Тести до теми

1. Класицистичний театр характеризувався:

1.Декламаційністю, незмішуванням жанрів, правилом трьох єдностей;

2. Правилом трьох єдностей, виникненням трагікомедії, емоційністю;

3. Декламаційністю, правилом трьох єдностей, грою в масках.

4. Чуттєвістю героїв, побутовою тематикою, песимістичними настроями.

2. Основними ознаками класицизму були:

1. Різке розмежування жанрів, симетричність, спокій;

2. Змішування жанрів, асиметричність, увага до деталей;

3. Асиметричність, надлишок емоцій, різке розмежування жанрів.

4. Великі епічні жанри, увага до внутрішнього світу героя, чуттєвість.

3. Кого вважають засновником української класичної музики:

1. М.Аркаса.

2. І.Березовського.

3. М.Лисенка.

4. М.Калачевського.

4. Початок національно-культурного відродження кінця XVIII–початку ХІХ ст. відзначався:

1. Орієнтацією на європейську культуру.

2. Категоричним протестом проти польського впливу.

3. Обнадійливим запозиченням російської культури.

4. Посиленим інтересом до історичного минулого.

5. Діяльність якої інституції на Галичині в першій половині ХІХ ст. була спрямована на формування національної самосвідомості українського народу:

1. Кирило-Мефодіївське братство.

2. «Руська трійця».

3. «Русалка Дністровая».

4. Народний дім.

6. Хто з українських художників-пейзажистів мав право виставляти свої картини на Паризькому салоні поза конкурсом:

1. О.Мурашко.

2. К.Малевич.

3. С.Васильківський.

4. Т.Шевченко.

7. Хто є автором першої української національної опери „Запорожець за Дунаєм”:

1. К.Стеценко.

2. С.Гулак-Артемовський.

3. І.Котляревський.

4. М.Лисенко.

8. Яка подія ознаменувала початок національного відродження XIX ст.:

1. Заснування Харківського університету.

2. Вихід «Енеїди» І.Котляревського.

3. Вихід «Кобзаря» Т.Шевченка.

4. Написання «Історії русів».

9. Основними рисами романтизму були:

1. Увага до екзотики, містики, „двосвіття”, ідеальний герой.

2. Правдиве відображення світу, типовий герой.

3. Надмірна емоційність, чуттєвість, увага до особистого життя.

4. Ірраціоналізм, песимістичні настрої, критика буржуазного суспільства.

10. Хто є автором серії офортів «Живописна Україна»:

1. О.Мурашко.

2. І.Рєпін.

3. Т.Шевченко.

4. С.Васильківський.

Лекція №6 українська культура кінця хіх – першої половини хх ст. План

1. Загальні тенденції розвитку культури межі ХІХ-ХХ ст.

2. Модернізм як світоглядно-естетична система.

3. Становлення української культури в умовах прогресуючого тоталітаризму.

4. Український культурний ренесанс 20-30-х рр. ХХ ст.

1. Загальні тенденції розвитку культури межі хіх-хх ст.

У цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має. Митці й науковці наполегливо працювали у різних умовах — і колоніального існування в останні імперські роки, і в суворі, жорстокі часи війни й революції, і в перші — ще сприятливі для розбудови національної культури — пореволюційні роки; творили надзвичайно інтенсивно і плідно (наче передчуваючи нетривалість цих умов) науку й мистецтво найвищого рівня. Тому таким вагомим став тогочасний вітчизняний доробок і такий значний його внесок у світову культуру.

Заборони українського слова 1863, 1876 та 1881 років виявились не єдиними в історії української культури: царський уряд не полишав спроб знищити її й на межі XIX-XX ст. Указ 1892 р. посилював цензурні перешкоди на шляху видання українською мовою. У 1894 р. забороняють ввезення українських книжок з-за кордону. Визвольний рух початку XX ст. сприяв черговому розгляду питання про українську мову в російських урядових колах. Однак результатом була постанова в вересні 1905 p.: скасування заборони українського слова визнати "несвоєчасним".

