- •9.2. М’який знак в українській мові. Відмінності між російською та українською мовами у написанні слів з м’яким знаком. Апостроф
- •9.3. Подвоєння та подовження приголосних
- •9.4. Правопис префіксів. Відмінності між російською та українською мовами у вживанні префіксів
- •9.5. Словотвір у діловому мовленні. Чергування приголосних при словозміні та словотворенні (г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с).
- •9.6. Утворення прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий).
- •9.7. Велика літера на письмі, у т.Ч. У фаховому мовленні. Загальноприйняті словоскорочення. Абревіатури
- •9.8. Правопис прізвищ українською мовою: передача голосних; м’який знак, апостроф. Правопис імен. Утворення і правопис по батькові. Відмінювання прізвищ
- •9.9. Використання іншомовних слів у фаховому мовленні.
- •9.11. Зміни, внесені останньою редакцією „Українського правопису” у написанні слів іншомовного походження.
- •9.12. Деякі види правопису ділових паперів. Складні випадки граматичного керування та граматичного узгодження у ділових паперах.
- •9.13. Правопис складних слів і сполучень разом, через дефіс, окремо
- •10.1. Застосування і роль морфологічних засобів у ділових документах
- •10.2. Частини мови. Поділ частин мови на самостійні та службові, деякі особливості їх правопису
- •10.3. Особливості використання іменників у діловому мовленні
- •10.4. Поділ іменників на відміни
- •10.4.1. Відмінкові закінчення іменників чоловічого роду у родовому відмінку:
- •10.4.2. Паралельні закінчення іменників чоловічого роду в давальному відмінку
- •10.4.3. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в орудному відмінку
- •10.5. Особливості використання прикметників
- •10.5.1. Утворення ступенів порівняння прикметників
- •10.5.2. Відмінкові закінчення прикметників
- •10.6. Особливості використання займенників у фаховому мовленні
- •10.7. Особливості використання числової інформації у ділових паперах. Правопис числової інформації
- •10.7.1. Відмінювання числівників. Зв’язок числівників з іменниками
- •10.8. Дієслово та його форми в ділових та наукових текстах. Особливості перекладу дієприкметників з російської мови на українську
- •10.9. Особливості використання прийменників у діловому мовленні
- •10.9.1. Особливості вживання прийменника по
- •10.11. Сполучники єднальні, протиставні, розділові
- •10.12. Частки
- •11.1. Синтаксис. Синтаксична будова української мови у порівнянні з російською. Порядок слів у реченні
- •11.2.Синтаксичні засоби, їх місце в ділових паперах
- •11.2.1.Структура й логічна послідовність документа
- •Структура й логічна послідовність наукової статті
- •11.3. Пунктуація. Основні правила вживання розділових знаків. Роль розділових знаків у фаховому мовленні
- •11.4. Розділові знаки при однорідних членах речення
- •11.5. Тире між підметом і присудком та на місці пропущеного члена речення
- •11.6. Розділові знаки при відокремлених членах речення, вставних і вставлених конструкціях
- •Загальна характеристика складних речень
- •11.7.1. Сполучниковий і безсполучниковий зв’язок між членами складного речення
- •11.7.2. Розділові знаки в складному реченні з різними видами зв’язку
- •11.8. Оформлення цитат у наукових текстах
- •12.1. Основні правила оформлення сторінки документа: поля, нумерація сторінок, рубрикація, абзаци
- •12.1.1. Правила оформлення тексту деяких ділових паперів щодо особового складу. Автобіографія. Резюме. Основні вимоги до структури тексту цих особистих документів
- •12.1.2. Заява та її різновиди: призначення документа, лаконізм та логіка викладу
- •12.1.3. Характеристика: структура тексту
- •12.1.4. Наказ щодо особового складу: структура тексту
- •12.2. Довідково-інформаційні документи
- •12.2.1. Записки: доповідна, пояснювальна, службова. Структура тексту записок
- •12.2.2. Довідка: призначення документа. Стандартизація мови довідки
- •12.2.3. Ділові листи: правила мовного етикету при листуванні
- •12.2.4. Оголошення. Запрошення
