- •9.2. М’який знак в українській мові. Відмінності між російською та українською мовами у написанні слів з м’яким знаком. Апостроф
- •9.3. Подвоєння та подовження приголосних
- •9.4. Правопис префіксів. Відмінності між російською та українською мовами у вживанні префіксів
- •9.5. Словотвір у діловому мовленні. Чергування приголосних при словозміні та словотворенні (г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с).
- •9.6. Утворення прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий).
- •9.7. Велика літера на письмі, у т.Ч. У фаховому мовленні. Загальноприйняті словоскорочення. Абревіатури
- •9.8. Правопис прізвищ українською мовою: передача голосних; м’який знак, апостроф. Правопис імен. Утворення і правопис по батькові. Відмінювання прізвищ
- •9.9. Використання іншомовних слів у фаховому мовленні.
- •9.11. Зміни, внесені останньою редакцією „Українського правопису” у написанні слів іншомовного походження.
- •9.12. Деякі види правопису ділових паперів. Складні випадки граматичного керування та граматичного узгодження у ділових паперах.
- •9.13. Правопис складних слів і сполучень разом, через дефіс, окремо
- •10.1. Застосування і роль морфологічних засобів у ділових документах
- •10.2. Частини мови. Поділ частин мови на самостійні та службові, деякі особливості їх правопису
- •10.3. Особливості використання іменників у діловому мовленні
- •10.4. Поділ іменників на відміни
- •10.4.1. Відмінкові закінчення іменників чоловічого роду у родовому відмінку:
- •10.4.2. Паралельні закінчення іменників чоловічого роду в давальному відмінку
- •10.4.3. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в орудному відмінку
- •10.5. Особливості використання прикметників
- •10.5.1. Утворення ступенів порівняння прикметників
- •10.5.2. Відмінкові закінчення прикметників
- •10.6. Особливості використання займенників у фаховому мовленні
- •10.7. Особливості використання числової інформації у ділових паперах. Правопис числової інформації
- •10.7.1. Відмінювання числівників. Зв’язок числівників з іменниками
- •10.8. Дієслово та його форми в ділових та наукових текстах. Особливості перекладу дієприкметників з російської мови на українську
- •10.9. Особливості використання прийменників у діловому мовленні
- •10.9.1. Особливості вживання прийменника по
- •10.11. Сполучники єднальні, протиставні, розділові
- •10.12. Частки
- •11.1. Синтаксис. Синтаксична будова української мови у порівнянні з російською. Порядок слів у реченні
- •11.2.Синтаксичні засоби, їх місце в ділових паперах
- •11.2.1.Структура й логічна послідовність документа
- •Структура й логічна послідовність наукової статті
- •11.3. Пунктуація. Основні правила вживання розділових знаків. Роль розділових знаків у фаховому мовленні
- •11.4. Розділові знаки при однорідних членах речення
- •11.5. Тире між підметом і присудком та на місці пропущеного члена речення
- •11.6. Розділові знаки при відокремлених членах речення, вставних і вставлених конструкціях
- •Загальна характеристика складних речень
- •11.7.1. Сполучниковий і безсполучниковий зв’язок між членами складного речення
- •11.7.2. Розділові знаки в складному реченні з різними видами зв’язку
- •11.8. Оформлення цитат у наукових текстах
- •12.1. Основні правила оформлення сторінки документа: поля, нумерація сторінок, рубрикація, абзаци
- •12.1.1. Правила оформлення тексту деяких ділових паперів щодо особового складу. Автобіографія. Резюме. Основні вимоги до структури тексту цих особистих документів
- •12.1.2. Заява та її різновиди: призначення документа, лаконізм та логіка викладу
- •12.1.3. Характеристика: структура тексту
- •12.1.4. Наказ щодо особового складу: структура тексту
- •12.2. Довідково-інформаційні документи
- •12.2.1. Записки: доповідна, пояснювальна, службова. Структура тексту записок
- •12.2.2. Довідка: призначення документа. Стандартизація мови довідки
- •12.2.3. Ділові листи: правила мовного етикету при листуванні
- •12.2.4. Оголошення. Запрошення
- •12.3. Господарсько-договірна та обліково-фінансова документація
- •12.3.1. Договір, трудова угода, контракт: призначення документів, структура тексту, обов’язкова інформація
- •12.3.2. Доручення та їх види: призначення документа, структура тексту
- •12.3.3. Розписка: призначення документа, структура тексту, обов’язкова інформація
- •12.3.4. Акт: різновиди актів, вимоги до структури тексту документа
- •12.3.5. Таблиця: найчастіше вживані слова; особливості заповнення таблиці
- •12.3.6. Список, перелік: призначення документів, відмінності. Укладення бібліографічного списку літератури
- •3. Опис джерела з електронного ресурсу
- •12.4. Документи з фахової діяльності (звіт: основні вимоги до документа, його різновиди; касовий ордер; рахунок; накладна)
11.7.2. Розділові знаки в складному реченні з різними видами зв’язку
Складні речення можуть поєднувати сполучниковий і безсполучниковий зв'язки, так само — сурядний і підрядний зв'язки. Такі речення називаються складними мішаного типу, або складними реченнями з різними видами зв'язку.
У складнму реченні використовуються такі пунктуаційні знаки:
Кома розділяє граматично рівноправні частини складного речення.
Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.
Тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексико-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.
Двокрапка не лише відділяє одну частину складного речення від другої, а й вказує на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.
Багатокрапка (три крапки) вказує на те, що в реченні не всі його компоненти наявні, речення не закінчене, обірване.
Парні розділові знаки — дві коми, двоє тире, дужки, лапки — виділяють, як уже вказувалось, якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення, коли є потреба їх відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання).
11.8. Оформлення цитат у наукових текстах
У наукових та публіцистичних працях з метою підтвердження висловленої думки чи її пояснення використовуються цитати. Цитата — це особливий різновид чужого мовлення. Вона являє собою дослівно переданий уривок з якогось твору. Цитати можуть наводитися як у супроводі слів автора, так і без них: «Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає й своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» (Панас Мирний); «Навіть не торкаючись потреб спілкування людей одного з одним, можна стверджувати, що мова є обов'язковою передумовою мислення і в умовах повної ізоляції людини. Але звичайно мова розвивається тільки в суспільстві»; «Усякий хоч трохи досвідчений перекладач, як писав у свій час М. Рильський, знає, що перекладати з близьких мов — найтяжча річ».
Синтаксична будова цитат буває різною. Одні з них являють собою просте чи складне речення, інші мають у своєму складі кілька речень, а деякі — лише частину речення (сло восполучення чи й одне слово). В останньому випадку цитата включається в авторський текст безпосередньо і функціонує в ньому як складова частина того речення, до якого вона включена, хоч і відокремлюється від інших його частин лапками: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сії слабосилої, хворої дівчини» (Фр.).
Кожна цитата, зокрема в наукових працях, звичайно паспортизується: внизу сторінки під текстом (у виносках) чи в самому тексті в дужках після наведення цитати вказується на її джерело (автор, назва праці, місце видання, видавництво, рік видання, номер тому, сторінка, на якій міститься наведена цитата).