Товарознавство

непродовольчих товарів

Шкіра і хутро

Шкурою називають зовнішній покрив тіла тварини, який захищає її організм від зовнішнього впливу та, одночасно, приймає участь у регулюванні обміну речовин, тепла і сприймає різні подразники зовнішнього середовища. Кожна шкура має волосяний покрив, який називають вовною, якщо з нього можна виготовити пряжу.

Хімічний склад і будова шкур

До складу шкури тварин входять білки, що створюють волокнисті елементи. За відношенням білків до різних хімічних реагентів та впливу тепла визначають властивості шкури. Кінцевими продуктами розпаду білків являються амінокислоти (переважно гліколь NH₂–CH₂–COOH).У шкурі тварини найбільш поширені такі волокнисті білки:

• Колаген - основа колагенових волокон з яких, переважно, складається шкура тварини. В тваринних організмах він знаходиться у зневодненому стані. При нагріванні у воді при досягненні певної температури він зморщується. Це явище називають зварюванням, а температура при якій воно відбувається називають температурою зварювання. Під впливом гарячої води колаген переходить у розчин, який гусне при температурі 10...15°С. Утворюється желатин. У розчинах кислот і лугів колаген набухає.

• Еластин міститься у шкурі в незначній кількості. Він стійкий до гарячої води і не утворює клею.

• Ретикуліни - основна складова ретикулінових волокон, які відзначаються високою стійкістю до гарячої води та розчинів кислот і лугів.

• Кератин міститься у волосі та рогових утвореннях. Він стійкий до розчинів кислот і порівняно малостійких до дії лугів. На відміну від колагену кератин и містять велику кількість сірки.

Крім волокнистих білків до складу шкури входять:

Глобулярні білки (альбуміни, глобуліни) знаходяться, переважно, у міжволоконній речовині, яка в процесах хутряного виробництва видаляється: альбуміни розчиняються у воді, а глобуліни - у розчинах нейтральних солей.

Мінеральні речовини представлені у шкурі хлористими, сірчано - кислими і вуглекислими солями натрію, калію, магнію, кальцію та заліза.

Жири та жироподібні речовини розміщені нерівномірно по всій шкурі. Їх загальна і локальна кількість залежить від виду тварини, її віку, статі та умов життя. Будова шкури тварини складається з волосяного покриву, епідермісу, дерми та підшкірної клітчатки (рис.1.1).

Епідерміс - зовнішній шар шкури, розташований безпосередньо під волосяним покривом. В залежності від ступеню розвитку епідермісу виявляють від двох до шести шарів, з яких основних два: ростковий (мальпігієв) та зовнішній (роговий). Поділ на шари дуже умовний. Клітини епідермісу переміщуються, піддаються структурним змінам і досягнувши поверхні відпадають у вигляді лусок (лупи).

Дерма розташована під шаром епідермісу і захищає тіло тварини від механічного пошкодження. Вона утворюється складним переплетінням волокон білкового походження - колагенових, еластинових і ретикулінових. Основу (~ 98%) складають колагенові волокна, які створюють пучки різної форми і товщини, що тісно сплутані між собою. Це визначає міцність дерми. Між волокнами (пучками) дерми находиться міжволокниста речовина (глобулярні білки), яка скріплює окремі структури дерми.

Сировина для виробництва шкіри

Цю сировину поділяють на крупну, дрібну та свинячу. До крупної сировини відносять шкури великої рогатої худоби, коней і віслюків, верблюдів, крупних оленів тощо. До дрібної сировини відносять шкури телят великої рогатої худоби, лошат і жеребчиків, овечок, кіз, верблюжат, дельфінів тощо. До свинячої сировини відносять шкури поросят, свиней і хряків.

Всі породи великої рогатої худоби поділяють на групи: м’ясні, молочні, м‘ясомолочні та робочі.

М’ясні породи дають шкури великих розмірів, товсті, з сильно розвиненою підшкірною клітчаткою, яка насичена жировими відкладеннями. Мають шерсть низьку і густу.

Молочні породи дають шкури невеликі по площі та вазі, тонкі та щільні. Підшкірна клітчатка розвинена слабо і має велику кількість жирових відкладень. Шерсть пружня.

М’ясо-молочні породи дають шкури значних розмірів, середньої товщини, щільні, з слабо розвиненою підшкірною клітчаткою. Шерсть коротка, гладка і пружня.

Робоча порода дає шкури великих розмірів, товсті і щільні.

Кінські шкури за своїм значенням поступаються шкурам великої рогатої худоби через меншу чисельність поголів’я. Всі породи коней поділяють на групи: верхові, упряжні (рисаки) та робочі.

Шкури коней верхової групи невеликих розмірів, тонкі, не дуже щільні. Шкури коней упряжної групи трохи більші за розміром, товщі та щільніщі. Шкури коней робочої групи дуже великих розмірів, важкі та товсті.

У шкіряній промисловості переробляють шкури овечок, волосяний покрив яких не задовольняє вимог хутряної та овчинно-шубної промисловості. В залежності від породи, віку і сезону заготівлі спостерігається велика різниця у товарних властивостях і структурі шкіри.

Шкури кіз високо цінуються, бо з них виробляють шкіру для високоякісного чоловічого і жіночого взуття. Будова шкури характеризується тонким епідермісом, малою кількістю жирових вкраплень, а структура дерми забезпечує м’якість.

Шкури свиней характеризуються товстим шаром епідермісу з грубою і шорсткою лицьовою поверхнею. Глибоке проникнення щетини створює наскрізні отвори. Якість і властивості шкур свиней дуже залежить від породи.

Сировина для хутряного та овчино-шубного виробництва

Хутряна сировина поділяється на дві групи:

1. Зимові види - шкури звірів, що не впадають у сплячку. До них відносять і хижаків, яких добувають цілий рік.

2. Весняні види - шкури звірів, що впадають у сплячку. До них відносять і шкури гризунів - шкідників сільського господарства. Особлива група хутряної сировини - овчини хутряні шубні, які заготовляють переважно восени або на початку зими.

Зимові види хутряної сировини

Найбільше промислове значення мають такі види:

Білки, Видри Горностай Зайці Куниці Лисиці. Кролі Норки (Буває двох видів: європейська та американська. Шкурки норки поділяють на шкурки вільної та вольєрної норки. Шкурки вільної норки мають рівний, густий волосяний покрив з частим блискучим остевим волосом і щільним шовковистим пухом).

Весняні види хутряної сировини

До весняних видів хутряної сировини відносять шкурки хутряних звірів , які впадають у сплячку. Взимку волосяний покрив у них найкращий, але їх заготівля ускладнена. Тому добувають їх весною або восени (бурундуки, нутрії, ондатри, байбаки тощо). До такої сировини відносять шкурки гризунів та шкідників сільського господарства, яких добувають протягом року.

Сировина для овчино-шубного виробництва відзначається дуже широким асортиментом у зв’язку з великою кількістю порід овець. Всі види такої сировини поділяють на дві групи:

1. каракулево-смушкова-мерлушкова;

2. овчина хутряна.