Тема 2.4. Удосконалення системи управління і кооперативної демократії Лекція 10 План

1. Основні зміни системи управління у споживчій коопе­рації, що відбулися за роки незалежності.

2. Удосконалення організаційної побудови органів гро­мадського самоврядування і професійного апарату управління. Напрями становлення нової системи взаємовідносин між ними.

3. Шляхи розвитку кооперативної демократії.

Література

1. Закон України "Про господарські товариства".

2. Бабенко С.Г., Гелей С.Д., Гончарук Я.А. та ін. Основи кооперації. - К.: Знання, 2004.

3. Семчик В.І. Кооперативне право. - К.,1998.

4. Хміль Ф.І. Менеджмент. - К., 1995.

5. Хміль Ф.І. Організаційно-кооперативна робота. - К.: НМЦ "Укоопосвіта", 1996.

6. Довідник інструктора організаційно-кооперативної ро­боти. - К., 2007.

7. Матеріали XX з'їзду споживчої кооперації України. - К., 2009.

8. Васько О.А. Про заходи з підготовки та проведення звітів і виборів органів управління і контролю у кооперативних організаціях Укоопспілки у 2008 - 2009 // Газета "Вісті". - 24.04.08.-№17.

9. Маркіна І. Управління споживчою кооперацією як соціально-економічною системою // Газети "Вісті". - 18.05.07, 25.05.07,01.06.07,08.06.07.

10.Скляр Г. Філософія кооперації // Газети "Вісті". - 26.01.07,02.02.07.

11.Сторожук В. Управління підприємствами споживчої кооперації на засадах функціонального підходу // Газети "Вісті". – 5.10.07, 19.10.07, 20.11.07, 09.11.07, 16.11.07, 23.11.07, 30.11.07, 14.12.07.

12.Матеріали Всеукраїнської конференції "Споживча кооперація: історія, сучасність, перспективи", 17-18 жовтня 2006 // Газета "Вісті". - 27.10.06. - № 43.

Питання 1. Основні зміни системи управління у спо­живчій кооперації, що відбулися зароки незалежності

У різні періоди розвитку економіки України закладалися передумови для створення ефективної системи споживчої коопе­рації, але в той самий час виникали певні протиріччя в самій системі управління, з якими доводиться мати справу на практиці і нині. Кожен період відображає нову стадію розуміння системи управління споживчою кооперацією, її соціальних та економіч­них проблем і розробки шляхів їх вирішення, тому межі періодів умовні та можуть бути змінені, відповідно до застосовуваних критеріїв. Слід розглянути характеристику періодів становлення та розвитку споживчої кооперації України з точки зору функціонального підходу. Для того, щоб більш детально розкрити сутність та особливості управлінських підходів, які були характерні для кожного періоду розвитку споживчої кооперації, необхідно скористатися описом моделей функціо­нування організацій, що розглядаються сучасною теорією організації, і в яких визначається сутність самих організацій, роль і домінуючі функції менеджменту.

Перший період - з середини 60-х років XIX ст. до початку XX ст. - зародження кооперації в Україні, створення перших споживчих товариств, формування організаційно-правової бази їх функціонування (розробка і прийняття статутів), започаткування та розвиток різноманітних видів діяль­ності, міжнародних зв'язків, розвиток принципів кооператив­ного будівництва та управління. Проте існування багатьох споживчих товариств того періоду було недовготривалим, оскільки вони, за відсутності матеріальних можливостей, захоплювалися виробничою діяльністю, недостатньо вивчивши попит населення, мало місце зловживання з боку службовців та некомпетентність при організації збуту; збори товариств проводилися рідко. Дані несприятливі явища створювали негативний імідж споживчим товариствам перед населенням, призводили до зниження їх конкурентоспроможності та неефективності господарювання.

