Сентименталізм

Стиль, для якого характерна надмірна чуттєвість, моралізаторство, увага до життя народу. В українській культурі він представлений найяскравіше в літературі.

3.2 Романтизм

• Напрям протилежний класицизмові, у якому превалюють уявне, фантастичне, емоційне.

• Відображає конфлікт між дійсністю та ідеалом.

• Відмовляється від культивованих до цього античних норм суворості та стриманості.

• Прагне передати інтуїтивно-чуттєві прагнення людини.

• Ідеал романтиків – яскрава й непересічна особистість.

• Джерелом натхнення була національна історія, фольклор, міфологія, народний побут, пейзаж.

Поширення набув у літературі (історичний роман, балада), живописі (пейзажна, історична, побутова тематика), найяскравішого розквіту отримав у музиці – найбільш гармонійному виді мистецтва, який передає голос серця.

3.3 Реалізм

• На відміну від романтизму, зорієнтований на відображення людських характерів за різних соціальних обставин.

• Є реакцією на індустріальне суспільство з його науково-матеріалістичною картиною світу.

• Метою напряму було правдиво відобразити дійсність, а не вигадувати відірвані від реальності образи.

Знайшов втілення в літературі (соціально-побутові, психологічні романи, повісті), театрі, живописі (побутова тематика), музиці (опери).

4.Особливості української культури хіх століття:

1. Література

Класицизм у літературі

Котляревський І. – його «Енеїда» ознаменувала зародження нової української літератури та літературної мови. П’єса «Наталка Полтавка» поклала початок створенню нового українського театру.

Наступниками Котляревського І. є Гулак-Артемовський П. і Гребінка Є., котрі збагатили українську класицистичну літературу жанром байки.

Сентименталізм у літературі

Г.Квітка-Основяненко – засновник художньої прози в новій українській літературі, автор психологічної, витриманої в сентиментальних тонах повісті «Маруся», а також творів, в основі яких були народні анекдоти та приказки («Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик»).

Романтизм у літературі

Романтизм утверджується в українській культурі в кінці 20-х і в 30-х рр., крім загальних рис має суто національні: головними героями стають: козак – мужній захисник батьківщини, народний співак-кобзар – виразник дум і прагнень українців.

Центром українського романтизму стає Харківський університет.

Представники:

П.Гулак-Артемовський – збагатив романтичну літературу не лише своїми творами, а й перекладами іноземних романтиків, зокрема польського поета А.Міцкевича, балад німецького письменника Й.Гете.

Є.Гребінка – переклав «Полтаву» О.Пушкіна.

Г.Квітка-Основ’яненко – у своїй творчості був зорієнтований на детальне вивчення фольклору, етнографії, історії.

М.Костомаров – автор ліричних поезій, балад, історичних драм і повістей.

На початку своєї творчості до романтиків тяжів і Т.Шевченко, у своїх думах, баладах, ліричних піснях, посланнях прагнув відобразити весь колорит народних звичаїв, з історії козацтва прагнув винести уроки, які б могли призвести до покращення долі України.

П.Куліш – автор першого в українській літературі історичного роману «Чорна рада».

Романтизм на західноукраїнських землях представляли члени «Руської трійці» – Г.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький. Вони видавали альманах «Русалка Дністрова», у якому оспівувалася народна боротьба народу за звільнення, поетизувалися народні герої – Довбуш, Морозенко, гайдамаки, твори писалися живою народною мовою.