І все ж культура залишалась тією сферою, в рамках якої відбувався розвиток національної самосвідомості.

Прогресивні педагогічні діячі (X. Алчевська, Б. Грінченко, С. Васильченко та ін.) всупереч політиці властей обстоюють право на навчання дітей у школах рідною мовою, створюють україномовні підручники.

Культурно-просвітницьку роботу серед населення проводили Харківське та Київське товариства письменності, Одеське слов´янське товариство, львівська "Просвіта", чернівецька "Руська бесіда".

Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій. При Київському університеті створюються наукові товариства: філологічне, математичне, фізико-медичне, психіатричне, акушерсько-гінекологічне, товариство дослідників природи, історичне товариство Нестора-літописця. На Західній Україні 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т.Шевченка, яке у 1892 р. перетворене у Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ).

Починаючи від 1905 р. створюється мережа "Просвіт" на Наддніпрянщині, які поширювали національну культуру, друкуючи книжки українською мовою. "Українські клуби" влаштовували концерти, театральні вистави, читання книжок. Активно працювали студентські громади.

На початку ХХ ст. у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції – збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовираження (модернізм). Своєрідним синтезом народництва і модернізму стала “нова школа” української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина), яка у своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи та ін. з новітніми європейськими здобутками – символізмом та психоаналізом.

На початку XX ст. спалахнула дискусія двох поколінь письменників, що мали різні ціннісні орієнтації й естетичні погляди. На сторінках газети "Діло" з'являлися грубі випади С. Єфремова, І. Нечуя-Левицького та ін. проти Ольги Кобилянської та М. Яцківа, "Руслана" — проти В. Стефаника, "Ради" — проти "хатян", а І.Франко дискутує з М. Вороним.

Краса, до якої новітні українські митці так тяжіли, але не знаходили у реаліях тогочасного буття, вимагала її пошуків. Тому й архітектура 1890-1900-х pp. становила собою своєрідний путівник по різних історичних епохах та країнах. Героїко-громадянський пафос будівлі колишнього Київського художньо-промислового й наукового музею (нині — Державний музей українського образотворчого мистецтва) архітектора В. Городецького в античних формах заступав мавританський стиль його кенаси в Києві. Вертикальне устремління готичних форм Миколаївського костьолу (того ж автора) поступалось місцем раціональним формам французького класицизму XVII ст. у будівлях харківського архітектора О. Бекетова (будинок колишнього комерційного училища, юридичного інституту, колишнього Земельного банку тощо). Образна ремінісценція французького Відродження в архітектурі Оперного театру в Києві (арх. В. Шратер), романському стилеві корпусів Київського політехнічного інституту (арх. О. Кобелєв, Г. Кітнер, О. Вербицький).

Нова естетична концепція внесла корективи і в традиції театру корифеїв. Драматургічне та режисерське вирішення п´єси віднині стало спрямованим на перетворення етнографічно-побутової драми на соціально-психологічну. Символістська ідея двох світів втілювалась з допомогою так званого "подвійного висвітлення побуту". Якщо в традиційному реалістичному театрі зображення побуту мало самодостатній характер, то тепер побутові деталі приймають на себе змістове значення (драматургія "Украденого щастя" І. Франка).

Нова генерація українських живописців відмовилась від побутової картини з її літературно розробленим сюжетом, зовнішньою оповідністю, соціальною тенденційністю. Еволюцію живопису можна визначити як перехід від наслідування реальної дійсності, життєвої правди до власної міфотворчості з високим ступенем перетворення цієї дійсності.

Цей період був також часом ознайомлення світової громадськості з кращими надбаннями української культури. Всесвітнє визнання здобуває співачка Соломія Крушельницька (1873-1952), яка виступала на сценах найвидатніших театрів Європи, гастролювала по країнах Латинської Америки, "найпрекрасніша і найгарніша Батерфляй", за висловом Дж. Пуччіні. Композитор, визначний диригент О. Кошиць (1876-1944) виступив одним з організаторів Української Республіканської капели, концертна подорож якої по країнах Західної Європи та Америки користувалася великим успіхом.