Другий період - з 1900 до 1917 року - період інтен­сивного розвитку кооперативного руху в Україні: значні темпи розвитку споживчої кооперації у сільській місцевості, урізно­манітнення видів споживчих товариств та універсальності в забезпеченні потреб, формування законодавчого підґрунтя для заснування спілок споживчих товариств і створення першої офіційної спілки ПОЮР (Потребительское Общество Юга России).

Третій період - з 1917 до 1935 року - удосконалення правового забезпечення діяльності споживчої кооперації та системи управління нею (прийняття першого кооперативного закону "Положення про кооперативні товариства та їх спілки", в якому вже містилися конкретні приписи щодо внутрішньої та зовнішньої організації кооперативів), проведення перших з'їз­дів, створення ідейно-керівного центру Центральної української кооперативної культурно-освітньої та організаційно-ревізійної спілки (Коопцентру) й обрання Тимчасового комітету, вирі­шення завдань упорядкування спілкового будівництва, розмежу­вання функцій окремих видів кооперації та координація їх співпраці, підготовка кадрів, налагодження міжнародної тор­гівлі. У той самий час досить агресивна державна політика, яку проводили під час воєнного комунізму, перетворила українську кооперацію з потужної галузі української економіки до Наркомпроду (Народний Комісаріат Харчування), її функції на місцях зводилися лише до розподілу серед населення продуктів харчування й фабрикатів.

Четвертий період - з 1941 до початку 80-х років -відновлення діяльності споживчої кооперації. Після закінчення війни влада стала активно сприяти відбудові кооперації з метою налагодження забезпечення населення харчовими продуктами та речами першої необхідності.

Найбільшого розвитку споживча кооперація України досягла на кінець 60-х - початок 70-х років XX ст.

Із першого по четвертий періоди розвитку споживчої кооперації в процесі управління спостерігалося використання принципів усіх чотирьох моделей організації, але домінуючою основою для її організації і, відповідно, формування системи та підходів до управління були перший тип моделі - модель механістичної конструкції організації або раціональної бюрокра­тії, що сформувалася наприкінці XIX ст. й одержала широке поширення в першій чверті XX ст.; та другий тип моделі, побудований на визначенні організації як колективу, сформо­ваного за принципом поділу праці. Дійсно, для організацій і підприємств системи споживчої кооперації того часу найбільш характерними ознаками управління були такі: орієнтація діяльності на конкретну нішу та споживача, оптимальне вико­ристання усіх видів ресурсів; орієнтація менеджменту, насам­перед, на функціональний підхід до управління, оперативне управління. Особливо це стало проявлятися в період з 1917 по 1985 роки: модель управління все більше орієнтувалася не на зовнішнє економічне середовище, а на дії вищих органів управління, у т.ч. і партійних.

За таких умов система споживчої кооперації являла собою досить автономно працюючу систему, що трималася, в основному, на вертикальних зв'язках, а її поведінка визначалася принципом інтерактивного узгодження; управлінські дії, схва­лені вищими керівними органами, передбачали досягнення запланованих результатів, використовуючи при цьому метод планування від досягнутого. Конкуренції майже не існувало.

Внутрішньою метою системи було забезпечення свого існування як відносно закритої системи: формування власної інфра- і транспортної структур, соціальної сфери. Відсутнім було прагнення до збільшення доходності, прибутковості та створення або розширення ринків збуту. Серед функцій управління переважали функції обліку, аналізу, контролю, планування та організації. Протягом XX ст. внутрішня структура системи в цілому та її організацій і підприємств остаточно сформувалася за типом лінійно-функціональної структури, і наприкінці 80-х початку 90-х років характери­зувалася наявністю значної кількості підрозділів в апараті управління, слабкими зв'язками між результатами діяльності підрозділів та їх оцінкою; слабкою мотивацією працівників; високою концентрацією в руках вищого керівництва повно­важень з прийняття рішень і при цьому недостатнім розпов­сюдженням принципів колегіальності, хоча це один з принципів кооперації, без дотримання якого досить суттєво порушуються принципи функціонування споживчої кооперації.

