6. Джерела української фразеології .

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українські. До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу . До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови – висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови . Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін. Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження . Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі . У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа . В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї : “Він на цьому ділі собаку з’їв “.А трапиться незугарний працівник , який не вміє зробити того , за що взявся , як говорять: “Зробив із лемеша швайку“, і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності . Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) –займатись пересудами , обмовляти кого-небудь – зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини . Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика. Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття перемивати кістки було пов’язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали. Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь . Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства . Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис . Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п’ятниць на тиждень , який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримується своїх слів. Колись існував культ “святої п'ятниці“. Пригадайте, як шанував і боявся “святої п ‘ятниці” старий Кайдаш із твору І.Нечуя - Левицького “ Кайдашева сім’я”. На відзначення “ святої п’ятниці “ будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей, поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги, купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги. П’ятниця ставала строковим днем, з яким зв’язували виконання обіцянок, зобов’язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п’ятниці або й переносили на інший день . У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п’ятниці,а обіцянки так і залишались не виконаними.Так і з’явився вислів , що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей. Майже всі ідіоми та й інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тількі дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя, історію, культуру, побут нашого народу в минулому. Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний) ; коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка). Українська мова має багату фразеологію, яка є продуктом багато­вікової мовної творчості народу і відображає його глибоку мудрість і національну культуру. Вона виражає позитивне ставлення до праці, освіти, науки, культури і в той же час засуджує пияцтво, брехливість, лінощі, хвастощі, нечемність та інші вади людей. Українська фразео­логія, часто пов’язана із народними звичаями, обрядами і відображає поведінку й характер у різних життєвих ситуаціях, причому часто в жартівливому тоні:

• багато роботи — крутиться, як муха в окропі;

• багатий — у нього і кози в золоті, і цап у намисті; грошей кури не клюють; він гребе гроші лопатою;

• бити — як Сидорову козу; виправити щелепи; вирівняти ребра;

• бідний — голий, як бубон; голий, босий і простоволосий;

• вискочив — як Пилип з конопель; як голий козак з маку; як міш­ком намаханий; як перелякана коза;

• винуватий — рильце в пушку; знає кішка, чиє сало з ‘їла;

• гарна — як свиня в намисті;

• говорить — плете, мов блекоти об’ївся; плете, як у гарячці;

• добре знати — як облуплену овечку;

• допався — як віл до браги;

• дивиться — як вовк на козу; як кіт на сало;

• жити — як вареник у маслі; як у Бога за пазухою; життя — хоч вовком вий;

• зовнішність — висхлий на тараню; худа, як циганська голка;

• кричати — рвати пуп; кричить наче собачої блекоти об’ївся;

• мало — у мене стільки грошей, як у жаби пір ‘я; як з козла молока; як з карася вовни, кіт наплакав;

• не випровадити — не викурити й ладаном;

• неприємності — впав у біду, як курка в борщ;

• набрид — приївсь, як сухий ячмінь беззубій кобилі;

• не здійсниться ніколи — як п ‘явка крикне; як рак свисне;

• невпевненість — надвоє баба ворожила;

• незручно — примостився, як сорока на тернині;

• не потрібно — як корові сідло; як зайцеві бубон; потрібно, як сви­ні наритники;

• недовіра — не віриться, щоб метелик та орлині яйця ніс;

• погрози — ще потанцюєш циганськоїхаляндри; брати за жабри; аж пір я посипеться; покажуть де раки зимують; де козам роги прав­лять;

• пропасти — ні за цапову душу; ні за понюшку табаку;

• пристав — як пан за подушне;

• попасти в халепу — ні в сих, ні в тих;

• погано — добре, як голому у кроп иві;

• п’яниця — він ніде з чаркою не розминеться;

• поведінка — викинути фортель; відколоти номер;

• родичі — через дорогу навприсядки;родич, як чорт козі дядько; дід бабі рідний Федір;

• сидить — як черв’як у сливі; як миша під віником; як чиряк на бо­ці; як рак на мілкому; як на виставці;

• спішити — як попівна заміж; як дівка заміж; поперед батька в пекло;

• тікати — змотувати вудочки; накивати п’ятами; тільки смуга ляже;

• характер — кури заклюють; куслива, як мухи в спасівку; муха кри­лом уб’є; як мокра курка; із блохи жир витопить; на волосині яйце спе­че; якась муха вкусила; за ним гілляка з мотузкою плаче; і на козі не під ‘їдеш; де не посій, там і вродиться;

• щось шукати — перерили всі мишачі нори; чорт із свічкою не знай­де та ін.

Висновок

Слова в нашій мові часто об’єднуються не тільки у вільні слово­сполучення (письмова робота, вийшла в поле, брати та сестри), а й у стійкі або фразеологічні словосполучення, що сприймаються як єди­не, неподільне на окремі частини ціле. Фразеологізми — це іскромет­ні скарби мовної образності, „дозрілі квітки мислення», які надають висловленій думці національного колориту. До фразеології належать усталені в мові звороти та вислови, прислів’я, приказки та крилаті слова: носиться, як чорт з грішною душею; де не посій, там і вродить­ся; як мертвому припарка; держати хвіст бубликом; не їла душа часни ку — не буде й смердіти; книга — джерело знань; пішов у ріст, як заєць у хвіст; сон рябої кобили; якрак свисне; диба, як муха по сметані; во­дить очима, наче злодій по ярмарку; стрибнув, як жаба в болото; бре­ше, як шовком шиє; бреше, як попова сучка; вчепився, як чорт у грішну душу; коса, як мишачий хвіст; як блоха на аркані; як Сірко в коморі; блудлива овечка; аж блохи перелякались; старій жабі по коліна; яке ди бало, такого й здибало. Фразеологічні словосполучення прикрашають нашу мову, роб­лять її образною, яскравою, емоційною. Мова, вдало пересипана фразеологічними зворотами, завжди привертає увагу слухачів, про­буджує в них емоції, живу уяву, захоплює своєю оригінальністю та нестандартністю.

Список використаної літератури

1. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). – М., 1997.

2. Гумбольдт фон В. Язык и философия культуры. – М., 1985.

3. Овсянико-Куликовский Д.Н. Литературно-критические работы в двух томах. Т. 1. – М., 1989.

4. Ужченко В.Д. Історико-лінгвістичний аспект формування української фразеології: Автореферат дис. докт. філ. наук: 10.02.02.- Дніпропетровськ, 1994.

5. Дзендзелівський Й.О. Програма для збирання матеріалів до лексичного атласу української мови. – К.: Наукова думка, 1987. – 299 с.

Електронні ресурси

6. http://litmisto.org.ua/?p=1184

7. http://slovoua.com/culture_of_worlds_frazeologia

19