
- •9.2. М’який знак в українській мові. Відмінності між російською та українською мовами у написанні слів з м’яким знаком. Апостроф
- •9.3. Подвоєння та подовження приголосних
- •9.4. Правопис префіксів. Відмінності між російською та українською мовами у вживанні префіксів
- •9.5. Словотвір у діловому мовленні. Чергування приголосних при словозміні та словотворенні (г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с).
- •9.6. Утворення прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий).
- •9.7. Велика літера на письмі, у т.Ч. У фаховому мовленні. Загальноприйняті словоскорочення. Абревіатури
- •9.8. Правопис прізвищ українською мовою: передача голосних; м’який знак, апостроф. Правопис імен. Утворення і правопис по батькові. Відмінювання прізвищ
- •9.9. Використання іншомовних слів у фаховому мовленні.
- •9.11. Зміни, внесені останньою редакцією „Українського правопису” у написанні слів іншомовного походження.
- •9.12. Деякі види правопису ділових паперів. Складні випадки граматичного керування та граматичного узгодження у ділових паперах.
- •9.13. Правопис складних слів і сполучень разом, через дефіс, окремо
- •10.1. Застосування і роль морфологічних засобів у ділових документах
- •10.2. Частини мови. Поділ частин мови на самостійні та службові, деякі особливості їх правопису
- •10.3. Особливості використання іменників у діловому мовленні
- •10.4. Поділ іменників на відміни
- •10.4.1. Відмінкові закінчення іменників чоловічого роду у родовому відмінку:
- •10.4.2. Паралельні закінчення іменників чоловічого роду в давальному відмінку
- •10.4.3. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в орудному відмінку
- •10.5. Особливості використання прикметників
- •10.5.1. Утворення ступенів порівняння прикметників
- •10.5.2. Відмінкові закінчення прикметників
- •10.6. Особливості використання займенників у фаховому мовленні
- •10.7. Особливості використання числової інформації у ділових паперах. Правопис числової інформації
- •10.7.1. Відмінювання числівників. Зв’язок числівників з іменниками
- •10.8. Дієслово та його форми в ділових та наукових текстах. Особливості перекладу дієприкметників з російської мови на українську
- •10.9. Особливості використання прийменників у діловому мовленні
- •10.9.1. Особливості вживання прийменника по
- •10.11. Сполучники єднальні, протиставні, розділові
- •10.12. Частки
- •11.1. Синтаксис. Синтаксична будова української мови у порівнянні з російською. Порядок слів у реченні
- •11.2.Синтаксичні засоби, їх місце в ділових паперах
- •11.2.1.Структура й логічна послідовність документа
- •Структура й логічна послідовність наукової статті
- •11.3. Пунктуація. Основні правила вживання розділових знаків. Роль розділових знаків у фаховому мовленні
- •11.4. Розділові знаки при однорідних членах речення
- •11.5. Тире між підметом і присудком та на місці пропущеного члена речення
- •11.6. Розділові знаки при відокремлених членах речення, вставних і вставлених конструкціях
- •Загальна характеристика складних речень
- •11.7.1. Сполучниковий і безсполучниковий зв’язок між членами складного речення
- •11.7.2. Розділові знаки в складному реченні з різними видами зв’язку
- •11.8. Оформлення цитат у наукових текстах
- •12.1. Основні правила оформлення сторінки документа: поля, нумерація сторінок, рубрикація, абзаци
- •12.1.1. Правила оформлення тексту деяких ділових паперів щодо особового складу. Автобіографія. Резюме. Основні вимоги до структури тексту цих особистих документів
- •12.1.2. Заява та її різновиди: призначення документа, лаконізм та логіка викладу
- •12.1.3. Характеристика: структура тексту
- •12.1.4. Наказ щодо особового складу: структура тексту
- •12.2. Довідково-інформаційні документи
- •12.2.1. Записки: доповідна, пояснювальна, службова. Структура тексту записок
- •12.2.2. Довідка: призначення документа. Стандартизація мови довідки
- •12.2.3. Ділові листи: правила мовного етикету при листуванні
- •12.2.4. Оголошення. Запрошення
- •12.3. Господарсько-договірна та обліково-фінансова документація
- •12.3.1. Договір, трудова угода, контракт: призначення документів, структура тексту, обов’язкова інформація
- •12.3.2. Доручення та їх види: призначення документа, структура тексту
- •12.3.3. Розписка: призначення документа, структура тексту, обов’язкова інформація
- •12.3.4. Акт: різновиди актів, вимоги до структури тексту документа
- •12.3.5. Таблиця: найчастіше вживані слова; особливості заповнення таблиці
- •12.3.6. Список, перелік: призначення документів, відмінності. Укладення бібліографічного списку літератури
- •3. Опис джерела з електронного ресурсу
- •12.4. Документи з фахової діяльності (звіт: основні вимоги до документа, його різновиди; касовий ордер; рахунок; накладна)
9.2. М’який знак в українській мові. Відмінності між російською та українською мовами у написанні слів з м’яким знаком. Апостроф
М’який знак в українській мові вживається для пом’якшення приголосних д, з, л, н, с, т, ц (“Де ти з’їси ці лини?”)
