Контрольний модуль

(особистісно-концептуальний аспект)

Зі вступу до літературознавства

Варіант – І

групи афл – 12с

ДЕМКО Любові

1. Які основні закономірності творення поезії, лірики, як одного з родів літератури?

Як приклад, візьмемо найдушевніший та найбільш яскравий серед любителів поезії – інтимний вид лірики. Якщо Ви вважаєте , що її зрозуміє здебільшого закохана , щаслива пара, то Ви помиляєтеся. Якщо Ви думаєте, що її творить людина, задоволена своїм досвідом кохання, або з такими відчуттями, як у питанні №7 цього модуля – то помиляєтеся ще більше. Вершина любовної лірики народжується у серці страждальця, нерозділені, незігріті почуття якого виливаються у поетичні рядки. Світ для поета стає ліричним осмисленням суті його страждань (Ф.Петрарка, Данте, І.Франко). Справжню філософську лірику творить лише людина, невтомний пошук вищих ідеалів, переживання чи відчуття відсутності Бога, сенсу життя «мучить» її життєву активність, істинна громадянська лірика є там, де поет віддалений від своєї Батьківщини, країни світовими теренами , де немає відчуття теплоти рідної домівки. Це основні закономірності, ідеологічна платформа для ліричного (на відміну від прозаїчного) роду літератури.

Є, звичайно, маса інших моментів. Так, порівняйте, до прикладу, інтимну лірику Шевченка та Пушкіна. Якщо в російського поета ця тематика дещо тяжіє до світоглядних категорій, виходить на загальнофілософський рівень, то в Тараса Григоровича спостерігається поєднання любовних й пейзажних елементів (національні літературні закономірності). Переважно той, хто кохає, стає поетом. А Вільям Шекспір показав, як закоханий може стати філософом) Чи філософську лірику Педро Кальдерова, нашого Мелетія Смотрицького (де світоглядні питання постають самостійно, в онтологічно-етичних категоріях буття) та Василя Симоненка (сенс світобудови та людського існування переноситься на людський , особистісний аспект). Тут маємо часову закономірність. Але про основну закономірність ми вже сказали.

2. Чи повинна література відкривати нові береги знання, чи мають літератори шукати нові тематичні рамки, відходячи від стандартних, усталених об’єктів висвітлення?

Спершу розберімося із функціональним аспектом літератури. Для нових берегів знання та його відкриттів в історії були Ньютон, Енштейн, Коперник, Кант, Конрад Рентген, Генріх Форд, Френсіс Крік) Саме ці геніальні люди відкрили нам те, чим сьогодні користується світове суспільство. Натомість світочі літератури – Вільям Шекспір, Вальтер Скотт, Тарас Шевченко, Федір Достоєвський, не зважаючи на час, епоху, в якій вони писали, порушували вічні, фундаментальні теми віри в Бога, любові до Батьківщини, кохання, добра, моралі тощо. У цьому ж контексті: Спіноза, Ляйбніц, Декарт та інші представники гносеології вважали, що пізнання людиною об’єктивного світу відбувається за рахунок впливу останнього через сенсуально-розумові задатки. Іммануїл Кант, спрогресувавши таку тенденцію, запропонував протилежне міркування: людина вже не об’єкт, на який спрямовані дані зовнішнього світу, а мислячий суб’єкт, що пізнає цей світ і формує його в своєму розумі. Спершу винайшли паровий теплохід, далі – двигун внутрішнього згоряння. Спочатку були дерев’яні рахівниці, тепер ми маємо те, на що Ви зараз дивитеся, читаючи цей текст. Прогрес? Розуміється. Чи мають літератори шукати нові тематичні рамки, відходячи від стандартних, усталених об’єктів висвітлення? Наша відповідь – НЕ МАЮТЬ! Як ми вже писали, є вічні теми, які хвилюватимуть людей у всі часи: віра в Бога, любов до Батьківщини, кохання, добро, мораль тощо. Саме тому літературна тематика не оперує поняттями новизни та рутинності. І письменники мають над цим працювати, вдосконалювати свою творчу манеру письма. Чи це реалізм, чи сюрреалізм – вічні питання наявні всюди лише з відмінною манерою відтворення або з акцентом на певній тематиці. У принципі, можемо сказати, що постмодерн новіший від модернізму, але, по суті, новаторським є лише застосування психологічної, індивідуалістської, відносної щодо всього палітри творчих методів, жанрів. Втім, же вічні теми людських почуттів, суспільства, держави – константа.

3. Наскільки актуальною на сьогодні, в епоху літературного постмодерну, є ідея другого «золотого віку» в літературі? Чи зможуть «золоті» літератори знову започаткувати добу розквіту мистецтва слова?

Натерли пластмасу позоліткою – «А-аааа, та то золото!»)) Тоді ми вже можемо говорити й про «діамантовий вік», камінчики якого можна купити на Краківському базарі. Не все золото, срібло, що блищить. Зараз мистецтво, можливо , бронза, а, може, навіть і ні.

Любко Дереш вбрався в Шевченкові панталони і шнурком зав’язався. Щоби не злетіли! Бо в Тараса Григоровича літературний животик величенький, багатий, повненький. А те, що там зараз – сталінський словесно-ідейний голодомор. Для кращого звучання – най буде в них літературний піст)

Казав Євген Сверсюк: «На постмодерному грунті такі фрукти (мається на увазі «золоті» класики літератури) не водяться»