Лімфатично система пародонта

Лімфатична система пародонта відіграє значну роль у патогенезі запа­лення. Вона представлена численними судинами, що тісно пов'язані з мік-роциркуляторною системою кровотоку. Лімфатичні судини супроводжують кровоносні і мають з ними спільні колектори у слизовій оболонці, зв'яз­ковому апараті, кістці коміркового відростка, пульпі. В яснах лімфатичні судини утворюють поверхневу та глибоку сітки. Поверхнева сітка дрібно-петлиста, має лакунарні розширення, тісно обплітає капіляри та артеріоли. Глибоко розміщені лімфатичні судини великопетлисті, мають півмісяцеві клапани.

Лімфатичні судини періодонта містяться переважно у прошарках пух­кої сполучної тканини, вони циркулярно охоплюють корінь зуба і разом з мікроциркуляторною системою крові забезпечують амортизувальну функ­цію пародонта. Лімфа від пульпи та тканин пародонта відводиться в регіо-нарні підпідборідні та підщелепні лімфатичні вузли (мал. 55).

Іннервація пародонта

Пародонт іннервується трійчас­тим нервом, верхня щелепа — дру­гою, а нижня — третьою його гілка­ми (мал. 56, 57). Основна маса воло­кон трійчастого нерва аферентні і за­безпечують чутливу іннервацію. У ді­лянці верхівок зубів вони утворюють нервові сплетення, від яких канала­ми живлення кістки коміркових від­ростків досягають комірки. Гілка нер­ва в ділянці верхівки кореня розді-

Мші. 55. Лімфатична система пародонта:

/ — підборідні лімфатичні вузли; 2 — підще­лепні лімфатичні вузли; 3 — глибокі лімфатич­ні вузли. Стрілками показаний відтік лімфи

33

2 Терапевтична стоматологія

Розділ і. АНАТОМІЯ ТА ФІЗІОЛОГІЯ ПАРОДОНТА

Моя. 56. Іннервація зубів і пародонта: / — трійчастий вузол; 2 — верхньощеле­пний нерв; З — нижньощелепний нерв;

4. — нервове сплетення верхньої щелепи;

5. — Щічний нерв; 6 — язиковий нерв; 7 — нижній комірковий нерв; 8 — нер­вове сплетення нижньої щелепи

34

Мол. 57. Іннервація (А) та лімфатична система (Б) щелепно-лицевої ділянки: А: — 1 — трійчастий вузол; 2 — очний нерв; З — верхньощелепний нерв; 4 — нижньощелеп­ний нерв; 5 — нервове сплетення верхньої щелепи; 6 — язикоглотковии нерв; 7 — язиковий нерв; 8 — переднє нервове сплетення верхньої щелепи; 9 — заднє нервове сплетення верхньої щелепи; 10 — нервове сплетення нижньої щелепи; 11 — верхній шийний симпатичний вузол;

12 — каротидний синус; 13 — середній вузол блукаючого нерва Б: — 1 — переднє лімфатичне сплетення верхньої щелепи; 2 — заднє лімфатичне сплетен­ня верхньої щелепи; 3 — крилопіднебінне сплетення; 4 — підщелепні лімфатичні вузли; 5 — під'язикові лімфатичні вузли; 6 — підборідні лімфатичні вузли; 7 — глибокі лімфа­тичні вузли

ляється і разом з кровоносними судинами її волокна спрямовуються до пульпи зуба та періодонта. Безпосередньо в періодонті нервові волокна утворюють сплетення у прошарках пухкої сполучної тканини, при цьому кінцеві гілочки йдуть паралельно до осі зуба. Найбільш іннервовані чут­ливими нервами тканини періодонта в ділянці верхівки кореня. їх кінцеві закінчення мають вигляд клубочків, кущиків і відносяться до типу бароре­цепторів, які регулюють ступінь жувального тиску. Окрім того, є гілки без мієлінової оболонки, що характерно для будови трофічних симпатичних волокон.

Частина гілок трійчастого нерва у ділянці краю комірки з періодонта проникає в ясенний край, утворюючи в базальному шарі епітелію внут-рішньоепітеліальне сплетення. Частина безм'якотних волокон утворює спле­тення в ділянці ясенних сосочків. Кінцеві закінчення цих нервів мають вигляд колбочок, кущиків. Деякі з них досягають і поверхневих клітин епітелію.

СЛИНА

Ротова рідина (слина) відіграє значну роль у повноцінному функціону­ванні та підтриманні цілісності всього комплексу тканин пародонта. Слина є секретом великих і малих слинних залоз. Виділення слини великими за­лозами відбувається рефлекторно і значною мірою залежить від умовних харчових подразників; малі залози виділяють секрет постійно. Змішана сли­на (ротова рідина), окрім секрету слинних залоз, містить злущені клітини епітелію, мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності, нейтрофільні гра­нулоцити, які мігрують у порожнину рота через ясенні сосочки, іноді через кров, залишки їжі або часточки пилу.

У дорослої людини за добу виділяється близько 1500 мл слини. Вона має певну в'язкість (1,2—2,4 од.) і буферну ємність, що дає змогу нейтра­лізувати кислоти та основи за допомогою бікарбонатної, фосфатної та біл­кової систем. Відносна щільність слини — 1,002—1,0086, рН — 6,5—7,4.

Слина складається з води (99,42 %) та органічних і неорганічних речо­вин (0,58 %). З неорганічних речовин переважають кальцію фосфат, натрію фосфат, кальцію гідрокарбонат, натрію хлорид, сульфати, вільні гази, леткі речовини та мікроелементи. Органічними компонентами ротової рідини є протеїни, вуглеводи, вільні амінокислоти, ферменти, вітаміни групи В, С, Р та інші речовини. Органічні речовини можуть поступати у слину з сироват­ки крові (амінокислоти, сечовина), виділятися слинними залозами (муцин, амілаза, глікопротеїди, імуноглобуліни класу А тощо) і мікроорганізмами. У ротовій рідині виявлено близько 50 ферментів, які представлені карбо-ангідразами, естеразами, протеазами та іншими групами ферментів. Вони секретуються паренхімою слинних залоз, виділяються з лейкоцитів та утво­рюються у процесі діяльності бактерій. Основними з них є а-амілаза (у по­рожнині рота частково гідролізує вуглеводи, перетворюючи їх у декстрини або мальтозу), фосфатази (кисла та основна беруть участь у фосфорно-ка­льцієвому обміні, відщеплюючи неорганічний фосфат від сполук фосфор­ної кислоти і тим самим забезпечують мінералізацію кісток та зубів), гіалу-ронідаза та калікреїн (змінюють рівень проникності тканин), лізоцим, ліпаза, РНКаза, ДНКаза тощо.

Ферменти та складові елементи гомеостазу, які є у слині (плазмін, ак­тиватори плазміногену, фібриназа, інгібітори фібринолізу та фактори тром-бопластичної активності) відіграють роль в утворенні фібрину та регенера­ції епітелію.

При загальних захворюваннях склад слини змінюється і нерідко може мати діагностичне значення. Зміни складу слини, як при системних захво­рюваннях, так і під час старіння організму, призводять до відкладення зу­бного каменю, який спричинює або підтримує розвиток захворювань паро­донта. Для слини властивою є низка функцій, найважливішими серед яких є мінералізаційна, захисна та очисна функції.

У фізіологічних умовах слина є перенасиченим розчином за вмістом кальцію та фосфатів, що має важливе значення для зберігання та підтри­мання гомеостазу мінеральних компонентів і забезпечення мінералізаційної