а) у середині та в кінці слова: спільний, кількісний, майстерність, місяць;
б) у середині слова для пом’якшення приголосного перед о: сьомий, льон, у нього;
в) у суфіксах –зьк-, -ськ-, -цьк-, -ець: український, криворізький, козацький, олівець;
г) після –н- у суфіксах -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: калинонька, серденько;
д) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: станьте, зробіть;
е) якщо початкова форма слова вживається з м’яким знаком, то він, як правило, зберігається також у похідних формах: донька – доньчин, тьма – тьмяний. І навпаки, якщо у початковій формі слова немає м’якого знака, то він не з’являється і в похідних: у спілці (бо спілка), тонший (бо тонкий), але якщо м’який знак стоїть у кінці слова, то в похідних він зберігається лише після л: Астрахань – астраханці, Умань – уманський, Любомль - любомльський. тощо.
Зверніть увагу! У словах іншомовного походження м’який знак вживається для роздільної вимови після зазначених приголосних перед наступною голосною я, ю, є, ї, що вимовляються як два звуки: портьєра, Севілья, Ньютон.
М’який знак в українській мові ніколи не вживається у таких випадках:
а) після букв, що позначають губні звуки (б, в, м, п, ф) та шиплячі (ж, ч, ш, щ): голуб, любов, верф, ніч, ріж;
б) після літери р (крім випадків, коли далі йде буквосполучення ьо: трьох, чотирьох. Виключенням є псевдонім російського письменника Горький): Харків, календар, секретар, перевірте;
в) між двома пом’якшеними приголосними, коли м’якість першого виникає як результат асиміляції: майбутнє, кінця, цвях (але сільський, кальцій).
Зверніть увагу! У словах іншомовного походження м’який знак після ц не вживається: палац, плац, Клаузевіц (але палець, камінець, Федорець бо це не запозичені слова).
Апостроф не входить до алфавіту і на розміщення слів у словниках не впливає.
Апостроф ставиться лише перед буквами я, ю, є, ї, які вимовляються як два звуки, у таких випадках:
а) після букв на позначення губних звуків б, в, м, п, ф, які стоять на початку кореня, або у середині слова після голосного або р: В’ячеслав, торф’яний, п’єдестал (але Святослав, тьмяний, морквяний, бо губний стоїть після приголосного);
б) після р у кінці складу: бур’ян, довір’я (але рятувати, гарячий, бо р знаходиться на початку складу);
в) після префіксів, що закінчуються на приголосний, та у складних словах, коли основа одного слова закінчується на приголосний, а основа другого починається на я, ю, є, ї, який звучить як два звуки: об’єднати, транс’європейський.
г) у слові Лук’ян та похідних від нього.
Зверніть увагу! У словах іншомовного походження апостроф може ставитись після шиплячих ж, ш та задньоязичних к, х: Руж’є, Х’юстон, миш’як.
Зверніть увагу! У словах іншомовного походження апостроф не ставиться після губних, якщо їх пом’якшують я, ю, є: бязь, бюро, пюре.