П'ятий період - з 1985 по 1991 роки - кооперативна система, як і вся економіка країни, опинилася в кризовому стані. Вона втратила значну частину свого ресурсного потенціалу, відповідно, скоротила свій внесок у загальні макроекономічні показники ВВП і НД, скоротився обсяг кооперативного товаро­обороту, а звідси й обсяг грошових доходів та інвестиційних

нагромаджень системи, погіршився технологічний і організа­ційний стан, тенденція до суттєвого скорочення кількості робо­чих місць, розпадається і скорочується чисельність трудових колективів з одночасним проявом до занепаду соціальної сфери. Відчутним стає вплив зовнішнього середовища як на функ­ціонування, так і на управління системою споживчої кооперації. Помітним є прагнення керівництва системи споживчої коопе­рації до посилення тих принципів її організації та управління, що характерні для третього типу моделі функціонування, при якому рекомендується розглядати систему споживчої коопера­ції, її організації і підприємства у вигляді складної ієрархічної системи, що тісно взаємодіє з навколишнім середовищем. Головною метою для неї є виживання, уникнення відтоку пра­цівників та пайовиків.

При збереженні як основи лінійно-функціональної орга­нізаційної структури управління, відбувається скорочення низки обслуговуючих підрозділів, посилюється роль підрозділів, що спрямовані на комерційну діяльність, і виникає потреба у ство­ренні нових структурних підрозділів, насамперед, маркетингу. Проте при всіх змінах зберігається традиційна схема розподілу повноважень і відповідальності. Негативним явищем стає погіршення соціального клімату на підприємствах та в організаціях споживчої кооперації: знижується трудова моти­вація, збільшується кількість неоплачених відпусток і затримки заробітної плати, звільняються найбільш кваліфіковані кадри і різко скорочується частка молодих фахівців. При цьому майже не змінюється керівний склад.

Шостий період - з 1991 року і до останнього часу -відокремлення від держави системи споживчої кооперації України, подолання зазначених кризових явищ, активний пошук шляхів адаптації системи до нових умов господарювання, реформування відносин власності. У цей період відбувається відновлення господарських зв'язків, зміна керівного складу, покращується фінансове становище споживчої кооперації та відновлюється її ринкова позиція, з'являється потужна конкуренція, виникають відокремлені господарські одиниці, суттєво розширюється управлінська діяльність, пов'язана з фінансами. Створюється потужне законодавче підґрунтя для її функціо­нування. Зміни внутрішньої організаційної структури хоч і продовжуються, але вони все ще носять хаотичний і досить формальний характер, потребують суттєвого перегляду повно­важень та відповідальності керівництва, зберігається переван­таженість оперативною діяльністю вищої ланки управління системи та її організацій і підприємств.

Значна частина поточних проблем у більшості випадків все ще пов'язана саме з неефективним менеджментом. Кількість населення, що обслуговується організаціями та підприємствами системи споживчої кооперації, постійно зменшується. Ці дані ще раз підкреслюють необхідність маркетингових розробок для планування діяльності організацій і підприємств споживчої кооперації. У той самий час позитивним є те, що відбувається повернення системи до внутрішніх ресурсів, і, насамперед, до персоналу. Відчутним стає прагнення вищого керівництва сис­теми споживчої кооперації створити умови для більш активного використання в процесі управління принципів четвертої моделі функціонування організації, при якій головним завданням менеджменту є: досягнення високої продуктивності й ефек­тивності шляхом зміцнення духу співробітництва і залучення працівників до управління, а також необхідного для зміцнення позицій системи споживчої кооперації в суспільстві постійного балансування інтересів основних груп, залучених у її справи осіб.

Питання 2. Удосконалення організаційної побудови органів громадського самоврядування і професійного апарату управління. Напрями становлення нової системи взаємо­відносин між ними

Особливістю споживчої кооперації є наявність на кож­ному рівні управління "паралельного" управління, що здійс­нюється органами громадського самоврядування, контролю та професійним апаратом управління.

