людей, явищ. Кожний образ складається з тісно повязаних між собою худ деталей. Вони становлять широку картину реальної дійсності.Література відіграє віжливу роль в житті суспільства. Твори мистецтва через худ образи пропагують передові ідеї часи, відображають боротьбу народу за волю, показують рушійні сили цієї боротьби, викривають недоліки й пороки громадського та побутового життя, збуджують у людей пргнення усунути їх.

Українські романтики збагатили досягнення української літератури тим, що внесли до неї культ минувшини. Заслуга всіх тих письменників була в тому, що вони показали здатність української мови до літературного життя, поважно заглянули в побут і душу селянина, виплекали й поширили любов до рідної мови й рідного народу і звеличили минуле України. . Проблеми національного самоусвідомлення і но-вочасного професійного рівня були визначальними для різних галузей українського мистецтва. У перші десятиріччя XIX ст. в Україні виникає професійний театр (Київ, Харків, Полтава, Ніжин, Катеринослав), але український репертуар для тогочасних мандрівних труп був небагатий, за винят¬ком п'єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, піз¬ніше Т. Шевченка та Я. Кухаренка.

Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Українська мова своєю красою і багатством давно привертала увагу вчених.

Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:"Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?".

2. Мова – суспільне явище. Функції мови.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:

1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.

2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.

6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.

9.Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.