36.Склад і структура оборотних фондів.

Поточні витрати фінансових коштів в процесі виробничо-господарської діяльності підприємства здійснюють певний кругообіг Г(гроші)-Т(товар)-В(продукція)-Т(товар)-Г(гроші) Г’>Г Т’ >Т

Виробничі запаси- становлять найбільшу частину оборотних фондів. Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди.Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну структуру.Оборотні фонди – це частина виробничих фондів, які повністю споживаються у кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на вартість створюваної продукцію. Їх речовим змістом є предмети праці, а також деякі засоби праці.Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо.

37. Методи нормування оборотних коштів.Для одержання прибутку з мінімальними витратами на запланований обіг виробництва та реалізації продукції винна дотримуватись відповідності складу, структури та наявності оборотних коштів.Визначення планової потреби в оборотних коштів передбачає розробку норм та нормативів . До них відноситься:1)Норматив оборотних коштів у виробничих запасах (транспортному, технологічному, підготовленому,поточному,страховому.). 2)Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. 3)Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодах.4)Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції.5)Сукупний норматив оборотних коштів.

38.Показники рівня ефективності використання оборотних коштів. Вона характеризується слідуючими показниками:1)Коефіцієнт обертання

Коб = ; де Коб - Коефіцієнт обертання; РП – обсяг реалізованої продукції.

2) Коефіцієнт зваження оборотних коштів Кз = ; де Коб - Коефіцієнт обертання; РП – обсяг реалізованої продукції.

3) Тривалість одного оберту Тоб = ; де Д – кількість днів в період; Коб – Коефіцієнт обертання; Тоб - Тривалість одного оберту.

4)Коефіцієнт рентабельності оборотних коштів РРобк = *100% ; де П- прибуток; Сзнок – нормовані кошти; РРобк - рентабельності оборотних коштів.

Шляхи ефективного використання оборотних коштів:1)Оптимізація запасів оборотних коштів; 2)Зменшення тривалості виробничого циклу;3)Реалізація непотрібних матеріальних цінностей;4)Заміна дорогих матеріалів на дешевші. 39.Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів Одним з основних факторів успіху будь-якого бізнесу є здійснення ефективного використання його оборотних активів. Особливо це актуально зараз за ситуації нестабільної економічної системи України та світової економічної кризи. Саме тому так стрімко відбувається узгоджування та удосконалення українського законодавства з міжнародним. Створення більш сприятливого інвестиційного клімату підштовхне міжнародні компанії до більш активного виходу на український ринок. Ефективно управляючи оборотними активами можна достатньо швидко досягти позитивних результатів у фінансовому оздоровленні підприємства. Розробка стратегії фінансового оздоровлення організацій обов’язково включає розробку принципів використання оборотних коштів як найбільш мобільної частини майна. Ефективне використання оборотних коштів в першу чергу передбачає визначення оптимальної величини, розробку варіантів фінансування та забезпечення ефективності їх використання. Оптимальна величина оборотних коштів повинна з однієї сторони забезпечувати безперебійне ефективне функціонування підприємства, з іншої – мінімізувати наявність недіючих поточних активів. При деякому оптимальному рівні оборотних коштів прибуток стає максимальним. Подальше зростання оборотних активів, приводитиме до того, що підприємство матиме в своєму розпорядженні вільні активи, утримання яких призводить до витрат і зниження прибутку. У сучасних умовах украй важливо правильно визначати потребу в оборотних коштах. Оборотні кошти підприємства повинні бути розподілені по всіх стадіях кругообігу у відповідній формі й у мінімальному, але достатньому обсязі. Наднормативні запаси відволікають з обігу грошові кошти,свідчать про недоліки матеріально-технічного забезпечення, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Усе це приводить до омертвіння ресурсів,їхньому неефективному використанню. Отже, як висновок, можна відмітити,що обсяг оборотних активів має бути достатнім для забезпе­чення в довгостроковому періоді стабільної виробни­чої та фінансової діяльності підприємства. Крім того, він повинен бути оптимальним у контексті управлін­ня поточною діяльністю підприємства, тобто забез­печувати ліквідність та платоспроможність госпо­дарюючого суб'єкта на належному рівні. 40.Сутнісна характеристика інвестицій Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Для сутнісно-змістової характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, тобто за їхнім функціонально-елементним складом. Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні)інвестиції. У свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні — на прямі й портфельні. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестицій, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту називаються портфельними. Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об’єктів багато в чому залежить від пропорцій між державними та приватними інвестиціями. 42. Обгрунтування джерел фінансування капіталовкладень Низький технічний і організаційний рівень виробництва, недостатнє фінансування наукових досліджень не дають можливості підприємствам розвиватися на інноваційній основі. Без активізації капіталовкладень, спрямованих на реструктуризацію та відновлення основних фондів, удосконалювання технології, організації і управління виробництвом, проблема формування власного  розвиненого промислового  ринку ніколи не буде розв’язана. Зростання виробничих капіталовкладень повинне привести до підвищення продуктивності праці та більш повному завантаженню виробничих потужностей. У той же час, огляд економічної літератури теоретичного і прикладного характеру показує, що багато питань з цієї проблеми не знаходять відповідного відображення, існує  недостатність наукового обґрунтування та методичних розробок щодо використання  сучасних інвестиційних і фінансових інструментів. Відповідно до ст. 140 ГК України джерелами формування майна підприємства і, отже, джерелами капітальних вкладень можуть бути: власні фінансові ресурси, бюджетні асигнування, кредити, безоплатні або благодійні внески, інші джерела, не заборонені законодавством України.В індустріально розвинених країнах основним джерелом фінансування капітальних вкладень є власні кошти корпорацій. Прибуток підприємств   спрямовується, головним чином, на капіталовкладення, на нього приходиться приблизно 70% всіх інвестицій.Щодо фінансування капіталовкладень українських підприємств, основним джерелом усіх інвестицій є також власні кошти.За даними аналізу структури джерел капіталовкладень промислових підприємств  Дніпропетровської області у 2004 р. частка власних коштів у інвестиціях складає   десь  56 % Чистий прибуток складає з них усього 10 %.