Органи громадського самоврядування кожної ланки споживчої кооперації вирішують найважливіші питання діяль­ності споживспілки або споживчого товариства. Професійний апарат управління відносно самостійний при вирішенні оперативних питань господарської діяльності. Споживчі товари­ства та їх спілки - власники майна - встановлюють форми управління власністю в підвідомчих господарюючих об'єктах. Відповідно до встановлених форм управління підприємствам надаються певні права - від права юридичної особи до статусу несамостійних підприємств. При цьому споживчі товариства та споживспілки зберігають за собою права власника майна: вирішують питання створення підприємства, визначають цілі його діяльності, реорганізації та ліквідації, затверджують статут, наймають керівника, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням переданого підприємству майна; включають своїх представників до ради підприємства.

Суттєвими завданнями кооперативних організацій є розширення демократизму, підвищення ролі та значення органів громадського самоврядування і контролю як найважливіших форм залучення широких верств пайовиків до управління усіма галузями діяльності споживчої кооперації. Необхідно дотриму­ватися статутних вимог: виборність усіх кооперативних органів управління та контролю знизу догори; періодична звітність перед своїми кооперативними організаціями і пайовиками; колективність при обговоренні та прийнятті рішень у поєднанні з персональною відповідальністю кожного працівника за своєчасне та повне виконання спільно прийнятих рішень; гласність у роботі, постійна орієнтація на громадську думку тощо.

Покращання стилю роботи виборних органів управління обумовлює активність і діловитість їх членів як всередині самих органів, так і на місцях при безпосередньому спілкуванні їх з пайовиками та працівниками споживчої кооперації. Реалізація завдань і умов діяльності споживчої кооперації здійснюється на підставі громадського самоврядування. Під ним розуміється система участі пайовиків в управлінні та контролю за госпо­дарською і соціальною діяльністю підприємств та організацій споживчої кооперації.

Громадське самоврядування у споживчій кооперації здійснюється не лише шляхом безпосередньої участі пайовиків в управлінні, а й опосередковано - через представників-пайовиків в органах управління і контролю споживчих товариств та споживспілок. Безпосередня участь пайовиків в управлінні застосовується у споживчих товариствах і реалізується шляхом їх участі у загальних дільничних зборах пайовиків та в органах кооперативного контролю.

У споживспілках головним чином застосовується опосе­редкована форма участі пайовиків в управлінні, хоча не виключається пряма участь у роботі колегіальних органів (конференцій, з'їздів, зборів уповноважених, рад, засідань правлінь) із правом дорадчого голосу.

Вищим органом громадського самоврядування спожив­чого товариства є загальні збори його членів, які правочинні розглядати та вирішувати будь-які питання діяльності това­риства. Кожний член споживчого товариства, у т.ч. й колективний, має на загальних зборах (зборах уповноважених) товариства право одного голосу, незалежно від розмірів внесе­ного ним пайового внеску. Це право не може бути передано іншим особам.

Виконавчо-розпорядчим органом споживчого товари­ства е його Правління. Воно несе повну відповідальність перед загальними зборами пайовиків (зборами уповноважених) за всю поточну організаційну, господарську та соціальну діяльність споживчого товариства і контроль за роботою підпорядкованих йому підприємств.