- •12.3. Господарсько-договірна та обліково-фінансова документація
- •12.3.1. Договір, трудова угода, контракт: призначення документів, структура тексту, обов’язкова інформація
- •12.3.2. Доручення та їх види: призначення документа, структура тексту
- •12.3.3. Розписка: призначення документа, структура тексту, обов’язкова інформація
- •12.3.4. Акт: різновиди актів, вимоги до структури тексту документа
- •12.3.5. Таблиця: найчастіше вживані слова; особливості заповнення таблиці
- •12.3.6. Список, перелік: призначення документів, відмінності. Укладення бібліографічного списку літератури
- •3. Опис джерела з електронного ресурсу
- •12.4. Документи з фахової діяльності (звіт: основні вимоги до документа, його різновиди; касовий ордер; рахунок; накладна)
10.5.2. Відмінкові закінчення прикметників
У сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники. Коротку форму, крім кількох якісних, мають присвійні прикметники з суфіксами –ів, (-їв), -ин (-їн.). Повні прикметники змінюються за родами, відмінками і числами. Крім того, за кінцевим приголосним прикметники поділяються на тверду і м’яку групи. Прикметники чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини можуть мати паралельні закінчення –ому, - ім: на довгом -і на довгім, на світлому – на світлім. У діловому та науковому мовленні вживається лише флексія –ому у М.в.
10.6. Особливості використання займенників у фаховому мовленні
Займенник є однією
із найчастіше використовуваних частин
мови. Проте в діловому мовленні
рекомендується по можливості уникати
використання займенників, особливо в
автобіографії, резюме, заяві, службових
записках, бо вони або не несуть додаткової
інформації і тим порушується вимога до
лаконізму викладення (наприклад: прошу
Вас
надати мені
відпустку),
або можуть призвести до неясності
змісту, особливо, коли займенник стоїть
далеко від слова, яке замінює, - цим
порушується точність висловлювання.
Отже, при використанні займенників у діловому мовленні слід дотримуватись таких правил:
- при особистому звертанні займенник Ви, Ваш, Вас, Вам слід завжди писати з великої букви;
- не вживати займенників емоційно або стилістично забарвлених:
а) із суфіксами зменшеності (сама-самісінька, нікогісінько);
б) прикметникових займенників з усіченою формою (в тім числі, у цім році, у всім відділі);
в) займенників зі складеними неозначеними формами, особливо в розпорядчих документах (абиякий, хто-небудь, хтозна-який);
г) займенників, що мають ненормативну форму – діалектних, розмовних (сей вчинок, тою дорогою, тії пропозиції, свойого зобов’язання);
- дійова особа, виражена займенником, повинна стояти в Н.в., а не в О.В.: я запропонував (а не мною запропоновано), ми запропонували (а не нами запроваджено);
- на означення особи надавати перевагу займеннику який, а на означення істот, предметів, явищ, дій – що: економіст, який працює..., угода, що була укладена.., закон, що набрав чинності..;
- обережно вживати присвійні займенники, щоб не втратити ясність викладу (наприклад: директор попросив присутніх прокоментувати свої пропозиції; треба директор попросив присутніх прокоментувати його пропозиції, або директор попросив присутніх прокоментувати їхні пропозиції);
- з метою уникнення зайвого паралелізму слід використовувати займенник їхній, а не їх;
- неетично використовувати особові займенники в присутності тих, про кого йде мова.
- займенник котрий вживається у запитаннях, коли йдеться про порядок предметів при лічбі: котра година? Іноді він вживається як неозначений займенник у значенні будь-який, який-небудь, один з кількох: тут багато книг, вибери собі котру. В інших випадках, як правило, вживається займенник який: кошти, витрачання яких відкладено на певний період, є для економіки важливим ресурсом для розширення виробництва.
Використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових листів, вимог, прохань, порад, може підсилювати або пом’якшувати виклад висловленої в них думки.
