Оцінка якості шкіри та хутра і визначення сортності.

Шкіра та хутро, в залежності від призначення, повинні мати певний вид, здатність до деформації у межах встановлених сучасними способами виготовлення виробів та при експлуатації. Властивості шкіри та хутра повинні змінюватись у встановлених для кожного виду межах як при зберіганні так і при експлуатації.

Основними факторами, визначаючими якість шкіри та хутра є мікроструктура дерми і властивості волосяного покриву. В процесі виробництва шкіри мікроструктура дерми змінюється у напрямку забезпечення можливостей проникнення дублячих і наповнюючих речовин та надання ій певних фізико-механічних властивостей. Зміни волосяного покриву зводяться до поліпшення його зовнішнього виду.

Вказані фактори тісно взаємопов’язані та визначають якість шкіри та хутра. Величина показника якоїсь властивості шкури та хутра може залежати від кожного з основних факторів і не визначатись однозначно. Для визначення властивостей шкіри та хутра необхідно знати характер впливів, яким вони піддаються при виготовленні і використанні. Для шкіри і хутра хорошої якості необхідна певна величина показників відповідних властивостей. Їх якість може бути встановлена тільки за сукупністю показників, що характеризують основні властивості, які визначають можливість використання для виготовлення виробів придатних для експлуатації.

Щоб охарактеризувати якість шкіри та хутра використовують дослідну носку, органолептичну оцінку та лабораторні методи: мікроскопічний і хімічний аналіз та фізико-механічні випробування.

Матеріали для взуття

Верх взуття у процесі експлуатації піддається на різних ділянках розтягуванню, стискуванню, згинанню, стиранню, впливу сонця, пилу, мікроорганізмів тощо. Стійкість матеріалу до такого впливу залежить від його товщини, міцності, здатності деформуватись тощо. Крім цього верх взуття приймає участь у процесах тепло- і вологообміну організму людини із зовнішнім середовищем. Тому матеріал для верху взуття повинен бути паро- і повітропроникним, гігроскопічним, добре поглинати вологу з внутрішньої сторони і віддавати її при сушці, але бути водостійким.

Для низу взуття використовують шкіроматеріали легкі, водостійкі, що добре опиратися сухому і мокрому тертю і не змінюють форму при експлуатації.

Шкіра натуральна

Для верха взуття використовують широкий асортимент шкір з різної сировини, різних методів дублення, різних способів обробки лицьової поверхні. Виділяють такі групи шкір для верха взуття: з шкур великої рогатої худоби, спилок, свинячі, шевро та козлину, шеврет, кінські, велюрі, нубук, лакові, замшу.

Для верху взуття переважно використовують шкури великої рогатої худоби.

Показники, які використовуються для оцінки якості взуттєвих шкір поділяють на три основні групи:

• Показники надійності та довговічності: вміст вологи; речовин екстрагуємих органічними розчинниками; голякової речовини; кислотність (рН); число продуба; температура зварювання, ◦С; межа міцності при розтягуванні, Па; видовження при розтягуванні, %; стійкість до згинання, Н/м; пружність, %; міцність утримання шпильки у сухому і вологому стані, Н/м; опір стиранню у сухому і вологому стані; стійкість покриття до мокрого стирання та згинання; товщина, мм тощо.

• Ергономічні показники (гігієнічні): повітропроникність, м³/(м²·с); паропроникність, кг/(м²·с); водопроникність в статичних [м³/(м²·с)] та динамічних (кг) умовах; вологоємкість, %; теплопровідність, Дж/(м²·год).

• Естетичні: еластичність; структура та обробка лицьової поверхні які характеризують зовнішній вигляд, тощо.

Показники якості шкіри поділяють на групи:

• Загальні: застосовують для всіх класифікаційних угруповань;

• Спеціалізовані: застосовують тільки для певних угруповань. Вони поділяються на обов’язкові (нормуємі у відповідній нормативно-технічній документації) та перспективні.

Штучні матеріали для взуття

Види матеріалів для виготовлення взуття і спосіб з’єднання деталей визначають масу, гнучкість і теплозахисні властивості, втомлюваність, тощо.

Сировинна база не може забезпечити попит на високоякісне взуття, а властивості натуральної шкіри –пред’явленим вимогам. При виробництві взуття широко використовують різноманітні штучні та синтетичні матеріали.

Штучна шкіра

Штучними шкірами називають матеріали, які виготовляють шляхом просочування та покриття тканин або нетканих текстильних матеріалів плівкоутворюючими речовинами. Їх використовують для деталей верха взуття і підкладок, задників, рантів, тощо.

Текстильні матеріали для взуття

Текстильні матеріали для взуття включають широкий асортимент матеріалів різноманітних структур: тканини, неткані та трикотажні полотна, повсть, фетр, штучне хутро. Їх виготовляють з різних видів волокон, ниток і пряж. Основними характеристиками якості являються їх будова та фізико-механічні властивості.

Тканини для взуття

В залежності від виду пряжі розрізняють тканини бавовняні та змішані, вовняні та напіввовняні, шовкові та льняні різних видів переплетіння. Для отримання потрібної товщини їх випускають дубльованими або тришаровими.

Неткані матеріали

Являють собою полотна, виготовлені з одного або декількох шарів текстильних матеріалів (волокон, ниток) скріплених одним або декількома способами (прошиванням, склеюванням, голкопробивним тощо).

Взуття

Взуття – виріб для оберігання ніг від зовнішніх впливів, який виконує утилітарні та естетичні функції.

Взуття, при виготовленні якого більшу частину операцій технологічного процесу виконують за допомогою машин, відносять до взуття механічного виробництва. Взуття, при виготовленні якого більшу частину операцій виконують вручну, відносять до взуття ручного виробництва.

В залежності від виду матеріалів та технології виготовлення взуття поділяють на групи: шкіряне, гумове і валяне.

Вид взуття – конструктивна ознака класифікації взуття, яка визначається ступенем закритості ноги деталями верху взуття (туфлі, напівчеревики, чоботи тощо).

Модель взуття – конкретний виріб, якому властиві індивідуальні ознаки конструкції, матеріалів та зовнішнього оформлення взуття. За ступенем складності моделі поділяються на категорії.

Методи кріплення взуття – спосіб прикріплення низу взуття до заготовки верху, що характеризуються наявністю деталей та їх розміщенням у шві.