Органом контролю за діяльністю споживчого това­риства є його Ревізійна комісія, що контролює дотримання Статуту споживчого товариства, фінансово-господарську діяль­ність його правління, сприяє комісіям кооперативного контролю у виконанні ними контрольних функцій. Ревізійна комісія діє відповідно до Положення, затвердженого загальними зборами пайовиків (зборами уповноважених), і є підзвітна цим органам. Формою масової участі пайовиків в управлінні діяльністю споживчого товариства є дільничні збори пайовиків. Коопе­ративні дільниці утворюються, як правило, в районі діяльності одного або кількох кооперативних підприємств усіх галузей діяльності: магазинів, заготпунктів, підприємств ресторанного господарства, виробничих підприємств тощо. У період між діль­ничними зборами пайовиків органом представницького управ­ління на дільниці є дільничний кооперативний комітет у складі 3-7 осіб, обраний дільничними зборами. Рішення дільничного комітету, прийняті в межах його повноважень, визначених положеннями, затвердженими загальними зборами пайовиків (зборами уповноважених), обов'язкові для керівників коопе­ративних підприємств, які обслуговують населення дільниці.

Контроль за діяльністю підприємств, розташованих на території кооперативної дільниці, здійснюють комісії коопера­тивного контролю. Вони обираються на дільничних зборах пайовиків, які підзвітні їм і діють на громадських засадах, керу­ючись положеннями, затвердженими загальними зборами пайо­виків (зборами уповноважених). Комісія кооперативного конт­ролю має право ставити перед кооперативними органами питання про діяльність підприємств, що контролюються нею.

Вищим органом управління районної спілки споживчих товариств є конференція спілки споживчих товариств району, що правомочна розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності райспоживспілки.

Контроль за діяльністю райспоживспілки здійснює Реві­зійна комісія, що підзвітна конференції, а в період між конфе­ренціями - раді райспоживспілки.

Вищим органом управління обласної спілки споживчих товариств Кримспоживспілки та Укоопспілки є з’їзд спожив­чої кооперації. У період між з'їздами їх функції виконує Рада споживспілки. Виконавчо-розпорядчими органами споживспі-лок вищого рівня є Правління. Контроль за діяльністю споживспілок здійснюють Ревізійні комісії.

В організаціях споживчої кооперації громадське само­врядування повинне не тільки здійснювати контроль в інтересах членів-пайовиків, а й поступово ставати їх безпосередньою справою. Пайовики можуть сприяти покращанню сільської тор­гівлі та закупівлі сільгосппродукції, досягти більшої соціальної спрямованості економічної діяльності своїх споживчих това­риств, брати активну участь у визначенні перспектив їх роз­витку, ліквідувати порушення в їх діяльності. Для цього необхідно навчити говорити членів-пайовиків "на повний голос". Кооперативним організаціям необхідно налагодити нав­чання активістів і обмін досвідом між ними, намагатися залучати пасивну частину членів до активної праці, проявляти повну довіру до корисної ініціативи членських мас.

Основні напрями розвитку громадського самоврядування у споживчій кооперації:

1. Необхідно реалізувати можливості й потреби кожного члена кооперативу, брати участь в управлінні громадською та господарською діяльністю кооперативу і споживчої кооперації в цілому.

2. Пам'ятати, що кооперативний апарат, навіть найкваліфікованіший, не досягне жодних результатів без зацікавленої підтримки й участі пайовиків, їх представників в управлінні.

3. Необхідно звести до мінімуму використання штатного апарату там, де є можливість повніше реалізувати народну, самодіяльну природу організації споживчої кооперації.

4. Слід неухильно дотримуватися демократичних прин­ципів керівництва цими організаціями, виконувати вимоги їх статутів. У цілому споживча кооперація володіє широкими й ще далеко невикористаними можливостями демократизації управ­ління, розвитку безпосередньої та представницької демократії.

Єдність і стабільність системи споживчої кооперації України забезпечується передусім тим, що вона побудована у формі "ієрархічної" структури споживчих товариств та їх спілок районного, обласного і центрального рівня на засадах членства. Законом України "Про споживчу кооперацію" (ст. 8) встанов­лено, що взаємовідносини між споживчими товариства та їх спілками будуються на договірних засадах.