44.Характристика інвестицій. Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Той, хто має капітал і вкладає його у ту або іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням. У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто підприємства й окремі власники капіталу. Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції. Внутрішні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) однієї країни в підприємства цієї самої країни. Зовнішні інвестиції — це вкладення в підприємства іноземного капіталу. Усі внутрішні та зовнішні інвестиції можуть бути приватними або державними. У свою чергу, зовнішні інвестиції поділяються на прямі та портфельні. Прямі — це вкладення капіталу за кордоном. Їх величина дорівнює не менш як 10% вартості того чи іншого проекту. Портфельні — закордонні інвестиції розміром до 10% вартості капітального проекту, що здійснюється за їх допомогою. Усі внутрішні інвестиції поділяються на фінансові і реальні. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємством або державою. Реальні інвестиції — це вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки з метою оновлення існуючих і створення нових благ. Такі інвестиції забезпечують одержання набагато більшого прибутку. Реальні інвестиції дістали ще назву виробничих, або капітальних, вкладень.

46. Фінансові інвестиції (цінні папери),їх види, порядок випуску. Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.Існує два види цінних паперів: цінні папери на пред'явника та іменні цінні папери. Цінні папери на пред'явника перебувають в обігу вільно, труднощі обігу іменних цінних паперів пов'язані з перереєстрацією прав власності на них.1. Основні цінні папери поділяються на пайові та боргові. До пайових цінних паперів відносяться - акції. До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації; б) казначейські зобов’язання республіки; в) ощадні сертифікати; г) векселі. 2. Похідні цінні папери: а) деривативи (опціони, ф’ючерси, варіанти). б) депозитарні розписки. 3. Особливі цінні папери. Інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів та компаній.

47.Інноваційні процеси та їх класифікація. У звичайному розумінні інноваційні процеси, що мають місце у будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у бізнес-практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричиняючи у ній прогресивні зміни.

Класифікація інноваційних процесів (новин, нововведень)\

48.Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень.Економічний ефект характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за розрахунковий період і обчислюється за загальноприйнятою методикою.

де Енг/вв — народногосподарський економічний ефект, або внутрішньовиробничий економічний ефект;Рт — результати від впровадження техніко-організаційних нововведень;Вт — витрати на впровадження технічних та організаційних нововведень;Т— трозрахунковий період.Результати та витрати кожного року слід визначати з урахуванням чинника часу за допомогою спеціального коефіцієнта приведення а, що обчислюється за формулою:

де Ен — норматив приведення різночасових витрат і результатів;tp — розрахунковий рік;t — рік, за який витрати й результати приводяться до рівня розрахункового року. Економічний ефект технічних нововведень з урахуванням чинника часу дорівнює

де Рь Bs — вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду;tn, tK — відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.Загальні результати технічних нововведень визначаються сумою основних і супровідних результатів:

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення (Вт) за розрахунковий період охоплюють витрати на виробництво (Ввир) та витрати на використання (Ввик) продукції і визначаються за формулою:

Оцінка внутрішньогосподарського (комерційного) економічного ефекту зазвичай здійснюється з використанням таких показників:• прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації);

• похідних вимірників — коефіцієнта ефективності капітальних витрат (внутрішньої норми ефективності, терміну окупності капітальних витрат тощо).