У період 2004 - 2015 рр. необхідно здійснити комплекс заходів щодо удосконалення управління всіма ланками спожив­чої кооперації:

• посилити відповідальність споживчих товариств і низових споживспілок перед споживспілками більш високого рівня за виконання статутних зобов'язань;

• підвищити роль і відповідальність правлінь як органі­заційних центрів керівництва господарською та соціальною діяльністю споживчих товариств і спілок;

• посилити роль членів споживчого товариств і спілок у процесах управління та контролю;

• провести суттєві зміни якісного складу управлінських кадрів, менеджерів завдяки залученню висококваліфікованих фахівців, особливо молоді;

«привести чисельність управлінських працівників від­повідно до обсягів діяльності та виробничих потреб під­приємств, споживчих товариств і спілок;

• запровадити сучасні інформаційні системи, комп'ю­терні програми з метою вдосконалення інформаційного обслуго­вування управлінських процесів;

• розширити підготовку фахівців у вищих навчальних закладах Укоопспілки з менеджменту, фінансів, обліку, правознавства, комерційної та зовнішньоекономічної діяльності, ком­п'ютерних технологій, кооперативного будівництва.

Адаптація споживчої кооперації до нових умов життє­діяльності потребує перебудови системи управління нею. Голов­ними пріоритетами при цьому повинні стати:

• реформування організаційної побудови системи;

• відновлення в повному обсязі ролі та значення пайо­виків у процесі управління та контролю;

• перехід до професійного управління;

• удосконалення інформаційно-методичного забезпечен­ня управління;

• забезпечення реалізації кадрової політики;

• досягнення суттєвих змін у якісному складі персоналу;

• розмежування функцій органів самоуправління і про­фесійного апарату управління;

• розширення фахової підготовки керівників із менедж­менту;

• приведення чисельності працівників споживчої коопе­рації відповідно до обсягів діяльності та виробничих потреб підприємств і організацій.

Питання 3. Шляхи розвитку кооперативної демо­кратії

Демократичні засади кооперації роблять її структурою і чинником формування громадського суспільства. Відносини у сфері кооперації - складова відносин громадського суспільства. Споживча кооперація виникла завдяки волевиявленню людей, економічні та соціальні інтереси яких тісно переплітаються в її сфері.

Справжня кооперація, заснована на усвідомлених гли­бинних особистісних мотивах участі населення у кооперативах, може існувати тільки в умовах обмеження економічних і соціальних прав та свобод громадян, тобто за рахунок ринкової економіки. В епоху глобалізації кооперативи мають стати альтернативою її некерованим наслідкам, балансом у новому однополюсному економічному порядку, містком між глобаль­ним ринком і добробутом територіальних громад. Кооперативи повинні стати на захист людського життя, підвищувати жит­тєвий рівень членів, сприяти розвитку гуманного суспільства. Для цього кооперативи повинні бути конкурентоспроможними; відомими для світового споживача завдяки підвищенню авторитету "кооперативної марки"; джерелом зайнятості та захисником фінансової стабільності своїх членів: гарантією професіоналізму, високої якості товарів і послуг.

Кооперативна демократія, насамперед, прослідковується в кооперативних принципах.

Принцип "добровільного та відкритого членства" полягає в тому, що кооперативи є добровільними організаціями, відкритими для усіх людей, що здатні надати свої послуги і взяти на себе відповідальність без дискримінації, за ознаками соціальної, расової, політичної та релігійної приналежності лю­дей.

В основі принципу "демократичного членства контролю" лежить положення про те, що кооперативи - демократичні організації, що контролюються своїми членами, які беруть активну участь у виробленні політики і прийнятті рішень. Чоловіки і жінки, що працюють як вибрані представники, підзвітні членам кооперації. У первинних кооперативах у всіх членів рівні права голосування (один член - один голос). Також відповідно до демократичних принципів організовано коопера­тиви більш високих рівнів.

Відповідно до принципу "економічної участі членів" чле­ни кооперативу вносять рівні вклади і контролюють коопера­тивний капітал. Вони отримують деяку компенсацію на внесені кошти, що є умовою членства. Члени кооперативу розподіляють залишковий капітал на такі цілі: розвиток кооперативу, винагородження членів кооперативу відповідно до їх участі у справах кооперативу, підтримка інших сфер діяльності, що схвалені членами кооперативу.

Принцип "автономії та незалежності" означає, що коопе­ративи є автономними організаціями взаємодопомоги, що контролюються своїми членами. Якщо вони укладають угоди з іншими організаціями, в т.ч. урядовими, або збільшують свій капітал з допомогою зовнішніх ресурсів, то це робиться за умови демократичного контролю з боку членів і підтримки незалежності.

Упродовж останніх років в Україні створено основи нової системи кооперативного управління:

• у регіонах розробляються заходи щодо підтримки розвитку споживчої кооперації;

• реформується організаційна структура споживчої коо­перації в напрямі адаптації споживчих товариств (спілок) до більш конкурентоспроможних форм;

• розвиваються горизонтальні та вертикальні зв'язки між споживчими товариствами і спілками;

• зміцнюються органи фахового управління;

• змінюється структура апарату управління в напрямі його професіоналізації;

• відповідно до вимог ринкового господарювання, під­вищується частка фахівців із маркетингу, податкового плану­вання, аудиту, управління нерухомістю, цінними паперами, а також робітників юридичної служби.

Нині система споживчої кооперації потребує суттєвої перебудови, а для цього потрібно:

по-перше, відновити роль і значення пайовиків в управ­лінні та контролю, підвищити якісний склад цих органів, насамперед, завдяки залученню молоді, активізувати роботу нормативних комітетів і кооперативних дільниць;

по-друге, реформувати структуру управління шляхом розмежування функцій виборного і найманого персоналу з ме­тою передачі першому представницьких і контролюючих функцій, а другому - виконавчих функцій.

Демократизація організаційної структури управління повинна відображати такі аспекти:

• розвиток різноманітних організаційних форм управ­ління в основній ланці;

• наявність сільських, міських і районних споживчих товариств, учнівських кооперативів;

• використання альтернативних форм управління в районній ланці (районні споживчі товариства, райспожив­спілки);

• збільшення розмірів споживчих товариств і утворення районних споживчих товариств;

• перегрупування функцій, прав і відповідальності між рівнями і ланками управління системи споживчої кооперації відповідно до нових статутів;

• формування нових ринкових структур: малих під­приємств, асоціацій, бірж, командитних товариств, оренди тощо;

• відмова від ієрархічної структури управління, тобто надання переваги горизонтальним зв'язкам над вертикальними.

Для споживчої кооперації не підходить ні адміністративно-командна, ні ліберальна модель управління, тому протягом останніх років виникла нагальна необхідність прий­няття та впровадження таких законодавчих актів, які надали б системі споживчої кооперації можливості подальшого розвитку та виконання своїх соціальних функцій. Із цією метою було розроблено Програму завершення розмежування і закріплення власності в споживчій кооперації України.

Згідно із "Стратегією розвитку споживчої кооперації України (2004 - 2015 рр.)" у 2015 році передбачено вийти на нову модель організації системи споживчої кооперації України, яка на основі організаційної реструктуризації покликана забез­печити довгострокову конкурентоспроможність системи в ціло­му та об'єднуваних нею організацій і підприємств".

Із цією метою передбачається:

• продовжити політику вдосконалення організаційної побудови споживчих товариств і споживспілок;

• завершити формування системи бізнес-одиниць у скла­ді споживчих товариств і споживспілок (створення сімейних підприємств працівників, утворення територіальних та галузе­вих об'єднань підприємств споживчої кооперації на повному комерційному розрахунку; надання приміщень кооперативних підприємств в оренду без права викупу);

• зосередити основну роботу з членами споживчих товариств і спілок на кооперативних дільницях;

• перетворити на центри кооперативних дільниць мага­зини, підприємства ресторанного господарства, заготівельні й виробничі підприємства.